Філіпп Бессон

Поспішаю поділитися з вами враженнями про книгу — бо це новинка й відгуків поки небагато.

Для розуміння контексту:

"Літо, 1916 рік. У небі з’являються перші тіні німецьких дирижаблів, а паризькі чоловіки вирушають на фронт.
Для шістнадцятирічного Венсана, який залишається у місті майже сам, в оточенні надмірної любові й турботи жінок, життя має вигляд справжнього тріумфу свободи. Та все змінює перша закоханість у французького солдата Артюра Валеса і знайомство з відомим письменником Марселем Прустом. І десь там, серед листів, сповнених чуттєвих таємниць й одкровення першої пристрасті до французького піхотинця, розпочинається шлях його дорослішання."

🙂 Книга в цілому сподобалась, але як майже завжди є нюанси.

Що я відмітила:

Прекрасна мова — чуттєва, метафорична. Автор майстерно описує почуття. Повністю насолодитись мене заважало те, що описуються стосунки підлітка з дорослими чоловіками. Для мене шістнадцять років — це ще дитина, хоча його роздуми доволі зрілі. Настільки, що іноді вони здавалися не достовірними. Хоча може в ту епоху діти були мудрішими 🤷‍♀️

"Останні два роки твоє тіло не знало нічого, крім холоду, загрози, боротьби. Але ти також знаєш, що я не відштовхну це тіло, навпаки, прийму його, що я, можливо, єдиний, хто зуміє прийняти його. І все ж це дивно, адже ти вибрав саме того, хто нічого не вміє, хто не знає жестів, хто ніколи не притискав до себе іншого тіла, незайману дитину."
"У мить розлуки ми вибираємо не вимовляти ні слова, мовчати. Є обійми, погляди. Немає ні поцілунків, ні прощання. Просто твоє тіло йде, а моє залишається. Твоє серце биття пришвидшується, а моє сповільнюється. Є страх. Є час позаду нас, і час попереду. Є ніжність, яка розривається."

Відгукувались роздуми героїв на тему війни. Понад сто років минуло, але війна є війна.

"І, розумієте, я вірю, що можна змусити війну відступити, влаштовуючи концерти чи вечері. Я маю таке переконання. З ворогом можна боротися мистецтвом. Боротися з ворогом можна, якщо вперто жити. Поховати себе – ось, що буде їхньою справжньою перемогою, нашою повною поразкою."
"Ти кажеш: пробач за те, що я постійно говорю про смерть, коли ми мали б говорити просто про любов. Ти пробачений. Як можна не говорити про смерть, яка оточує тебе день за днем? І потім, без неї, без цієї загрози нашому існуванню, чи зустрілися б ми? Я проклинаю цю війну, звичайно, і благословляю її водночас, бо це вона дала мені тебе, це вона кинула тебе в мої обійми. Ти заперечуєш: не кажи так, я не можу цього чути. Я більше не говоритиму цього, якщо ти просиш."
"Я любив армію, Венсане, але я ненавиджу війну. Я ненавиджу цю подію, яка викошує покоління простих сердець і яка спустошує мою пам’ять. Гарні роки, рідкісні, також зникають у потопі вогню й дурості. Венсане, чи знайдемо ми коли-небудь спокій?"

Як людину, що пише, зацікавили роздуми Марселя Пруста про письменництво.

"Письмо вимагає виняткової відданості. Не можна робити нічого іншого, крім цього: писати. Не можна відволікатися, ні на що. Слід цілковито присвятити себе книжці, пожертвувати їй усе інше."
"Іноді, закінчивши писати сторінку, ти думаєш, що більше ніколи не напишеш інших, що книга розвалиться, що вона не зможе існувати, що тебе викриють, що цей гігантський маскарад виведуть на чисту воду. Тоді ти почуваєшся зовсім нещасним, у мерзотній тузі. А потім це повертається. Не знати чому, воно зрештою повертається. Ти знову можеш братися до письменництва, до майже невимовного щастя письма."

Ті самі нюанси й підсумок

Місцями мені задавалось, що сюжет трохи затягнутий, екшену мало. Книга дійсно нагадує «Дім на краю світу» Каннінгема, але остання сподобалась більше. У книзі «За відсутності чоловіків» подій ще менше, багато рефлексій. Тож раджу тільки любителям такого жанру.

🌀Хоча фінал був несподіваний й цікавий — мені сподобалось, як автор все закрутив. Оцінка 8⭐️ з 10.

💔 Наше кохання — це серпанок, який не зупинить куль. Сподіваймося, щоб він не став моїм саваном.

Війна, Париж, заборонене кохання, троє чоловіків та один трагічний фінал. Таємні зустрічі, відверті розмови, заплутані стосунки та листи, сповнені туги, жаги та палких зізнань.

Насправді ця книжка дуже цікава з точки зору персонажів — шістнадцятирічний аристократичний хлопець, який заводить дружбу з сорокап’ятирічним письменником та закохується в двадцятиоднорічного солдата.

⏺ Венсан де Лєтуаль трохи зарозумілий, але впевнений в собі, по-юнацькому категоричний, але розумний та в якійсь мірі мудрий. І що досить іронічно:
а) він більш емоційно зрілий, ніж втричі старший за нього чоловік, який прожив життя та зажив слави геніального письменника.
б) йому все одно 16. І яким би розумним та розвиненим він не був на свій вік, він все ще дитина. Про що, здається, забули всі герої цієї книги (значно старші за нього, btw).

⏺ Марсель Пруст, погляд якого весь час звернений у минуле. Невтішний чоловік, який знаходить розраду в юнакові, якому допомагає пережити його перше кохання до іншого чоловіка, ставши його другом, порадником та наставником.

⏺ Артюр Валес — солдат, в якому живе війна. Для нього кожна мить — вкрадена, а кожен поцілунок — відтермінована смерть. Він — син жінки, яка кожної миті може стати осамотілою.

💔 Ти провалюєшся в глиб моїх обіймів, і спершу те, що я обіймаю — це територія твоїх страждань. Я притискаю до себе війну, запах війни, її задубіння, брилу холодного граніту, труп.

Це важка історія. З важким фіналом.
Вона сподобалась мені трохи менше, ніж «Припини свої вигадки», бо мені так і не вдалось відчути героїв і на 100% прожити цю історію з ними. Можливо, це пов’язано з тим, що це дебютний роман автора. Але я однозначно буду чекати українською інші книги Філіппа Бессона🤍

Ця книга дуже тонка, ніжна і з тих, що читаються наче повільно, з паузами на дихання. Вона не про війну, хоча війна поруч – це про любов, про перше кохання, яке приходить зненацька, серед страху, тиші, листів і чекання.

Історія про юного хлопця, який закохується у дорослого солдата – і все це подано з такою делікатністю, без жодного натяку на вульгарність чи перебільшення.

Дуже сподобалася мова – вона красива, але не перевантажена. Все чітко, спокійно, але емоцій торкає сильно. Я читала і постійно відчувала легкий смуток, ніби сама чекаю чийогось листа з фронту або боюся, що більше не побачу когось важливого.

Книга невелика, але залишає слід. Якщо вам близькі історії про кохання, про дорослішання, про втрату і людську ніжність – дуже раджу.

Довго відкладала написання відгуку на цю книгу, бо не знала, що ж написати, і які в мене емоції від прочитання🤔 але почнемо з найлегшого — сюжету👇🏻

📍Події відбуваються у Франції під час Першої світової війни. Головний герой — шістнадцятилітній юнак, якому діла немає до подій в його країні. Він живе своє краще життя в оточені жінок, які здувають з нього пилинки. Проте у житті хлопця у цей час стається дві важливі події. Перша — це знайомство з відомим письменником Марселем (ага, саме з тим про кого ви подумали), який виявляє до молодшого за себе на тридцять років хлопця, "особливий" інтерес. І друга — роман з солдатом, сином їхньої прибиральниці, який повернувся додому у відпустку.

📍Книга поділена на три частини, і в кожній з них особлива манера оповіді. В автора немає звичного оформлення діалогів, адже більшу частину книжки історія ведеться від особи юнака, який пише у своєму щоденнику та не заморочується такими формальностями, як оформлення. Друга частина — це листування головного героя зі своїм другом-письменником та коханим-солдатом. Щодо оповіді скажу лише, що вона сподобається тим, хто любить незвичне, оригінальне та відмінне від шаблону. Це не те що я могла б читати постійно, але інколи душа прагне цікавих форм, і у цього автора вони точно є.

📍Історія чуттєва, сумна та здебільшого романтична. Якщо ви вразливі до теми війни, й не хочете про це зараз читати, то краще цю книжку відкласти. Тут багато тригерних для українців моментів. Але особисто для мене неприємною темою були "стосунки" головного герої. Хоч убийте, не бачила я тієї романтики, яку мені туди сунули, між 16літнім та 22літнім героями, не кажучи вже про сумнозвісного письменника. Тут було багато гарних, пишних фраз, розумних та красномовних, але мені було важко відділяти їх від сюжету, який я вважаю у певних моментах прийнятним. Саме через це мені було важко визначити зі своїми емоціями та відгуком.

Мені сподобалася кінцівка. Не сказала б, що вона була супер неочікувана, але один її елемент дійсно здивував. Як і з минулою книгою автора, я не можу стверджувати, що це абсолютно точно не мій стиль чи тематика. Але й сказати, що я фанатка, також не можу.

Не мій формат
Чогось надивились буктоків, всі кажуть сльози, соплі…
так чекала її, щоб почитати, але розчарована

Трагічна історія забороненого кохання, котра не мала свого продовження. Філіпп Бессон відкрив читачам частинку себе, свого колись потаємного та щирого.

Хороша книга, сумна, змушує трохи задуматись. Адже це не перша і не остання ситуація, коли люди намагаються відсторонитися від самих себе і побудувати картонну пародію. Шкода Тома, який був змушений прожити не своє життя, напевно не те, яке б він хотів, бо просто по не щастю повинен був залишитись і створити сім’ю. Я би не назвала це саме історією кохання, скорше наглядну репрезентацію лгбт, те, з чим доводиться стикатись, миритись все життя. Нагадує що в нас є вибір, як прожити це життя.

"Припини свої вигадки" Філіппа Бессона — або ж розломи тонку межу між реальністю й вигадкою.
Автор майстерно переплітає автобіографічні нотки з художньою прозою, створюючи атмосферну історію про юнацькі почуття та їхній відбиток у дорослому житті.

Одна з улюблених цитат це:
''...я вірю, що люди можуть затьмарити решту людства просто своєю присутністю, що від цього перехоплює подих''.
Стиль письма легкий, але емоційно насичений, що дозволяє зануритися в переживання головного героя. Це книга для тих, хто цінує меланхолійні, щирі історії про минуле, яке ніколи не зникає остаточно.

Це не книга - це мистецтво! 🏳️‍🌈

У мене слабкість до чоловічих романів (про кохання двох чоловіків, а не те шо ви подумали😁), але окрім задоволення цієї слабкості я отримала ще й неабияку естетичну насолоду. Письменницька манера Бессона мене полонила - будування речень, структура оповіді, метафори - хотілося читати і читати, так рідко я зустрічаю подібне у сучасній літературі.

Сам сюжет прекрасний і сумний💔 Хочу виказати підтримку усім людям, які через певні обставини змушені не виходити із шафи🫂

щира, оголена, дуже особиста історія, ніби автор відчинив читачам ту завісу душі, яку зазвичай приховують навіть від себе. ця історія – зізнання в коханні, першому, пристрасно солодкому, з відчуттям болю на кінчику язика. коханні якому суджено було стати нічим і одночасно всім у житті двох юнаків.

історія починається в маленькому французькому містечку барбезьє, де найвидатнішим був старий ліцей і церква. і певно цим найкраще і передається атмосфера всієї книжки – маленьке містечко і два закоханих хлопчики. таємні зустрічі, погляди поки ніхто не бачить, неквапливі рухи і сором‘язливі розмови. вони ніколи не мали б зустрітись, один – ідеальний хлопчик для всіх, розумний, тихий, весь час проводить у бібліотеці і вигадує історії незнайомцям. інший – його повна протилежність, завжди у центрі уваги, з купою друзів і крутим байком, хлопчик зірви голова. але все ж вони зустрілись. і пізнали всю жорстокість справжнього кохання.

за ці 176 сторінок (так, книжка настільки мала) встигають змішати все: і перше дитяче кохання, де є всі ті невпевнені перші кроки, і жорстоку реальність, де має місце страх, обов‘язок і безпомічність. книжка дійсно написана як зізнання в чомусь сокровенному і таємному, і закінчується з гірким присмаком реального світу. вона сподобається не всім, але кожен знайде в ній щось своє.

Історія про кохання , історія юнацького, взаємного, болючого але таємного кохання.
Кохання, яке існувало попри час і обставини.
Історія про неприйняття себе.
Як на мене книга - на один раз.
Вона геть мене не вразила, я читала більш теплі і чуттєві історії любові.

Книга автобіографічна (!) та поділена на три розділи, серед яких перший — найбільший. Автор розповідає нам історію свого життя: про двох юнаків, які були закохані, але змушені приховуватися від суспільства. Один із них зміг прийняти себе, а іншій — ні. Й одного дня другий зникає, лишаючи першого зламаним і в повному розпачі.

Це книга-сповідь автора про перше кохання, яке лишило величезний слід і рану на серці. Кожна сторінка, кожне речення, кожне слово просякнуте болем і забороненим коханням. Коханням, яке випалювало все на своєму шляху, в тому числі самих закоханих.

Мені боліло всі три розділи, але кінцівка розтрощила мене вщент. Я ще ніколи не ридала над книгами. Один раз лише пустила сльозу, але щоб ридати — ніколи.

Так важко читати цю книгу й усвідомлювати, що вона автобіографічна, що всі ці персонажі та події були насправжи. І вже котрий день я мучуся питанням: «А що, якби…?». Але цього вже ніхто й ніколи не дізнається.

Я не знаю, що ще сказати, бо в мене немає слів, лише емоції. Емоції болю, страждань, невизначеності, переживань — як це було й у самого автора. Ця книга на 200 сторінок у розмірі покетбук зробила мені так боляче, як ніяка інша. Останню сторінку я перечитувала разів 10, плачучи все більше й більше, роблячи собі все болючіше й болючіше. Думаю, автор робив і робить так само. Бо це просто неймовірно чуттєво та боляче одночасно💔

Дуже раджу книгу до прочитання любителькам/-ям квір-романів і скляних сюжетів. Ваші серця будуть розбиті.

Дуже гарна книга, читається швидко, за один підхід, окремо зауважу якість самого видання, надзвичайно подобається маленький формат.