Перший раз прочитала в далекій юності. Текст, сюжет сподобалися, але то все...
А не так давно дивилася історію вбивці Джона Ленона і мені захотілося зрозуміти, чому він казав, що на це вбивство його спонукала саме книга Ловець у житі...
Хто не читав, краще не читайте цього відгуку😜 Хоча, мені здається, для незнайомих з книгою, я тільки ще більше нароблю плутанини🫣
Перше, на що треба вважати під час читання роману, це тяжкі часи, які переживала Америка, і в які був написаний роман (1951 рік). Війни, революції, нестабільність : економічна, психологічна, політична, соціальна.
Головний герой Голден Колфілд є підлітком 17 років. І ніби в нього повинно бути все добре, бо він, не з бідної родини (має достатньо кишенькових грошей, якісний одяг, вчиться в приватних школах, водить дівчин по ресторанах). Але хлопець страшенно самотній, психологічно травмований і немає біля себе дорослої людини, яка б допомогла йому порадою. Голден не вірить у дорослий світ, вважає його штучним і брехливим. За думкою Голдена дорослі нічого не роблять щиро, тільки прикидаються, строять з себе розумників, прикидаються крутими і брешуть.
Він не вірить навіть своїм батькам, судячи з його оповіді:
- батько є адвокатом, але чи професіоналізм батька в тому, що він дуже хоче робити добрі справи, чи в тому, що він хоче мати як найбільшу матеріальну вигоду?..
- мати - самозакохана егоїстка?...
Хлопець дуже любив і довіряв своїм старшим братам, але:
- один трагічно загинув і це дуже травмувало психіку Голдена;
- другий талановитий, але (на думку головного героя!) замість просто писати книжки він виїхав до найпідступнішого, найбрехливішого місця на планеті, до Hollywood, і цим зрадив молодшого брата.
Вчитися Колфілд не хоче, бо не має цілі в житті, не розуміє ким би хотів бути. А ще він дуже і дуже нерішучий. В кожній ситуації, що підлітку не подобається, він не протидіє, а тому або битий, або принижений. Голден малює в уяві, як би він повівся в ситуації, але не діє. Від цього не відчуває впевненості в собі, а іноді навіть йому бридко від самого себе.
І ось весь цей букет: недосвідченість, неосвіченість, безцільність, дитяча травма, зневіра в дорослому житті, неможливість бути щасливим, самотність, безпорадність, нездатність відділити добре від злого, загорнутий у фолію протесту, несприйняття навколишнього світу, штовхає його на якийсь вчинок заради протесту. І, враховуючи нерішучість хлопця, він знаходить тільки один такий собі вихід: зникнути, покинути ціле своє оточення. Але не самогубство! Він планує заїхати деінде, прикинуться глухонімим, знайти працю і жити десь під лісом в халупі. Такий собі протест🤷🏼♀️
АЛЕ!!! НА ЩАСТЯ він мав ще молодшу сестричку, в якій, сам не розуміючи, знайшов сенс життя🎉 Не хочу вже спойлерить повністю, тому не пишу як саме!
Висновок: якби батьки приділяли уваги дитині, зрозуміли що щось до холери ясної у хлопця з психічним станом, походили з ним до психотерапевта, то з підлітка вийшли б люди! Голден мені сподобався, як особистість: він має свою оригінальність, розвинуту логіку, багато читає і в майбутньому міг би стати видатним письменником або мандрівником - оглядачем!
P.S.: шкода, що Лео Ді Капріо вже не хлопчик! Персонаж писаний під нього 100%: емоційні хуставки, бунт, сльози! Так і пройшов мені від початку і до кінця книги перед очима Лео - Голден! Шкода😣
P.S.: Вбивця Джона Ленона скоріше за все вирішив не просто собі вигадати щось, а й здійснити в реалі! Невдаха ніби покарав нещирий Світ успіху, любові і достатку, позбавивши його знаменитої постаті...
Анонім
Слово «каналія» так часто повторюється у цьому творі, що в грі на випивання всі б напились, мабуть, вже до тридцятої сторінки) Причому, головний герой Голден Колфілд позначує цим словом майже всіх людей у своїх спогадах, від своєї любої молодшої сестрички Фібі до якогось ліфтера Маркуса, якого він обʼєктивно зненавидів (але його ненависть недовга, памʼятаємо).
Класний роман, для мене він чомусь асоціюється з літом, хоча події відбуваються в передріздвяному Нью-Йорку. Може, тому, що вперше я читала його ще десь двадцять років тому у Криму? Ми компанією знімали дім в Симеізі і на поличках хазяїв будинку я знайшла собі таке чтиво. Сподобалось тоді, сподобалось і зараз. Я розумію Голдена, як мені здається, розумію його витівки, нерозумні та нелогічні дії, не засуджую, не виправдовую, а просто розумію, чому він так поводився і чому інші його не розуміли. Тому, мабуть, цей роман і є таким досі обговорюваним, він не дає відповідей, хто прав, а хто винен, кожен знайде щось своє, а комусь взагалі не зайде, і це нормально. Для мене він передусім про самотність, таку щільну, що її можна намацати руками і ніяка мисливська шапка не зможе її приховати.
Анонім
Котолог
