Едвард Вайт

Книжка розказує про короля саспенсу не у форматі традиційної біографії й не акцентується цілком на його творчості. Натомість, особисте, творче й суспільне життя Гічкока тут нероздільно зв'язані й проаналізовані з точки зору його самосприйняття і того, яким хотів здаватись на публіці; які мав відносини з сім'єю, друзями, підлеглими на знімальному майданчику, колегами, глядачами, пресою, знаменитостями; особливості характеру, сильні й слабкі сторони - та як усе це впливало на створювані фільми й виражалося в них.

Альфред Гічкок у книзі розглядається через призму дванадцяти нероздільних аспектів його життя. Для Гічкока-хлопчика дитячі травми стали джерелами дорослих страхів: страху влади та самотності, жаского почуття провини та свавільної несправедливості.

Гічкока-вбивцю вабили дивні, заплутані історії, саспенс, жорстокість, вбивства. Сусідство монструозного й буденного на екрані руйнували сіру буденність глядачів, вражали і шокували їх.

Гічкок-кіномитець володів цікавою, новаторською, неповторною манерою. Соціальна незграбність, егоїзм, буркотливість, позерство, брак емоційного інтелекту, самолюбство й марнославство компенсувалися вмінням надихати всіх своїм баченням, видатним режисерським талантом і фірмовим стилем.

Гічкок-жінколюб мав славу режисера "жіночих картин" і володаря жінок, що запалює нові імена й повертає славу забутим. Він присвячував багато часу і зусиль дослідженню й зображенню складних жіночих персонажів в путах родинних обов'язків, соціальних умовностей та самореалізації. Втім, обожнювання жінок і джентельменська поведінка межували з прагненням контролю й володіння та звинуваченнями у домаганнях.

Гічкок-товстун їжу любив і ненавидів, від неї отримував радість і втіху, огиду і сором. Зайва вага допомагала виділитись з-поміж оточення, але не давала бажаного контролю над власним тілом.

Гічкок-денді мав розуміння стилю і в речах, і в звичаях. Його костюми - "наочна ілюстрація його життєвого і творчого кредо: точність, стійкість, ефективність і вишукана елегантність у всіх царинах".

Для Гічкока-сім'янина змішування особистого й робочого було звичною справою, а межа між буденністю і творчістю була майже незримою.

Гічкок-підглядач цікавився спогляданням й підгляданням, був надзвичайно спостережливим та передбачливим, інтуїтивно підбирав акторів і сценаристів, мав неймовірну візуальну уяву. Його творчість переповнюють таємниці й недомовки, як ревний спостеріг він точно знав: усім є що приховувати.

Гічкок-шоумен прагнув слави і розважати неповторно й грандіозно, обожнював розіграші, не завжди хороші, і мав схильність підривати людську гідність в ім'я розваги. Гумор був для нього основним способом комунікації.

Гічкок-новатор обожнював кінематографічні експерименти. Він прагнув перевершити самого себе, шукати новаторські рішення й тікати від повзучих обіймів нудьги. А ще йому подобалося намацувати межі дозволеного цензурою й заступати за них.

Гічкок-лондонець був мешканцем світової столиці - "нахабнішої, космополітичнішої й глобальнішої, ніж решта його країни", хоч на його творчості безумовно позначалися й американські культурні впливи.

Релігія мала ключову роль у естетичному світобаченні й публічному іміджі Гічкока - божого чоловіка, адже його дитинство й юність тісно перетиналися з католицизмом. Він "захоплювався релігійною обрядовістю, літургіями й таїнствами, що апелювали до всіх п'яти чуттів і резонували з захоплення драмою й видовищами".

Загалом, книжка здалась доволі цікавою й оригінальною. Вона познайомила з особистістю короля саспенсу, котрий створив багату й ретельно продуману міфологію навколо своєї персони й мав чималий вплив на розвиток кіноіндустрії. Хоча, мабуть, варто було перед читанням подивитися декілька його фільмів, щоб воно не було здебільшого суто теоретичним. Зате тепер є бажання переглянути як мінімум "Запаморочення", "Вікно у двір", "Психо", "Птахи" і "Марні".

"Дванадцять життів Альфреда Гічкока. Історія короля саспенсу" Едварда Вайта — це блискуче дослідження одного з найвидатніших режисерів в історії кінематографа. Книга не просто розповідає про творчий шлях Гічкока, а пропонує глибоке й багатогранне занурення у його особистість, фільми й культурний вплив.

Головна особливість цієї книги — структура. Автор не йде шляхом звичайної біографії, а поділяє історію Гічкока на "дванадцять життів", кожне з яких відображає різні аспекти його характеру, кар’єри та спадщини. Такий підхід дозволяє побачити генія режисера під різними кутами: як новатора, митця, маніпулятора, перфекціоніста та навіть загадкової особистості.

Едвард Вайт демонструє вражаючу ерудицію та любов до свого об’єкта дослідження. Він не лише аналізує найвідоміші фільми Гічкока, такі як "Психо", "Запаморочення" чи "Птахи", а й звертає увагу на менш знані роботи, які розкривають його творчий потенціал. Автор досліджує, як Гічкок впливав на розвиток кінематографа, закладаючи основи саспенсу, які використовуються режисерами й донині.

Мова книги елегантна, але водночас доступна. Вайт вміє пояснювати складні кінематографічні концепти так, щоб вони були зрозумілі як кінокритикам, так і звичайним шанувальникам кіно. Він віртуозно поєднує факти, аналіз і розповідь, створюючи текст, який не лише інформує, а й захоплює.

Особливе захоплення викликає те, як автор розглядає особистість Гічкока. Вайт не ідеалізує його, але й не перетворює на антагоніста. Замість цього він показує Гічкока як людину з усіма її протиріччями, страхами та амбіціями. Це надає тексту емоційної глибини й змушує читача задуматися над тим, як геній і людські недоліки можуть співіснувати.

Ця книга також пропонує багато цікавих історій із життя режисера, які дозволяють краще зрозуміти його мотивації та процес створення фільмів. Вона ідеально підходить як для тих, хто давно захоплюється творчістю Гічкока, так і для новачків, які тільки відкривають для себе світ кінематографа.

"Дванадцять життів Альфреда Гічкока" — це не просто біографія, а захоплива подорож у світ однієї з найбільш загадкових і впливових постатей кіноіндустрії. Це книга, яка надихає, навчає й залишає тривалий слід у серці читача. Рекомендую всім, хто цікавиться історією кіно, творчими процесами й геніальними особистостями.

Чи любите ви видавництво "Лабораторія" так, як люблю його я? Обираючи наступну книгу для читання в даного видавництва я не змогла пройти повз "Дванадцять життів Альфреда Гічкока", яку написав Едвард Вайт. Напевно, останні три місяці я задивлялася на неї в книгарні, тому у мене були доволі високі очікування. І скажу вам, що книга мене зовсім не розчарувала, і навіть вразила✨

Впевнена, що більшість з вас чули про визначного кінорежисера Альфреда Гічкока. Навіть якщо ви не знайомі з його творчістю, тоді 100% знаєте про фільми "Психо", "Птахи" чи "Марні". Для фанатів світу кіно Альфред Гічкок, перш за все, – це король саспенсу та визначний режисер. Але мало хто знає про інші сторони характеру цієї людини.

Книга дуже цікава та пізнавальна. Для себе я зробила невеликий конспект з думками та цитатами великого Гічкока. На жаль, в Instagram не помістилися всі ці думки, тому ви можете прочитати їх у мене в Telegram (посилання в описі профілю).

• Емоційні рушії фільмів Гічкока – тривога, страх, параноя, провина й сором; об'єкти його одвічної цікавості – нагляд, змови, недовіра до влади й сексуальне насильство.

• Дитинство пробуджувало в душі Гічкока сильні й неоднозначні емоції. Саме там коренилися його страх, непевність і часом ізольованість, саме там громадилося все темне й невирішене.

• Він упивався владою, що давала змогу завдавати неприємностей іншим і самому берегтися від насмішок. Вирісши надзвичайно вразливим через почуття інакшості своїх розмірів, форм, рис характеру й поведінки, він боявся, що з нього сміятимуться. Здатність змушувати інших скулюватися й почуватися чужими труїла йому життя. Хай там що лежало в основі такої поведінки, а вона промовисто свідчила про прагнення контрою (тіла, емоцій, репутації) – і страх його втратити.

«Дружина каже, що робота – це і є моє життя. Може, це й правда, бо я змалку планував свою роботу»

«Я уникаю безкраїх фантазій, бо люди мусять мати можливість ототожнитися з персонажами. Зробити фільм – це передусім розповісти історію. Вона може бути неймовірною – але нізащо не банальною»