“Помилка” це саме той тип історії, який читається з усмішкою. Тут немає шокуючих сюжетних драм, від яких холоне кров, але є щирість, тепло й багато гумору. Атмосфера коледжу, спортивна команда, кумедні ситуації й невимушені діалоги створюють відчуття затишку, ніби ти дивишся улюблений серіал після важкого дня.
Так, події розгортаються передбачувано, але у цьому й чарівність — ти читаєш не заради інтриги, а щоб насолодитися легкістю, приємною хімією між героями й моментами, що змушують усміхатись.
Анонім
Як же довго ця книга дивилася на мене з полиці… Мені аж соромно було б їй в очі глядіти, якби вона їх таки мала. 👀
У мене уже давно такого не було, але я настільки закохалася в цю історію та персонажів, що навіть не відволікалася на інші книги (а я зазвичай полюбляю читати кілька книг паралельно). Хоча, здавалося б, що тут такого? Головна героїня пише екзамен на «відмінно», а головний герой є тим сексі-невдахою, який завалив, і, звісно ж, він звертається за допомогою до неї. І усі ми прекрасно розуміємо, що буде далі... 😏
Нарешті немає драми заради драми - лише легкий гумор, який періодично межує з абсурдом. Гумор авторки мені настільки запав у душу, що я уже на наступний день після того, як почала читати «Угоду», полетіла купувати «Помилку».
По-перше, за що мені сподобалася ця книга? Як не дивно, легкий, трішки типовий сюжет і те, наскільки це легко та невимушено написано.
Хочу трішки пройтися по персонажах та їх сприйняттю.
🎶 Ганна. Мабуть, якби ця персонажка читала цей відгук, вона була б дуже незадоволена, бо мені хочеться сказати, що мені її щиро жаль. Дуже шкода, що вона у школі пережила зґвалтування, і це її зламало. Хоч це і ромком, але, мені здається, навіть у таких творах потрібно висвітлювати подібні теми (бо від реальності нікуди не втечеш, навіть якщо це романтична комедія), і авторка з цим впоралася «на відмінно». Мені дуже радісно від того, що Елль Кеннеді показала як повинно бути після подібного досвіду: по-перше, обовʼязково про це розповісти близьким; по-друге, звернутися до психолога із цим запитом і пропрацювати його; ну, і по-третє, знайти саме ту людину, якій ти можеш довіряти у всьому, навіть найсокровеннішому та найінтимнішому.
Взагалі, про Ганну склалося доволі позитивне враження, дівчинка вона приємна і в гумор уміє. Вона доволі вперта, має на все свою думку і не вміє прогинатися під обставини (лише до одного ключового моменту, але навіть тоді її надовго не вистачило). Іноді в ній грає оцей підлітковий максималізм, але хто з нас таким не був?
🏒Гарретт. Ну, спочатку про нього склалося враження, що він типовий качок без мізків, хоча оці моменти з його сталкінгом мене дуже смішили! 🤣 Під час же занять з Ганною виявилося, що він взагалі-то вчиться на історичному факультеті і не такий вже й дурний, яким здається на перший погляд. Зізнаюся чесно, із самого початку він здавався мені типовим бабієм, який любить заглядатися на жіночі принади, але після того, як Ганна уклала з ним «угоду», цей персонаж розкрився для мене як доволі ніжний, чуйний та уважний до своєї партнерки чоловік, від чого я на деякий період навіть сиділа ошелешена і подумала про те, що може варто дати йому шанс?
У цілому мила історія кохання, хоч і, як я уже писала раніше, все у них так швидко сталося, що і оком кліпнути не встигла (до того ж сама Ганна на це звернула увагу), але ніхто не скасовує подібні ситуації і в реальному житті, тому кидатися помідорами не буду - хай і далі ростуть на грядці. 🍅 Не жалкую, що саме з неї почала свою осінь 🍂
Анонім
Після прочитання книжки "Він", яка стала однією з улюблених, мені було трохи страшнувато починати "Ми". Думаю, це через занадто високі очікування, які я зробила для цієї частини.
Але ці хвилювання були даремні. Друга книжка була нічим не гірша за першу та по-своєму особлива.
В цій частині ми бачимо, як головні герої, Вес і Джеймі, починають жити разом. Тут менше гарячих сцен, але більше тепла і турботи, розділених між хлопцями. Звісно, куди ж без проблем. Сучасний світ і досі залишається доволі ворожим для людей, які сміють чимось виділятися. Особливо це стосується публічних осіб. Чомусь ми любимо будувати якісь очікування, ставити в рамки людей, яких ми, навіть, особисто не знаємо. І, якщо вони роблять щось, що в ці рамки не вписується, це починає нас дуже дратувати і злити. От і хлопцям довелося відчути це на власній шкурі. Та ці негаразди їх не зламали, а зробили ще сильнішими.
Взагалі, я їх просто обожнюю. Вес - це взагалі моє сонечко, якого хочеться обійняти і закрити від всього світу. Джеймі також люблю, але в цій частині він змусив трохи на нього позлитися. Звісно, я розумію, що у кожного свої таргани в голові, але треба ж мати якісь міри. Та все закінчилось добре і я за них дуже рада.
Обов'язково буду перечитувати обидві книжки. Думаю, що і не один раз. І всім рекомендую їх прочитати.
Анонім
Котолог
