📚 перш ніж пірнути в сюжет, мушу віддати данину шани видавництву #книголав. у мене до них величезний кредит довіри - купую їхні книги автоматично, а тим паче ті, що стосуються теми світових війн. вони вміють обирати історії, які резонують і підсвічують важливе. і ця книга — ще один доказ того, що їхній смак мене не підводить. «Паризька бібліотека» - історія про нас з вами, людей, яких запах книжкових сторінок заспокоює краще за будь-які ліки. 🇫🇷 здавалося б, скільки вже написано про окуповану Францію? ми бачили цей сетинг під усіма можливими соусами: від героїчного спротиву до побутового колабораціонізму. і все ж авторам знову і знову вдається показати якісь нові пазлики цієї величезної картини буття. Скеслін-Чарльз в силу своєї особистої історії показала окупацію Парижа з погляду бібліотекарів, але зосередилася не тільки на книгах, зачепивши купу важких і важливих тем. але по порядку... ⏳ сюжет розгортається у двох часових площинах [люблю таке дуже]. Париж, 1939-1944 роки. Оділь Суше втілює свою мрію — влаштовується в Американську бібліотеку в Парижі. навколо війна, нацисти окупують місто, але бібліотекарі вирішують не здаватися. до речі, особисто мене це тригернуло дуже сильно, бо я дотична до бібліотеки і на початку повномасштабки теж продумував грішним ділом, куди ховати книги в разі чого... тому читати про те, як працівники бібліотеки ризикували життям, щоб доставити книги євреям або сховати заборонену літературу, було майже фізично боляче, але й надихаюче. 🏔 друга часова площина, це Монтана, 1983 рік: Лілі, самотня дівчинка-підліток, починає спілкуватися зі своєю відлюдькуватою літньою сусідкою (спойлер: так, це Оділь). через це дивне спілкування ми дізнаємося про таємниці минулого і ціну, яку довелося заплатити за помилки юності. 🤝 для мене це був роман не стільки про війну, скільки про спільноту. про те, як люди гуртуються навколо ідеї, навколо культури. коли світ руйнується, ми хапаємося за те, що робить нас людьми. тут книги — це не ескапізм, а спосіб зберегти глузд. що ж до, власне, війни, вона показана не пафосно-героїчно, а приземлено і буденно. тут є колабораціонізм, є дрібні зради, є заздрість. Оділь же виявляється далеко не ідеальною героїнею у білому пальті, вона робить помилки і доволі страшні помилки. це змушує замислитися: а як би діяли ми? 🧱 як раз лінія в Монтані показує, як одна помилка може отруїти все життя. як ми будуємо стіни навколо себе, караючи себе за минуле. і як важливо мати поруч когось, хто допоможе ці стіни зруйнувати. 👩🏻 як не дивно, але мені сподобалося, як авторка зобразила Оділь. вона жива, часом наївна, імпульсивна, її ревнощі [які і призвели до фатальних наслідків] дратують, але саме це робить її реальною. вона не пам'ятник, а звичайна собі жінка. що ж до Лілі, то маю зізнатися, що ця гілка була для мене менш захопливою, тому і персонажка не зачепила. але саме через неї вже-поважного-віку-Оділь вчиться пробачати саму себе. ➕ плюси цієї книги: • однозначно історична основа. авторка сама працювала в цій бібліотеці, досліджувала архіви і викатила багато точних історично деталей; • книги. як книголюбка, не можу пройти повз цю тему, вона не може не зайти; • відсутність ідеалізації героїв. ➖ мінуси [імхо]: • лінія сучасності програє лінії Парижу, часом хотілося прогорнути сторінки з Лілі, щоб знову опинитися у минулому. ✨ в цілому це прекрасна, щемка ода книгам і людям, які їх бережуть. якщо ви любите книги про книги і історії про неідеальних людей у складних обставинах і декораціях історичного роману, «Паризька бібліотека» вам точно зайде 💙