Книжка, прочитана за день. Тут багато до чого повертаєшся і перечитуєш. В мене купа закладок: і про очевидні речі, і про якісь смішнявки. Наприклад про те, як японцю намагалися згодувати молочну рисову кашу ? Ця книжка складається з трьох частин: біографії Лесі, думок Лесі і спогадів близьких про Лесю (її я назву "Скло"). Найбільше мені зайшла друга, бо у ній є частинка про Євромайдан, який я, ну, пропустила будучи школяркою ? Леся Харченко брала активну участь у мітингах за підтримку Стамбульської конвенції, а ще розповіла про шелтери для жінок і дітей, де всі живуть поруч, і у кожної на спільній кухні в холодильнику свій борщ ? Що вони там займаються улюбленою справою без заборон і погроз з боку чоловіка. Тут і смішно, і страшно. Плюси: ? візуально книга вау ? ідейно теж!, бо з неї можна почерпнути інформацію про ледь не ключову постать у діяльності Amnesty International 2015-2020 рр., яка топила за права ЛГБТ і жінок на різних маршах, агітувала до визволення військовополонених і просто була доволі світлою людиною ? є розділ із класифікацією різновидів активізму, завдяки якому я зрозуміла, що репостнути збір — це теж активізм З мінусів: ? очевидна аналогія на Лесю Українку — пролітають поодинокі речення, де їх зіставляють, як двох хворих бідось, які багато чого зробили за життя, мені таке не подобається; ? повторення — іноді дослівно, через що стає нуднувато ? надмірне охудожнення? дуже дивно читати розділ "Скло" з живими історіями, в якому є речення на кшталт: "Пам'ять — ще та майстриня фальсифікацій" ?через це відчувається штучність, якої тут бути точно не повинно. Незважаючи на це, "Єдинороги Лесі" залишила після себе непогане враження. Як людину я Лесю Харченко відчула, а чи не це головне у хорошій біографії? Вона не була ідеальною, старалася лишатися собою і, головне — діяти.