Етель Ліна Вайт

Легкий і досить простий детектив, проте не такий захопливий, як екранізація Альфреда Гічкока. Це той рідкісний випадок, коли кіно краще за книгу (хоч одне від одного багато в чому відрізняються).

Цілком моя атмосфера: Англія, старовинний вікторіанський маєток, повний дім прислуги, стара власниця, прикута до ліжка, юна служниця за головну героїню, а за дверима помешкання полює вбивця.
Як пережити цю ніч замкненими зсередини?
Хто вбивця?
Він ззовні чи всередині?
У мене було 3 здогадки, і усюди я промахнулась.
Люблю такі розв’язки.
Не скажу, що повноцінно неочікувано, адже, логічно, що маніяк мав бути одним з головних героїв цієї садиби.
Та фінал непоганий.
Все по класиці англійського детективу.
Рівномірно, легко читається, без напруження.
Основа — діалоги, як я люблю, а не довгі описи.
Дійсно моє.
Чи буду читати «Дама зникає» цієї авторки?
Так👌🏽

«Старі, вони дійсно дуже зворушливі, бо їхнє життя вже позаду, а наше — попереду.»

Уявіть таку ситуацію: ви зустріли у потязі одиноку жінку, завели з нею приємну бесіду, після чого заснули. А опісля ви помітили, що її ніде немає і всі навколо твердять, що цієї жінки ніколи не існувало. Продовжували б свою боротьбу, чи прийняли б загальну думку? З такою ситуацією зіткнулася Айріс — дівчина, яка поверталася з відпочинку додому.

На перший погляд, історія здається нам класичним детективом у стилі Агати Крісті, але тут все трохи інакше. В цій книзі було очевидно, хто винен, та саме розслідування було націлене на саму міс Фрой — даму, яка зникла. Айріс твердо відстоює думку, намагаючись знайти докази, що свідчили б про існування такої людини як міс Фрой. А для цього їй варто заручитися підтримкою професора та його супутника Геєра.

На відміну від «Гвинтові сходи», «Дама зникає» захопила мене менше, щоправда в психологічному контексті вона була більш розкрита. Звичайно, тут не обійшлось без саспенсу та тривожної атмосфери, які притаманні дещо готичній творчості міс Вайт, а також колоритним персонажам, котрі легко запамʼятовуються. Цікаво спостерігати за передісторіями інших героїв та їхнім ставленням до Айріс.

В «Дамі зникає» також часто постає питання труднощів перекладу: як людям з незнанням іноземних мов було досить складно налагодити контакт. Це тепер у нас існують смартфони, де ми можемо автоматично перекласти незрозумілі слова та фрази і продовжити розмовляти з іноземцем попри незнання мови😅.

Я чула, що комусь більше подобається «Дама зникає», проте «Гвинтові сходи» здались мені цікавішими в плані розкриття убивці та динамічнішими. Проте, від цієї історії я теж отримала приємні емоції. Тому раджу прочитати тим, кому подобається саспенс та психологічне розкриття героїв👍

«Коли вона дійшла до останнього дерева, воно раптом перетворилося на чоловіка. А його гілки — на чіпкі руки.»

Не зовсім згодна з тим, що Етель Ліну Вайт класифікують, як письменницю детективів. Не знаю як з іншими її творами, але цей роман був для мене скоріше трилером. На цьому мінуси закінчились.

От знаєте, це той самий представник книги для осіннього вечора. Історія написана дуже атмосферно та динамічно. Особливо мені сподобалась фішка авторки - створювати напружені моменти в кінці кожної глави. Тоді складається відчуття, ніби нас водять за носа. Щось ось-ось має статися, але Етель Ліна Вайт щоразу вводить нас в оману. Водночас із цим, книга досить динамічна, адже всі події відбуваються за одну ніч.

Також хочу похвалити досить колоритних персонажів.
Тут у нас стара жінка, котра тримає у шафці револьвер та ненавидить служниць, молоде подружжя з невірною дружиною, кухарка у віці з тягою до алкоголю, медсестра, котру можна легко сплутати з чоловіком і тд... Чудово розкрита психологічна складова твору.
Тобто після того, як персонажі учинили щось, авторка пояснює нам причину.

Загалом, це дуже недооцінена книга, яка заслуговує більшої уваги. Сподіваюсь, згодом про неї знатимуть більше.

«Коли вона дійшла до останнього дерева, воно раптом перетворилося на чоловіка. А його гілки — на чіпкі руки.»

Не зовсім згодна з тим, що Етель Ліну Вайт класифікують, як письменницю детективів. Не знаю як з іншими її творами, але цей роман був для мене скоріше трилером. На цьому мінуси закінчились.

От знаєте, це той самий представник книги для осіннього вечора. Історія написана дуже атмосферно та динамічно. Особливо мені сподобалась фішка авторки - створювати напружені моменти в кінці кожної глави. Тоді складається відчуття, ніби нас водять за носа. Щось ось-ось має статися, але Етель Ліна Вайт щоразу вводить нас в оману. Водночас із цим, книга досить динамічна, адже всі події відбуваються за одну ніч.

Також хочу похвалити досить колоритних персонажів.
Тут у нас стара жінка, котра тримає у шафці револьвер та ненавидить служниць, молоде подружжя з невірною дружиною, кухарка у віці з тягою до алкоголю, медсестра, котру можна легко сплутати з чоловіком і тд... Чудово розкрита психологічна складова твору.
Тобто після того, як персонажі учинили щось, авторка пояснює нам причину.

Загалом, це дуже недооцінена книга, яка заслуговує більшої уваги. Сподіваюсь, згодом про неї знатимуть більше.

"Щоранку смерть ввічливо стукала у двері синьої кімнати та леді Воррен вітала її у своїй звичній манері - скручувала їй дулю".

📖У глухій місцині ширяться чутки про маніяка, який жорстоко вбиває дівчат. Останню жертву було знайдено поруч із маєтком, куди влаштувалася на роботу 19-річна служниця Гелен.

Не вірю. Не страшно.

Сюжет видався мені награним та штучним.
Здавалося, що Гелен так і шукає пригод на свою голову "здається за деревом хтось ховається, піду подивлюся 🙄" і далі в такому стилі.

Чого я очікувала від книжки:
готики; саспенсу; моторошної атмосфери; сімейних таємниць; напруги, що наростає з кожною наступною сторінкою та шокуючої розв'язки.

Що я отримала:
Дивні, позбавлені логіки вчинки героїв; необгрунтована наявність деяких персонажів, сюжетні лінії, які не мають завершення; а детективна частина вмістилася в двох реченнях анотації.

Об'єм книжки не маленький, але по факту - 400 сторінок ні про що.

Я сподівалася, що хоч фінал полоскоче нерви, але ні.

Отже, черговий ретродетектив, який нагадує про важливі речі:

👍Не будь байдужим, бо твоя небайдужість може врятувати чиєсь життя;
👍Часто зовнішні манери не відповідають внутрішньому вмісту;
👍Будь собою і йди до кінця, якщо вважаєш це за потрібне.

Балкани. Кінець пляжного сезону. Останні відпочивальники мають намір повертатися додому.

Айріс Карр, багата молода дівчина, якій, як здається, ні до кого немає справи, теж зібралася до Лондону. Її друзі повернулися раніше. Хоча, хіба вони друзі?

Але виявляється, що подорожувати у потязі самій - це нелегка справа. На щастя, їй допомагає маленька жіночка - міс Фрой, яка теж поверталася додому.

Але раптом ця дама просто зникає. Айріс її розшукує, але дівчині ніхто не вірить. Змова?

"— А ви зможете написати детективний трилер?
— Ні. Грамотності бракує.
— А детективну загадку розгадати?
— Та нараз.
— Тоді вважайте, що я попросила вас продемонструвати таку здібність. Ви надзвичайно кмітливо довели мені, що міс Фрой не існує. Але якби вона все ж таки існувала, то чи не могли б ви розгадати, що з нею сталося? Чи це вам не до снаги?"

Куди зникла міс Фрой, я зрозуміла відразу, але на з'ясування, для чого це усе було потрібно, довелося почекати.

Що найбільш цінне для мене, авторка пояснює, чому та чи інша респектабельна і не дуже особа вчиняє так чи інакше. Психологія та життєва мудрість.

Поціновувачам старих англійських детективів точно сподобається. Їм рекомендую!

Вирішила я провести для себе експеримент та прочитати книгу за день. Для першого разу обрала «Дама зникає» Етель Ліна Вайт, і жодного разу про це не пожаліла💭

Я обожнюю англійські детективи. Для мене такі історії – це поєднання класного сюжету, цікавих загадок та непересічних персонажів.

У даному випадку ми маємо справжню представницю золотої молоді, дівчину на ім'я Айріс Карр. Разом зі своїми друзями вона вирушає на відпочинок на Балкани, але вирішує затриматися на декілька днів та повернутися додому самостійно. І тут починається найцікавіше!

Ще перед початком поїздки ми бачимо, що дівчині стає погано і вона втрачає свідомість. У потязі Айріс знайомиться зі ще однією англійкою, міс Фрой, яка намагається її розрадити та допомогти. А після короткого сну дівчина дізнається, що разом з нею не їхала жодна міс Фрой, і взагалі, це все наслідки її поганого здоров'я.

Протягом майже всієї книги Айріс Карр робить все можливе, щоб розгадати цю загадку. Вона знайомиться з іншими пасажирами, провадить своє власне розслідування та навіть наражається на смертельну небезпеку.

Скажу чесно, фінал книги я передбачила ще десь на середині читання, але від цього детектив для мене не став менш захопливим. Красивий та цікавий текст, гарна мова й описи – зробили цю історію чудовою!

До речі, ви любите ось такі англійські детективи? Можливо, маєте улюблений?

• Щасливий той світ, де багато щасливих зустрічей та воззʼєднань.

🎧 James O'dell, Private Investigator – Thomas Prislac