Ернст Теодор Амадей Гофман

Цікава, химерна історія, яку я полюбив з університету та після відгуків викладача!

Це класика, яка породила багато послідовників, має фантасмагоричну структуру та сюжет, легку мову та подвійне дно - діти сприймуть її як цікаву й веселу історію, дорослі вже заглиблюється в різні політичні аналогії, сатиру та іронію.

Це історія про Крихітку Цахеса, який не такий як всі, проте бажання має дуже схожі, й зробить усе, щоб їх досягнути.

Дуже химерна і гротескна "казка". Це був один із тих творів, які я прочитала в школі "бо треба", і довго не могла зрозуміти своїх вражень від нього.

З одного боку, там є фантастичні елементи, магія, яскраві чудернацькі персонажі. А з іншого - це зовсім не легка казочка, а складний і важкий текст для дитячого сприйняття.

Коли я читала, то не могла повірити, чому всі герої такі сліпі. Мене це буквально бісило, бо вони захоплювались якимось абсолютно бездарним, огидним і неприємним створінням, навіть, коли воно поводилось жахливо, і ніхто нічого не бачив.

Сам Цахес викликав у мене просто огиду. Він був втіленням всього неприємного, штучного, поверхневого, несправедливого. Але можливо саме через це книжка й запам’яталась. Вона чіпляє і виводить з себе))

Насправді Гофман навмисно робить усе настільки гіперболізованим, щоб показати, наскільки часто люди в реальному житті захоплюються чимось удаваним та "глянцем".

Це як стьоб над сучасними "інфлюенсерами", що стали знаменитими просто тому, що стали)). Цахес - це образ успішного самозванця, який користується чужими талантами, отримує аплодисменти, нічого не зробивши.

Але Гофман нагадує: не все те, що блищить - золото. І часто такі "крихітки Цахеси" збирають всю увагу, а справжні таланти лишаються в тіні.

Тож ця історія вчить нас критично мислити, і звертати увагу на суть, зміст, а не тільки зовнішню обгортку.