Слово «каналія» так часто повторюється у цьому творі, що в грі на випивання всі б напились, мабуть, вже до тридцятої сторінки) Причому, головний герой Голден Колфілд позначує цим словом майже всіх людей у своїх спогадах, від своєї любої молодшої сестрички Фібі до якогось ліфтера Маркуса, якого він обʼєктивно зненавидів (але його ненависть недовга, памʼятаємо).
Класний роман, для мене він чомусь асоціюється з літом, хоча події відбуваються в передріздвяному Нью-Йорку. Може, тому, що вперше я читала його ще десь двадцять років тому у Криму? Ми компанією знімали дім в Симеізі і на поличках хазяїв будинку я знайшла собі таке чтиво. Сподобалось тоді, сподобалось і зараз. Я розумію Голдена, як мені здається, розумію його витівки, нерозумні та нелогічні дії, не засуджую, не виправдовую, а просто розумію, чому він так поводився і чому інші його не розуміли. Тому, мабуть, цей роман і є таким досі обговорюваним, він не дає відповідей, хто прав, а хто винен, кожен знайде щось своє, а комусь взагалі не зайде, і це нормально. Для мене він передусім про самотність, таку щільну, що її можна намацати руками і ніяка мисливська шапка не зможе її приховати.
Анонім
Мабуть, я так і не зрозумів найвідоміше творіння Селінджера, хоча і розумію, що на той час це було щось "проривне".
Тому вирішив спробувати його інші твори.
І нічого не змінилось.
На жаль, я не розумію автора — це не моє
Анонім
Що буде з дитиною, якщо не говорити з нею/ним, не чути і не помічати всіх тих сигналів?
Можливо продовження історії героя можна передбачити прочитавши "над зозуленим гніздом" к.кізі. Адже в той час лікувати бралися частіше ніж говорити.
якщо додати такі популярні нині "тропи" і "тригери" до опису як то темна академія, шкільне насилля, булінг, птср, стає зрозумілим що твір не втратить своєї актуальності і кожне покоління з подивом впізнає себе.
Анонім
