Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
“У “Нефритовому місті” поєдналися відголоски історії і Сходу, й Заходу” - написала сама Фонда Лі. Так і є. Справді склалося враження, що книга творилася людиною, котра добре знайома зі Сходом, але при цьому чудово розуміє, як гарно передати західному читачеві цей східний колорит, адже авторка, попри азійську зовнішність та прізвище, народилася та виросла на Заході. Перша книга Саги Зеленої Кістки оповідає про унікальний острів Кеконь, єдине місце на планеті, де видобувається нефрит, що має магічні біоенергетичні властивості. Лише кеконьці можуть без негативних наслідків для власного здоров’я використовувати коштовний диво-камінь, котрий дає своєму носієві надзвичайну фізичну силу й спритність та неймовірно загострює чуття. Але вмінням правильно користуватися нефритом кеконьців вчать з раннього дитинства. Для іноземців же цей камінь смертельно небезпечний, адже непідготовлений організм просто не витримує його впливу. Звісно, інтерес зі сторони сильних держав до такої потужної зброї не сприяє мирному та спокійному життю населення. А найголовніше - видобутком нефриту управляють винятково місцеві мафіозні клани. Ось про непрості стосунки між двома найбільшими з них і оповідає “Нефритове місто”. Світ у книзі повністю вигаданий, назви країн та міст не скажуть читачеві абсолютно нічого. Час, у якому відбуваються події роману, технологічно ніби наближений до нашого. Приміром, є сучасні автомобілі, але нічого не чути про комп’ютери чи мобільні телефони. У книзі поміщено дві карти - острову та міста, котрі дуже допомагають орієнтуватись під час читання. Остання - досить детальна, адже події переважно відбуваються саме в Дзаньлуні. Авторка ненав’язливо час від часу вставляє розповіді про історію Кеконю та відомості про політичне становище острова та найвпливовіших держав-сусідів, їхні стосунки між собою, про звичаї, свята та обряди кеконьців і їх відмінність від іноземців (котрих на острові відверто зневажають за нездатність носити нефрит). Але вишенькою на торті для мене стали описи місцевої кеконської релігії та пов’язані з неї легенди та міфи світотворення. Ці міфи та легенди подаються у книзі невеличкими окремими розділами й читаються просто як давні автентичні буддійські притчі, настільки мальовничо-поетичною мовою вони написані. З великим задоволенням читав про Старого Дядечка Дзеньшу чи воїна Байдзеня. Так, це настільки прекрасно продуманий світ! Звісно, роману не оминути аналогій з “Хрещеним батьком” - крім спільної “мафіозної” тематики є ще й деякі дещо схожі сюжетні ходи, але загалом це інша, цілком оригінальна історія. “Нефритове місто” - це радше яскравий екшн з фентезійним відтінком (хоча варто зазначити, що для поцінувача класичного фентезі тут фентезійності відверто бракує, вона проявляється хіба в магічних властивостях нефриту та ще у вигаданому світі). У ньому є все те, що ми бачимо в азійських бойовиках - харизматичні персонажі, стрімкий розвиток подій, перестрілки, багато бійок, ось тільки у фільмах це трюки, каскадери та вмілий монтаж (а нині якісна комп'ютерна графіка), а в книзі за “трюки” відповідає нефрит - він дає можливість стрибати знизу на другий поверх, ухилятися від куль, чути за сотні метрів та ще багато чого. Загалом яскраво змальована авторкою картина справді постає перед очима як видовищний фільм. Кілька слів про мафію. Ієрархія клану в книзі нагадує знамениті китайські тріади з їх суворою дисципліною та жорстко визначеними посадами, котрі мають доволі оригінальні назви (Стовп, Синоптик, Ліхтарник, Ріг). В мафіозних кланах, як і в кеконському суспільстві в цілому панує традиціоналізм, де молодші беззаперечно підкоряються старшим, жінки чоловікам, проте жінка, якщо не бажає бути лише матір’ю чи дружиною, має достатньо свободи та можливостей, щоб дістатися вищих щаблів влади (аж до очільниці клану) або ж просто жити власним життям, одиначкою. Такий собі компроміс між азійським консерватизмом та західним лібералізмом. Маю сказати, що брався за “Нефритове місто” абсолютно нічого не знаючи про авторку книг. Лише перегорнувши останню сторінку роману в коротенькій біографії дізнався, що Фонда Лі має чорний пояс з кунгфу та карате. Це мене анітрохи не здивувало, враховуючи з яким смаком, знанням справи та соковитістю авторка описувала в книзі бійки та етикет бійців-суперників) Вийшло так, що не маючи високих очікувань від твору, отримав величезне задоволення від читання! Не можу сказати, що це прям безгрішний шедевр, ніби і є дрібнички, до яких можна причепитися, але дуже несуттєві, справді дрібнички. Моя оцінка- 8. Щиро рекомендую, особливо якщо вам подобаються книги на кримінальну тематику з краплинкою магії!
Анонім
Я щойно дочитала «Нефритове місто» Фонди Лі — і, чесно кажучи, залишилася розчарованою. Для мене це не більше ніж п’ятірка з десяти. І хоча в книзі є цікаві ідеї, загалом читання виявилося виснажливим і менш захопливим, ніж я очікувала. Світ, який створила авторка, справді оригінальний — нефрит як магічний ресурс, мафіозні клани, стильна атмосфера зі східними мотивами. Звучить класно, правда? Але на практиці мені було важко втягнутися. Світобудова дуже щільна, і хоча вона продумана, авторка, на мій погляд, перевантажує читача інформацією з перших сторінок. Замість того, щоб поступово занурити в атмосферу, мене наче кинули в хаотичний вир імен, кланів, термінів і політичних інтриг. Сюжет... Він міг би бути динамічним і напруженим, але щось не склалося. Дуже багато політичних розбірок, внутрішньокланових справ, які з часом стали одноманітними. Я чекала на емоції, глибину стосунків, несподівані повороти — натомість отримала довгі діалоги і сцени, які тягнулися без особливого сенсу. Я ловила себе на думці, що мені все одно, що з героями — а це, мабуть, головний тривожний дзвінок. Щодо персонажів: вони наче мали потенціал, але я не відчула справжньої прив’язаності до жодного. Усі здавалися мені або надто шаблонними, або недописаними. Їхні внутрішні конфлікти залишалися на поверхні, і мені було складно перейматися їхніми долями. Плюсом, хіба що, став стиль письма — у Фонди Лі є відчуття ритму, іноді фрази звучали красиво, образно. Але для мене цього було замало, аби витягнути книжку загалом. Можливо, в інших частинах саги ситуація покращується, але поки що я не відчуваю бажання читати далі. «Нефритове місто» мало всі шанси мені сподобатися, але в результаті стало прикладом того, як цікава ідея може загубитися у складному, перевантаженому виконанні.
Анонім
Ця історія стала для мене відкриттям. Політичні інтриги, нетипова магія, герої зі своїми внутрішніми демонами, протистояння двох кланів і все це з вайбом азійських бойовиків. Ну що ще треба для захопливої історії? Тут буквально на кожній сторінці щось відбувається, ти просто не встигаєш сказати: "Не цікаво, коли вже щось станеться?", бо сюжет досить динамічний. "Нефритове місто" точно коштує вашої уваги, читайте, не пожалкуєте!
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях