Джессамін Чен

Ця книга буде тригерною для всіх матерів. Мені було нестерпно її читати, але я стоячи аплодую авторці, що вона могла написати таку книгу, яка мене вивела на бурхливі емоції. Я обурювалась, плакала і переживала за долю героїнь. Хоч ця книга і вважається антиутопічною драмою, але в ній є доля правди про наше суспільство . Фріда - мати, яка розлучена, бо її чоловік пішов до молодшої коханки. Вона працює, займається дитиною, втомлена через недоспані ночі і в один з днів залишає свою дитину вдома саму на пару годин. Сусіди на неї настукали і дитину вилучають від неї. Рішенням суду прийнято відправити її в школу для ідеальних матерів. Після закінчення навчання та нового слухання в суді, буде визначено чи відновлять Фріду в спільній опіці над дитиною, чи позбавлять повністю батьківських прав . Хоч і Фріда припустилась помилки, але я вважаю, що закони штату в цій книзі є абсурдними. Я не виправдую її дії, я завжди засуджую батьків, які залишають малих дітей самих в квартирі (таких, до речі, в Україні теж багатенько), але таке суворе покарання за те, що з дитиною нічого не сталось - занадто. Я б провела з ними бесіду, відвела до психолога, а не вилучала б дитину . В книзі дуже багато взаємодії дитини з батьком і я б сказала, що його нова сімʼя в обличчі його і його коханки, шкодила більше, ніж Фріда дитині. Посадити дитину на дієту безглютенову, лікувати незрозумілими методами - жах. Взагалі якби коханка мого колишнього чоловіка, намагалась замінити мене, керувала ситуацією, то пішли б вони на… обидва . Хоч я і не скажу, що її колишній і коханка були прям поганими, вони підтримували Фріду, були за повернення їй опіки. Тут +, але вони мене всеодно бісили дико . Школа матерів суцільний жах. Це навчання ніяк не повʼязане з користю для матері і дитини. Донька Фріди дуже потерпала від відлучення матері, я вважаю що інтереси дитини не враховувались. Не буду спойлерити методи навчання, але це ще той треш, в мене були мурахи по шкірі, було гидко і обурливо. Школа трешу, а не ідеальних матерів .

Анонім

Цікава книга

Анонім

Поки читала цю книгу, мене неодноразово розривали думки: ну як так, ну чому, ну як система може бути настільки нелюдською? Книга однозначно викликає емоцію: яку - це вже вибір читача. Жінку, якій самій потрібна допомога, здають соц службам і тепер вона змушена проходити «перевиховання» у спеціальному закладі. Сам заклад трохи дивний, навіть фантастичний, бо там доводиться працювати з дітьми-роботами, які імітують дітей. Але коли читаєш, то розумієш, що система дійсно така і часто налаштована проти адекватних людей, замість допомагати їм вирішувати складні життєві сиутації. Нелегка книга, яку цікаво прочитати.

Анонім