Емілі Сент-Джон Мандел

...Я до того, що завжди щось коїться. Гадаю, ми, як вид, маємо бажання вірити в те, що живемо в кульмінаційний момент історії.©️

Тут всього 220 сторінок, але вони змогли вмістити в собі стільки всього.

Сама історія проста, але водночас зачіпає багато тем. Тут і біль війни, і пандемія, і сексизм, і пошук себе.
Не можу сказати, що прям все прописано глибоко (все ж обсяг має значення), але виписаних образів та зачіпок вистачає, щоб подумки повертатись до цієї книги і після прочитання.

Він ретельно перебирає думки й вирішує, що не може вважати себе нещасливим. Він просто наразі не хоче жодного подальшого руху. Якщо в дії є своя радість, то у спокої є свій мир.

Я чудово провела два вечори разом з «Морем спокою».
Оповідь доволі плавна, деталі проступають поступово, але разом з тим вони всі на поверхні, варто тільки придивитись і впіймати ниточки.

Тут відсутні складні пояснення чи специфічні терміни.
Це не жорстка наукова фантастика, тому якщо вас чомусь відлякує жанр і здається, що буде складно та дуже заплутано - це не так.

А ще по цій книзі може вийти чудова екранізація. (Знайшла новину з 2022, що HBO Max планують адаптацію)

🐉 Книжкова Драконка

Проста історія з цікавою ідеєю

Хотілося б більше деталей про світ, Інститут часу і особливості подорожей в часі, бо все відбувалось якось галопом.

На фоні цього частина з Олів здалась розтягнутою, незрозуміло було, чому їй і її переживанням приділили стільки уваги. Це було б доречніше в книзі більшого об’єму.
Але її роздуми про пандемії було читати цікаво, особливо згадуючи наше життя під час ковіду)

В якийсь момент зловила себе на думці, що є в цій історії щось схоже на Матрицю з її натяками на імітацію реальності.

Залишилось кілька питань в кінці, бо долю не всіх персонажів розкрили, а здавалося, що мали б принаймні про Вінсенту щось розказати.

Загалом від книги враження двоякі. Я не можу сказати, що це погана історія, бо для мене все пов’язане з подорожами в часі поганим бути не може. Але і вау якогось немає. Залишилось відчуття якоїсь поверхневості.

"Море спокою" - це дуже грамотно сконструйований і продуманий науково-фантастичний роман. Прям такий класичний/канонічний, але сучасною мовою, тож якщо любите Азімова або Лема - вам сподобається.

Але, як і у згаданих авторів, в книзі мені не вистачило яскравого емоційного забарвлення - це 224 сторінки того самого моря спокою. І хоч нейомовірно сподобався сюжет, з главами від різних персонажів в різні часові проміжки, що вкінці складаються в одну загальну картину, сам процес читання виявився доволі рівним.

Гарна книга.
Раджу прочитати.

Така маленька книжка, а стільки змісту…

Я люблю тему подорожей у часі, тож ніяк не могла пройти повз книги Емілі Сент-Джон Мандел, тим паче читала про неї і її творчість раніше і вже чекаю на переклад інших книг (бо вони цікавим чином пов’язані одна з одною). «Море спокою» ж зацікавило мене і тематикою, і деякою схожістю з «Хмарним атласом» Девіда Мітчелла. Але якщо другий дався мені дещо складніше, «Море» прочиталося буквально на одному подиху.

Три часові рамки і абсолютно різні й непов’язані один з одним персонажі. Але якимось чином всі вони потрапляють в певну точку, де переносяться в одне й те саме місце. Як це – прогулюватися лісом і раптом опинитися посеред вокзалу, де грає скрипаль, а гучний звук транспорту майбутнього сповіщає про відбуття? Це лише одна мить, секунда, а потім видіння розвіюється, залишаючи по собі збентеження та мільйони питань. Що це було? Реальність? Ілюзія? Божевілля? Аномалія? Збій в системі всесвіту?

Власне, питаннями сприйняття дійсності і займається один з ключових персонажів - Ґаспері-Жак Робертс – намагаючись розібратися, чи не імітація все навколишнє, чи він сам керує власним життям, чи все це – лише прописана програма, якою керує хтось інший, хтось вищий…

Можливо, місцями було занадто багато води в описах чи роздумах, хоч це й дивно звучить, враховуючи об’єм книги. Але сама історія доволі цікава, змушує й собі ставити риторичні питання. Щодо фіналу – в якийсь момент читання розумієш, чим завершиться історія, але це не відміняє того факту, що написана вона майстерно. Тож раджу прихильникам подорожей у часі і складних питань на кшталт «а чи не за чиїмсь сценарієм ми живемо?»