Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
Найсумніше в цій історії — правда про яку вона розказує. Останні розділи я не могла відірватись навіть до вбиральні(я не жартую) а закривши книгу завтикала на стіну поперед себе. Це, думаю, має вагу. Цю історію мені порекомендували як аналог назви мене своїм ім’ям. Книга схожа навіть за подачею інформації, не тільки ща головною мораллю чи проблематикою. Але все ж інша. Як на мене, похмуріша, болючіша (через автобіографічність) І через це, я не впевнена, що захочу лишити її на полиці, щоб перечитати. Бо надто мене зраділа. Мушу визнати, що на відміну від НМСІ були сторінки які я читала навскоси, пропускаючи роздуми про другорядних персонажів, уточнення їх долі і описи, які не рухали сам сюжет. Але я не маю претензій. Бо це життя автора. В ньому завжди купа додаткових планів. За бажання, і маючи деяку повагу до сміливості автора поділитись найглибиннішими секретами з нами, самі розберетесь що варто пропустити. У завершенні, мені дуже сумно, що існує ТАКА літера. Мені сумно, що ці історії повторюються. Мені страшно, що в нашому суспільстві досі є місце життям скаліченим саме з таких причин ...🖤👨❤️👨👩❤️👩🖤 Відгук, який написано, коли текст не встиг улягтись в голові. Тож вибачайте. Якось так.
Анонім
Це справді сильна книга, яка справляє глибоке враження. Особливо мене захопили друга і третя частини — вони виявилися найбільш емоційно насиченими та змістовними. Натомість у першій частині, на мій погляд, не вистачало глибшого розкриття характерів, зокрема головного героя. Його образ залишився дещо відстороненим і непривітним, через що було важче співпереживати.
Анонім
«За відсутності чоловіків» – це історія про кохання, що не є дивним, адже її автор – француз. Ця маленька ремарка вже може підказати, до чого все веде. Не подумайте, що це спойлер. Це скоріше закономірність, принаймні з мого досвіду читання французької літератури. Це історія про війну. Про чоловіків. Це історія про літо... його літо. «Зрештою, чому це літо всіх трагедій не може бути ще й літом усіх комедій?» Хоча це питання звучить дещо легковажно, воно влучно передає суть роману. Це книга не просто про біль і втрату, вона про намагання зберегти людяність, вміння сміятися і жити, навіть коли навколо панує тиша і смерть. За сюжетом, читач опиняється у Парижі 1916-го року, де переплелись долі трьох чоловіків у розпал Першої світової війни: Венсану де Лєтуалю шістнадцять років, світ за його вікном палає у війні, але він не знає війни. Його не можуть мобілізувати через вік. Артюр – 21-річний військовий, що походить з нижчого соціального класу, який несе на собі тягар війни. Марсель – 45-річний аристократ, письменник, який через свій вік і стан здоров'я не воює на фронті. Бессон майстерно балансує між легкістю та глибиною. Його стиль письма особливий: іноді речення короткі й різкі, «як постріли», іноді – довгі й переповнені емоціями. Діалоги часто зливаються в одне ціле, створюючи відчуття близькості між героями, ніби їхні душі переплітаються через слова. Цей роман лаконічний, дещо еротичний, часто відвертий – він одразу затягує читача в гру, де флірт і легка іронія переплітаються з глибокими почуттями та серйозними темами. Це не просто вигадка, це момент із життя, який читач переживає разом із героями. У романі досліджуються питання чоловічих почуттів, забороненого кохання та суспільних очікувань, втрат і пошуку власної ідентичності. У ньому багато рефлексій та емоційної чутливості, яка межує з тілесною. Це історія про почуття, яким не було місця в цьому світі. Це історія про кохання. Суспільство диктує правила, які обмежують кожного з нас: чоловіки не плачуть, не можуть кохати іншого чоловіка, не мають права на страх. Ці нав'язані норми змушують людей грати ролі, позбавляючи їх можливості бути собою, відчувати й жити без остраху. Однак про це чомусь не говорять… Кохання між Венсаном і Артюром – це, перш за все, історія обмежених можливостей: часом, суспільними нормами, страхами й навіть власними сумнівами. Це почуття, яке не може бути відкритим, бо їм доводиться ховатися – від реальності, від сторонніх очей, а подекуди й від самих себе. Але хіба це лише історія минулого? Наскільки вільними сьогодні почуваються ті, чия любов не вписується в рамки загальноприйнятого? Це історія про війну. Вона показує те, що ми часто не помічаємо, поки не втрачаємо. Вона не просто розповідає про війну, Вона про любов, про чоловіків, про те, як війна змушує їх змінюватися, віддавати себе, вона про обовʼязок і страх смерті, про життя «під час і після», про біль близьких, про втрату найрідніших. Я знаю, що про війну говорити важко, але важливо. Особливо нам, особливо зараз. Це також книга про порожнечу, яку ми відчуваємо, коли чоловіки йдуть, коли їх забирає війна. Вона показує, що навіть у цій порожнечі є місце для зцілення, для любові, для того, щоб почати знову, навіть коли здається, що нічого не залишилось. І що найважливіше, вона вказує на те, що ми повинні боротися не лише за фізичну свободу, але й за право бути справжніми, за право відчувати, за право бути собою, навіть у світі, який ставить перед нами незліченні вимоги. Зрештою, це історія про чоловіків. Вона піднімає важливі питання, про які ми часто забуваємо, але які потребують обговорення. Чоловік – це не просто роль чи стереотипний персонаж, це людина, яка не належить собі повністю. Його тіло – не його власність, і він не завжди має право обирати свою долю. Його життя часто визначається зовнішніми факторами – війною, суспільними очікуваннями, вибором кохання, його статтю. Суспільство накладає на чоловіків безліч вимог: бути сильними, витривалими, не виявляти вразливості. Але чому ми не згадуємо, що чоловік також має право на емоції, на слабкість? Чому ми так мало згадуємо, що чоловік також людина? Чому ми так легко ігноруємо його почуття, переконуючи, що він повинен бути завжди сильним, не відчувати болю, не плакати? «За відсутності чоловіків» – це розповідь не лише про любов і війну, але й про чоловіків, чию цінність ми часто помічаємо лише в їхній відсутності. Вона відображає гіркоту війни, яка не минає з часом, і розкриває важливі питання, які ми часто намагаємося уникати. Ця чуттєва, місцями тригерна історія показує всю однаковість і близькість війни, незважаючи на роки та кордони. Про війну читати важко, тим не менше, я рекомендую читати цю книгу саме зараз. Коли все ще болить. Коли ця історія вже не про них, а про нас.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях