Едуард Андрющенко

Відгук на документальну книгу мені писати завжди важче, чим на художню. Тут немає карколомного сюжету, виру почуттів, немає емоційності, гумору, щасливих випадковостей і неймовірних фіналів... Але це не точно🤔. Бо життя іноді виявляється карколомніше і емоційніше, сповнене таких випадковостей, що не знайдеш у жодній художній книзі.
Книгу Едуарда Андрющенка складають 18 розповідей, написаних на основі матеріалів з архіву КГБ, які автор ретельно вивчав протягом років. Кожна історія — це документальні рядки кримінальних і оперативних справ, фото із архіву, але в деяких випадках — це ще і розповіді живих героїв цих історій, їх родичів чи причетних до справи людей. Деякі історії — свідчення складного, часом доведеного до абсурду, життя в умовах тоталітаризму. Деякі — про вбивць і шпигунів. А ще — історії про вибір митця і життя без права вибору, коли твою працю просто нищать. Сергій Параджанов, Марія Сосюра, Віра Франко, Ада Рибачук і Володимир Мельниченко — це лише кілька прізвищ, про які йдеться на сторінках книги. Мені було дуже цікаво, хоч іноді мозок відмовлявся сприймати якийсь наче театр абсурду.🤷 Шкода, що книгу майже напевне не прочитають ті, що сумують за срсром.

Цю книгу я читала досить довго, але зручно що кожна справа це окрема історія і ти можеш робити перерву між прочитаним без страху забути якісь важливі деталі. Мої очікування трохи відрізнялися від того, якою насправді виявилася ця книга, проте це не зробило її гіршою. Автор виконав дуже важку і клопітку працюю, досліджуючи всі ці справи. Найбільше мені запам'яталися дві останні справи, а саме Забути Стіну пам'яті та Справа "Юда".

Цю книгу я купила на автозаправці і багато не очікувала від неї, особливо враховуючи мемний підзаголовок «Невигадані історії». Проте вона виявилась напрочуд цікавою, і я рекомендую її до прочитання.

Книга змальовує часи діяльності КДБ через індивідуальні історії, які автор накопав у відкритих архівах СБУ. Але розкривається не стільки «історична атмосфера» (хоча і вона теж), скільки самі люди того періоду, поведінка яких змінює певним чином якісь усталені уявлення про життя у Радянському Союзі.

Вона розкаже про переслідування українців, знищення культурних пам'яток, створених українцями (як от, наприклад, Стіни Пам'яті на Байковому кладовищі). Про шпигунські ігри. Про те, що "культ Перемоги" на території росії - це новітнє явище. І ще багато-багато іншого.

Можна також побачити якою ж прутнею займались попередники нинішньої росіянської влади (котра і далі користується цими «здобутками»).

Окремо також відмічу, що в передмові до мого видання, надрукованого уже в часи великої війни, автор згадує своїх полеглих друзів, вплив війни на діяльність архівів та важливість мети зберегти свій погляд на історію. І це дуже щемко, але правильно, тому що контекст цієї війни має згадуватись, має закарбовуватись на майбутнє.

Справжнє задоволення для допитливого розуму читати оперативну справу. Десятки, сотні документів, які вимальовують історію. Кожен аркуш є джерелом доказів, що в сукупності ведуть до встановлення фактичних обставин. Таємниці, наклепи, шпигунство, мотиви, накази в системі, оперативна розробка. Все тут.
Автор зробив це для нас - опрацював фактичні дані та склав цілісну картину.

«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання…».
Прекрасний вірш, написаний Володимиром Сосюрою для дружини Марії, за сумісництвом агента «Даніної». Так, на сторінках цієї книжки є історія кохання подружжя.

А ще тут історія наречених: істинної патріотки, онуки Івана Франка Віри Франко та племінника Лесі Українки Юрія Косача, як виявилось, друга та союзника КГБ.

Є і про приїзд Джона Стейнбека та його агентурний супровід. Чи була параноя виправданою? Чи співпрацював Стейнбек з ЦРУ?

Тут багато історій про відомих і незнаних людей. Про вербування, вигадування ворогів та створення проблем. Усі ці історії просякнуті страхом влади втратити силу, зіпсувати свій примарний образ на міжнародній арені. Ще я дивуюсь звідки бралось стільки працівників, які забезпечували функціонування цілого апарату абсурду.

Книжка цікава та варта уваги, збагачена фотографіями героїв. Автор уже працює над наступним зібранням справ.

Книжка відкриває справжні людські драми, приховані за таємними архівами. Кожна сторінка — це потужний сплеск емоцій: страх, відчай, але також сила духу й боротьба за свободу. Читаючи ці справжні історії, ви поринете в темну атмосферу радянського тоталітаризму, побачите долі тих, кого намагалися зламати, і тих, хто вижив. Вона книга змушує переосмислити минуле та його вплив на життя цілих поколінь.

Цікава книга з історіями, які відбувались у нас в Україні, деякі місця навіть досі є і тепер ти трішки більше про них знаєш.

Раджу тим хто любить нонфік і цікавиться історією

вона надрукована у друкарні Фактор Друк (в яку влучила ракета), і саме ця книга описує роботу КГБ – страшної машини, яка половину своїх в'язнів переслідувала через прагнення свободи і любові до своєї країни і майже параноїдальна вважала у всіх іноагентами.
В книзі наведені ряд справжніх розслідувань з архівів які вже не засекречені, звичайно траплялись і певної мірою злочинці, але основна кількість справ були або взагалі дріб’язковими такими як, наприклад хтось зіпсував портрет одного із диктаторів, або про українських письменників, режисерів, спортсменів, які висловлювались негативно про владу.
Дуже було цікаво читати про справу онуки Франка, дружини Сосюри, Параджанова, та футболіста клубу «Динамо».
Автор часто зазначав як КГБ часто фальсифікувало дані і настільки майстерно що вже не знайди де істина, а де брехня. Розповідав про тодішні методи ретуші фото та цензури інформації.
Раджу всім тим хто полюбляє історію та цікавиться такого штибу історії
Читаючи такі факти страшно уявити як було жити під таким тотальним контролем.

Зізнаюся, нічого наднового я не очікувала від цієї книги, позаяк багато чула від своїх дідусів та бабусь про абсурдність існування в совку, бо життям то назвати було неможливо. Щоправда, їхні історії мали побутовий характер, а в книзі маємо 18 історій про відомих і непересічних особистостей, які були жертвами розслідувань, нескоєних злочинів або ж потрібними гвинтиками у системі срср. Читачу, народженому вже в Незалежній Україні, книга стане чудовим "путівником" у життя саме "радянської" людини, про тогочасні побут і умови. Особливо яскраво це показано у справі про Джона Стейнбека, який до деталей розповідав про дикість життя совєцкого громадянина.

Особисто я з цікавістю читала справу коханої/дружини/агентки Володимира Сосюри, дійсно подивувала історія про онучку Івана Франка Віру і її зв'язки з Юрієм Косачем (тут я двічі сама для себе перевірила, чи дійсно це родич Лариси Петрівна), а справа Параджанова взагалі шокувала своїми недолугими вигадками й безпідставними наклепами.
А чого вартує звичайна світлина дерев, на якій, якщо дуууже уважно роздивитися, можна побачити обличчя ворога всього радянського народу?
Ну і якщо дочитаєте до кінця, вас неодмінно вразить історія Стіни пам'яті.

Книгу дійсно варто читати хоча б заради того, аби ще раз усвідомити: абсурдності недоімперії немає меж, але край її таки є!

Цікава книга для тих, хто цікавиться історією та намагається зрозуміти як жили люди в ті чи інші часи.

Читаючи цю книгу, можна зрозуміти, в якій атмосфері недовіри, доносів, страхів жили люди в совєцький період.
Мене чомусь особливо врази історія шпигуна, що жив на Березняках (Київ).
Зняла зірку, тому що мені не сподобався папір, на якому надруковано книгу!

Якщо б книга не сподобалась, то за папір ще більше б зірок зняла, але сама книга варта уваги!

З середніх років школи я цікавився футболом і історією, а особливо перетином цих здавалось непоєднуваних галузей - історією футболу. Але так склалось життя, що я практично не мав доступу ні до яких книг, крім які вийшли в 90-х роках - іншого в нашій сільській бібліотеці в роки мого навчання майже не було. Тому і вийшло так, що я майже все перечитав по кілька разів. Але одного разу я наштовхнувся на дивну книгу, більше схожу на брошуру - К. Щегоцький, "У грі та поза грою". Теплого травневого дня, десь в середині 2000-х я сів її прочитати, і не міг відірватись. Після цього перечитував неодноразово - в ній мені відкривались чимало моментів з історії футболу, особливо в Україні, в 20-х, 30-х і 40-х роках минулого століття.

Минуло чимало часу, і я мав уже згодом багато різної літератури, вивчав детально особливо період першої половини 20 століття. І здавалось, мене мало чим можна здивувати.
Та кілька років тому щось клацнуло - і я згадав про К. Щегоцького. Навіть не знаю, чому - тому відразу сів шукати в інтернеті інформацію про цього непересічного спортсмена. Пошуки привели мене до великої статті на відомому історичному порталі - і я її детально вивчив, відкривши для себе цю людину заново. Але найголовніше - саме ця стаття привела мене до книги Едуарда Андрющенка "Архіви КГБ". І ця книга - справжнє відкриття, я її замовив відразу, щойно воно знову була надрукована.
Повторюсь, я вважаю себе тим, кого важко здивувати, адже вивчаю історію 20 століття вже дуже давно (хоч я і не історик за освітою). Але книга в чималій кількості матеріалів мене здивувала. А від інших схожих за тематикою (з відкриттям різних історій з архівів злочинних радянських спецслужб) відрізняється саме тим, що в ній поєднані історії як неординарних людей, так і зовсім простих.

Книгу однозначно можу рекомендувати, якщо у вас є бажання зрозуміти більше радянську епоху (більшовицьку окупацію) та її періоди - то зовсім людоїдські, то більш мʼякі, то застійні. Книга явно буде цікавою широкому колу читачів. А я поки писав відгук, вже знову захотів перечитати історію Костянтина Щегоцького. Ну дуже вона неординарна, і саме в ній можна знайти те, про що сам автор на межі існування СРСР таки побоявся написати, тільки побіжно згадавши про жахливі сталінські репресії, жертвою яких він чудом не став. А написати було про що...

Завдяки роботі Едуарда Андрющенка, що невтомно досліджував розсекречені архіви радянських органів держбезпеки і виловлював ці історії, ми тепер маємо книгу «Архіви КҐБ».

Це радше збірка статей, об’єднаних однією темою і палітуркою, бо всі вони дуже різні за настроєм.

З одних можна злегка посміятись, як із випадку, коли спецслужби вкрали паспорт в онуки Франка, щоб не допустити її одруження з Юрієм Косачем (племінником Лесі Українки) і виїзду закордон.
Можна подивуватись, що «білоцерківську трійку» арештували за те, що вони провели спіритичний сеанс і викликали дух Леніна, а той сказав, що його наступник зовсім не геній.
Деякі історії тягнуть на цілий детективний серіал, як-от історія про дівчину в червоному бікіні чи про корейського шпигуна.

Але загалом в цих історіях не до сміху, бо людили платили життям за такі абсурдні дурниці! "Максимальне покарання за кожним із пунктів обвинувачення - розстріл". В мене не раз волосся ставало дибки від розуміння, скільки доль скалічили радянські пси, в яких гнітючих умовах страху, нагляду і доносів жили наші попердники, яких не зачаровувала ковбаса по 5 копійок. Тож, читаючи, ще сильніше цінуєш ціну нинішньої свободи й незалежності.

При всій важливості і ваготі тем, книга читається захопливо і може стати прекрасним стартом у дослідженні теми для тих, хто цікавиться історією.