Ґаліт Атлас

Дуже важлива книжка про те, як родові травми впливають на нас, навіть коли ані ми, ані наші батьки (бабусі/дідусі) їх не усвідомлюють.

Як на мене, ця книжка може замінити кілька сеансів у психолога. І хоча ідеально було б поєднувати теорію й індивідуальний розбір того, що бентежить, ця книжка може допомогти почати самоаналіз, наштовхнути на дуже важливі думки.

Тут немає сухої теорії, це не довідник. Переважно книжка складається з історій людей, які аналізуються через призму психоаналізу. Але саме це й допомагає знайти те, що відгукується, і дізнатися більше про себе (та своїх близьких).

Сподобалось

📘 Ґаліт Атлас «Емоційний спадок. Як подолати травматичний досвід»

Книга Ґаліт Атлас — це глибоке дослідження нашого внутрішнього світу та способів, якими травматичний досвід впливає на нас через покоління. Авторка, ПСИХОТЕРАПЕВТКА з великим досвідом, розкриває, як переживання, емоції та невисловлені травми наших предків продовжують жити у нас, формуючи наші страхи, стосунки та спосіб сприйняття світу.

💡 Ключові ідеї книги (їх багато, бо і історій багато, я виділила лише 2, бо як на мене, багато кому відгукнуться саме ці поняття):
1. Ідеалізація. Вона є захисним механізмом, що допомагає нам підтримувати ілюзію ідеального світу. Це притаманно всім: і дітям, і дорослим. Атлас пише:
«Ідеалізація допомагає дітям створити безпечний світ, а дорослим — уникнути вразливості, удаючи, що речі ідеальні».
Але чи завжди це корисно?
2. Проблема кохання та ілюзій. Атлас цитує Фройда та Ірвіна Ялома, які вважають, що кохання — це стан певного «психозу», де контроль над реальністю втрачається. Фройд навіть зізнається, що йому складно працювати із закоханими пацієнтами:
«Закохана людина перебуває у стані напівпсихозу, відриву від реальності».
Ця думка резонує з багатьма, хто відчував, як любов затуляє розум і змушує ідеалізувати партнера.

🧠 Чому це геніально?
Авторка допомагає зрозуміти, що травматичний досвід впливає не лише на наше теперішнє, а й має корені у минулому. Психологічні травми передаються через покоління, і розпізнавання цих спадкових патернів допомагає звільнитися від них. Процес звільнення можливий лише через деконструкцію і осмислення свого минулого (ще Дерріда про це писав). Тому книга вчить не боятися працювати над собою і сміливо долати «непрацюючі» патерни поведінки.

🌟 Що мене вразило
1) Глибина дослідження емоцій
2) Особисті «живі» історії
3) Легка мова написання

💭 Над чим книга змушує задуматися
Чи не надто ми ідеалізуємо своїх близьких, друзів або партнерів, або самих себе?

🌈 Для кого ця книга?
Для тих, хто хоче краще зрозуміти себе.
Для людей, які намагаються подолати внутрішні конфлікти.
Для всіх, хто цікавиться психотерапією та роботою емоцій.

🌟 Мій висновок
«Емоційний спадок» — це не просто книга, а практичний інструмент для самоаналізу та звільнення від невидимих кайданів минулого. Вона спонукає до змін, дозволяючи по-новому поглянути на себе та свої стосунки. Читайте, скажете ще дякую за пораду)

🌟 Оцінка: 10/10

"Неосмислене минуле заважає рухатися вперед. Воно змушує нас бути вартовими своєї історії".

Нелегка книжка, але "розумна", цікава.

Я ніколи не задумувалася над тим, в якій мірі людині генами, на підсвідомому рівні, передається досвід минулих поколінь. Особливо це стосується травм, які мають свій деструктивний вплив на нащадків. І тут далеко ходити не треба - навіть, якщо в сім'ї є якісь таємниці, дитина може на підсвідомому рівні то все відчувати і по-своєму проживати.

В книзі, професійна психологиня Ґаліт Атлас ділиться історіями своїх пацієнтів та особистим. Написана легко і більш в художньому стилі, аніж нонфікшн. Тут нема занадто закручених фраз, адже все на конкретних прикладах і з поясненнями.

І стільки тут болючого. Розповіді, пов'язані з Голокостом, пошуки себе в історії і відповідей на важливі питання, пропрацювання травм свої і своїх пращурів. Надзвичайно корисна і потрібна книжка.

минуле промовляє до нас.
через дивні й повторювані сни, внутрішні відчуття тривоги, емоції, які переважають у нашому житті (нібито без причини).

минуле волочиться за нами.
воно завжди поряд, ніби тінь. навіть якщо ми про нього не знаємо чи знаємо не все. навіть якщо намагаємося ігнорувати й вдаємо, що нічого не було.

минуле натякає на себе.
через наші страхи, реакції, самооцінку, поведінку й стосунки з іншими людьми.
минуле хоче бути проговореним.
саме тому родинні історії про голодомор, голокост, війну, репресії мають бути досліджені і вимовлені.