Книжка розказує про короля саспенсу не у форматі традиційної біографії й не акцентується цілком на його творчості. Натомість, особисте, творче й суспільне життя Гічкока тут нероздільно зв'язані й проаналізовані з точки зору його самосприйняття і того, яким хотів здаватись на публіці; які мав відносини з сім'єю, друзями, підлеглими на знімальному майданчику, колегами, глядачами, пресою, знаменитостями; особливості характеру, сильні й слабкі сторони - та як усе це впливало на створювані фільми й виражалося в них.
Альфред Гічкок у книзі розглядається через призму дванадцяти нероздільних аспектів його життя. Для Гічкока-хлопчика дитячі травми стали джерелами дорослих страхів: страху влади та самотності, жаского почуття провини та свавільної несправедливості.
Гічкока-вбивцю вабили дивні, заплутані історії, саспенс, жорстокість, вбивства. Сусідство монструозного й буденного на екрані руйнували сіру буденність глядачів, вражали і шокували їх.
Гічкок-кіномитець володів цікавою, новаторською, неповторною манерою. Соціальна незграбність, егоїзм, буркотливість, позерство, брак емоційного інтелекту, самолюбство й марнославство компенсувалися вмінням надихати всіх своїм баченням, видатним режисерським талантом і фірмовим стилем.
Гічкок-жінколюб мав славу режисера "жіночих картин" і володаря жінок, що запалює нові імена й повертає славу забутим. Він присвячував багато часу і зусиль дослідженню й зображенню складних жіночих персонажів в путах родинних обов'язків, соціальних умовностей та самореалізації. Втім, обожнювання жінок і джентельменська поведінка межували з прагненням контролю й володіння та звинуваченнями у домаганнях.
Гічкок-товстун їжу любив і ненавидів, від неї отримував радість і втіху, огиду і сором. Зайва вага допомагала виділитись з-поміж оточення, але не давала бажаного контролю над власним тілом.
Гічкок-денді мав розуміння стилю і в речах, і в звичаях. Його костюми - "наочна ілюстрація його життєвого і творчого кредо: точність, стійкість, ефективність і вишукана елегантність у всіх царинах".
Для Гічкока-сім'янина змішування особистого й робочого було звичною справою, а межа між буденністю і творчістю була майже незримою.
Гічкок-підглядач цікавився спогляданням й підгляданням, був надзвичайно спостережливим та передбачливим, інтуїтивно підбирав акторів і сценаристів, мав неймовірну візуальну уяву. Його творчість переповнюють таємниці й недомовки, як ревний спостеріг він точно знав: усім є що приховувати.
Гічкок-шоумен прагнув слави і розважати неповторно й грандіозно, обожнював розіграші, не завжди хороші, і мав схильність підривати людську гідність в ім'я розваги. Гумор був для нього основним способом комунікації.
Гічкок-новатор обожнював кінематографічні експерименти. Він прагнув перевершити самого себе, шукати новаторські рішення й тікати від повзучих обіймів нудьги. А ще йому подобалося намацувати межі дозволеного цензурою й заступати за них.
Гічкок-лондонець був мешканцем світової столиці - "нахабнішої, космополітичнішої й глобальнішої, ніж решта його країни", хоч на його творчості безумовно позначалися й американські культурні впливи.
Релігія мала ключову роль у естетичному світобаченні й публічному іміджі Гічкока - божого чоловіка, адже його дитинство й юність тісно перетиналися з католицизмом. Він "захоплювався релігійною обрядовістю, літургіями й таїнствами, що апелювали до всіх п'яти чуттів і резонували з захоплення драмою й видовищами".
Загалом, книжка здалась доволі цікавою й оригінальною. Вона познайомила з особистістю короля саспенсу, котрий створив багату й ретельно продуману міфологію навколо своєї персони й мав чималий вплив на розвиток кіноіндустрії. Хоча, мабуть, варто було перед читанням подивитися декілька його фільмів, щоб воно не було здебільшого суто теоретичним. Зате тепер є бажання переглянути як мінімум "Запаморочення", "Вікно у двір", "Психо", "Птахи" і "Марні".