Джессамін Чен

! Увага, у відгуку спойлери.

Уявіть, що ви задовбалися від власної дитини.
Ви виховуєте її самотужки, адже ваш чоловік втік до молоденької коханки, ночами не спите, бо дитина весь час плаче, не маєте часу на себе, та ще й з роботою проблеми, бо ви жінка і вам потрібно і дитину глядіти і гроші на життя заробляти. Уявіть, що ви поїхали на півгодини з дому, просто випити кави, залишили дитину одну вдома, затрималися - а вашу дитину вже забирають соціальні служби і поліція.

А нашій головній героїні і уявляти не треба, адже все це сталося саме з нею. Фріда втрапила в цю ситуацію ненавмисно і дитину в неї відібрали - суддя вирішив, що вона погана мати. Щоб стати хорошою, суддя відправляє її в Школу ідеальних матерів - заклад, в якому Фріда та інші схожі на неї матері за рік мають навчитися бути ідеальними.

🙃 На думку держави, їм у цьому допоможуть ніхто інші, як роботи, максимально схожі на дітей, яких матері мають полюбити як своїх власних і весь час присвячувати виключно дітям. Один промах у школі - і тебе виключають, назавжди позбавляючи можливості повернути собі опіку над дитиною.

Це настільки максимально несправедлива книга, що від неї буде боляче навіть тим, у кого немає власних дітей. Мені було дуже боляче спостерігати за всіма несправедливостями системи, і не зважаючи на явно неправильний вчинок головної героїні, дуже хотілось приїхати і обійняти її - настільки все було несправедливо, аж кричати хотілось.

Однозначний мастрід.

Обережно! В цьому відгуку багато літер, можливо, занадто детальний переказ, спойлери.

Що буде, якщо поєднати Долорес Амбридж, жіночу в’язницю і антиутопію? Школа ідеальних матерів. Це заклад, в який потрапляють жінки, які зробили помилку у вихованні дітей. І не важливо, чи залишили дитину саму вдома або на іншу дитину, чи мати вживає алкоголь і б‘є дитину - наслідки будуть однакові. Соціальні працівниці забирають дитину в прийомну родину, в кращому випадку - її віддадуть родичам «поганої матері».

В цій «школі» правила розпорядку такі, що в’язниця в порівнянні з цим може здатись курортом. Матері змушені прибирати на території, їм забороняють спілкуватись зі своїми сім’ями і дітьми. Деякі не мали звістки від рідних місяцями, причина - це може нашкодити навчанню. Саме навчання полягає в тому, що матерям видають ляльок-роботів, які максимально схожі на їхніх реальних дітей. На цих ляльках матері повинні навчитись бути хорошими. На навчаннях їм кажуть, що вони погані матері і небезпечні для своїх дітей, що хороша мати повинна забути про свої потреби і робити все для своєї дитини-ляльки. Вони навчаються захищати ляльок від небезпеки, доглядати за ними, піклуватися про їх комфорт, в разі потреби битися щоб захистити ляльку від уявного нападника. Правила дуже жорстокі і постійно змінюються, всім керують інструктори у рожевих лабораторних халатах, які діють як наглядачки. Матерів вчать любити своїх ляльок, за найменшу провину позбавляють права побачити свою справжню дитину в режимі відео дзвінка. Таким чином матері повинні ставитись до ляльки як до своєї дитини, спілкування з лялькою має бути в пріоритеті, навіть якщо йдеться про відеодзвінок з реальною дитиною.

Авторка робить акцент на тому, що в таких умовах виникають ознаки кастової системи і расової самосегрегації, кольорові мами мають менше шансів повернути своїх справжніх дітей бо до них вимоги жорсткіші і менш поблажливе ставлення. Також важкість роботи, яку матері виконують в «школі» залежить від їх раси. Афро- і латиноамериканки миють душові а білі матері мають привілей працювати на свіжому повітрі. Тут також є школа для татусів і до них вимоги набагато поблажливіші ніж до жінок, їх не змушують казати що вони небезпечні нарциси, що вони погані татусі, а лише що вони вчаться бути ліпшою людиною. Їх не примушують до праці і ніколи не позбавляють права раз на тиждень телефонувати своїм дітям, в той час як жінки не бачать своїх дітей місяцями. Серед жінок траплялись випадки самогубства а також втечі зі школи. З чоловічої школи також втік татусь але його не шукали і не згадували про нього. Жодну мати зі школи я не можу назвати байдужою до своєї дитини, навіть тих хто бив дитину або тушив об неї недопалки. Авторка їхні дії не виправдовує але пояснює як кожна мати стала такою. Деякі з матерів були жертвами сексуального насильства, одна з них народила в 15. Сама будучи дитиною, вона не розуміла як виховувати свою власну дитину.

Авторка показує нам історію, як через 2 ночі неспання головна героїня зробила помилку і залишила дитину вдома. За це вона була позбавлена батьківських прав, можливості бачитись і спілкуватись з донькою до її 18-ти річчя. Дитина залишається в сім’ї колишнього з його новою дівчиною. Вони мали б турбуватись про дівчинку, але оскільки вони натуропати, то лікують її вушну інфекцію кристалами і ефірними оліями, відмовляються робити їй щеплення від грипу і садять її на дієту від чого дівчинка стає дуже худою. Їй ще навіть 2 років немає на той час як Фріду позбавили батьківських прав і дівчинка дуже сумує за мамою. Соціальні працівники постійно наголошують на тому, якої травми завдала Фріда своїй дитині, залишивши її саму на декілька годин. Але насправді від розлуки з матір’ю дитина страждає набагато більше.

Головна героїня Фріда яку покинув чоловік через коханку. Матір, яка залишила свою маленьку донечку саму вдома, щоб «відпочити від неї» - випити кави, зʼїздити на роботу за важливими документами.
За цей вчинок дитину віддають батьку який живе зі своєю новою коханою. А Фріду відправляють на перевиховання до спеціального закладу «школи ідеальних матерів». Допомагали у перевихованні матерів - діти-ляльки, яких розробили спеціально для цієї державної програми.

Книга не про те, як стати ідеальною мамою.
Мене дуже бісила «школа» і все, що в ній відбувалося.
Матерів в цій школі принижували, навʼязували думки про те, що вони не повинні мати власних бажань.
Жінки постійно повинні були як роботи казати «я погана матір». Всі «стереотипи» якою повинна бути справжня мати - зібрані в цій книзі.
Не виправдовую вчинку Фріди, тим паче інших жінок, за який вони й потрапили туди, але таке ставлення до них не нормальне...

Абсолютно мимо. Книга не зайшла від слова зовсім. Дуже тригерило, було фізично боляче читати страждання матері за дитиною.
Багато класних тем і сенсів, але не розкритих для мене. Друзям не буду радити.

Якби знала чим закінчиться, я б ніколи не взялася за цю книгу! Прочитала «Школу ідеальних матерів» і до останніх сторінок була готова поставити їй хороші бали. 

Але кінцівка так розчарувала, що хотілося викинути книжку з вікна 8 поверху, потім порвати, спалити і попіл розвіяти над сміттєзвалищем. Але навіть це не допомогло б зменшити рівень емоцій та розчарування. 

З одного боку, фінал певною мірою логічний. Але він відверто поганий! І це при тому, що я дуже добре ставлюся до відкритих фіналів. 

👀 Але повернімося на початок. За сюжетом головна героїня мала поганий день, залишила доньку одну дома і за це її спершу перевіряли, а потім запроторили в школу для інших поганих матерів. Вибір без вибору. Задумка цікава, реалізація непогана, сильно нема до чого причепитися. 

Для мене ця книга була однією суцільною гіперболізованою реальністю в якій живуть матері: що повинні робити, якими повинні бути, як кожна їхня дія повинна мати емоцію та контекст, як мають розуміти кожну емоцію дитини тощо. 

📌 Матері не можуть жити для себе, будувати своє життя і зважати на власні емоції. Матерів завжди в усьому винні. 

Уроки в школі і зауваження навмисно є абсурдні і тупі, щоб показати якими нелогічними є очікування суспільства щодо матерів. І якими лайтовими є ці очікування до татів. 

💔 Головна героїня Фріда викликала у мене тільки співчуття. Вона опинилася в тупих обставинах, які просто прийшли в її життя. Її чоловік закохався в іншу і кинув її з малою дитиною. Його нова дружина дуже стрімко стала другою мамою дитині і почала нав'язувати свої методи та думки. З ГГ не рахувалися, не слухали і не дуже переймалися її життям. Як казала сама Фріда, часто батько просто падав зі своїми бажаннями на неї, як сніг на голову. 

Окрім цього Фріда страждає на глибоку депресію з підліткового віку, а після народження дитини виникла ще й після пологова депресія, і загальна втома від життя, яке пішло шкереберть. Все, що їй потрібно, це підтримка та присутність. Але їй це ніхто не давав. 

Книга йде дуже швидко, можна прочитати за вечір, емоцій викликає багато, круто підходить для спільних читань. То ж як ви вже зрозуміли, все було класно до фіналу.

Я читала і згорала, а тоді дочитала і згоріла. Книга, що викликає надмірне обурення і захват одночасно.

Це історія, яку неможливо читати спокійно, бо концентрація тригерів тут просто зашкалює. І всі ці тригери стосуються стереотипів про материнство, доведених до повного абсурда.

Головна героїня одного дня залишає свою півторарічну дитину саму вдома на 2,5 години, і дитину забирають соціальні служби. Щоб мати шанс повернути дочку, їй доведеться пройти через купу випробувань, найскладніше з яких - річне навчання у інноваційній школі закритого типу, що вчить основам правильного материнства.

Є певні питання до героїні, але вони миттєво відступають на другий план на фоні того, наскільки нездорова ситуація загалом.

Скільки стереотипів у суспільства щодо материнства, які божевільні і неадекватні вимоги.

Скільки кордонів порушується під виглядом турботи - безмежної в своїй хворобливості.

І головне - не дивлячись на те, що це антиутопія, наскільки вона близька до реальності.

Історія має дуже широку соціальну проблематику щодо ролі жінки у суспільстві, ролі матері і ролі батька, подвійних стандартів, ігнорування психологічних проблем тощо тощо.

Мені дуже багато чого відгукнулося, хоча і не можу сказати, що відчула звʼязок з кимось з персонажів. Тим не менш, певні думки і стани знайомі до болю.

В книзі є провали в сюжеті - не надто значні, але є. І текст не ідеальний, стиль викладення (і переклад) часом хромають.

Але на фоні надмірної емоційності книги, глибини персонажів і переконливості сюжету, всі ці недоліки згладжуються і майже непомітні.

Так, те, що я згоріла, - це однозначний плюс, бо історія викликає обурення, тримає в напрузі, змушує біситись від бессилля і не дає відірватись ані на хвилину.

Місцями - це як читати мамський чат чи дивитись «Супермаму» (іф ю ноу вот ай мін😁).

Мені дуже сподобалось, хоча в певному сенсі це було випробування. Однозначно на любителя, бо ці теми далеко не всім відгукнуться, але я таки рекомендую спробувати.

Досить важке відчуття залишила після себе ця книга і зовсім не через свою історію, а через тему, яку автор зачепила, проте абсолютно не змогла як належить розгорнути та донести.

Проблема упередженого ставлення до жінок в їх материнстві й поза ним - це дуже складна тема. Як на мене, причина проблеми, яка в даній історії зображається є абсолютно недоречною для будь-яких виправдань головної героїні, а гіперболізація покарання вже занадто сатирично описана.

Початок книги досить цікавий, проте коли справа доходить до самої школи й того, що там відбувається, все перетворюється в якийсь сюр.

Кінець остаточно розчарував. Не розумію, як можна було взяти таку важливу і болючу тему й абсолютно ніяк логічно її не розвинути.