Дженні Тінхвей Джан

Китай, 1882 рік. Дайю викрали посеред рибного ринку Джифу, коли їй було всього 13. Після цього її відправили в бочці з вугіллям до Сан-Франциско, де вона мала працювати у публічному будинку. Її життя поділилось на до та після.

“Я не боюсь смерті. Я боюсь втратити життя”.

Ця книга дуже сильна та важка для мене. Під час читання я плакала і страждала через людей. Хоч і авторка написала, що вона взяла деякі історичні події , а решта вже вигадка, як на мене там було дуже багато реалістичних подій, які могли бути.

Мене просто вбиває розуміння того, що так колись було, можливо навіть в деяких країнах зараз таким теж наживаються. З кожною сторінкою цього твору, я ставила собі нові й нові запитання. Чому? Навіщо вони так роблять? Чому ніхто не пожалів цю дитину? Чому ніхто не запитав її чи з нею все добре? Вона ж не від того, що їй нема, що робити крала харчі.

Зараз буде дуже непопулярний відгук! Бо ця історія не знайшла місце в моєму серці.
Я, звичайно ж, не заперечую, що ця книжка глибока, сильна і жорстока. І дуже гірко від того, що це реальність, а не вигадка.
⠀
Болить серце від усієї цієї расової дискримінації. Хочеться плакати за кожним китайським мігрантом, який (чи яка) стали жертвами тогочасних законів США.
Проте всі ці жахи авторка описала ну таким повільним і беземоційним текстом, що я просто не змогла стати частиною цього твору.
Я зовсім не змогла прив’язатися до головної героїні. І хоч із нею відбувалися просто жахливі речі, але хоч якісь емоції у мене змогла пробудити тільки фінальна сцена.

Історія, про життя дівчинки на ім'я Дайю. Хоча життям це назвати дуже важко, це скоріше боротьба за виживання.
Дівчина та привид, які носять однакове ім'я, і здається поєднані однаковою трагічною долею. Ця історія дуже важка, але так заповнює твій мозок, буквально здається, що читач стає ще одним вічним супутником хлопчика Фена, Піоні, Джейкоба Лі та в кінці кінців й самої Дайю.
Дівчину викрадають, перевозять в бочці з вугіллям, торгують її тілом.. і кожного разу хочеться надіятись, що дальше буде краще. Але не буде. Тому, що інколи люди просто бувають злі... від страху, від нерозуміння, від насичених емоцій...але так, вони злі та бездушні. І шукати в них добро це марна справа.

Найболючіше те, що ця історія заснована на реальних подіях. Ні, це не історія авторки, але це історія багатьох жінок та чоловіків, які пережили жахливі знущання просто через своє походження.
Однозначно раджу, але будьте готові поплакати.

Ця історія надзвичайно складна, сумна та песимістична. Вона про життя та боротьбу за виживання. Вона про расову несправедливість та жорстокість. І це все випадає на життя юної героїні Лін Дайю.

Вона мала люблячу сім'ю, будинок, дитинство. Та втратила це все за один день і опинилася на вулицях міста, вдаючи із себе хлопця. А далі викрадення, Америка, дім розпусти і боротьба, боротьба, боротьба за те, щоб просто жити.

Вона сильна та смілива, вона не здається ні перед ким аж до кінця. Вона хоче просто жити, не озираючись злякано, кохати і бути щасливою. Та цей світ надзвичайно жорстокий та несправедливий, щоб дозволяти комусь бути просто щасливим...

В цій книзі переплітається фантастика з китайських переказів та реальні історичні події. Адже в історії США дійсно є трагічна сторінка про тяжке становище китайських емігрантів, про яку я навіть ніколи і не чула.

Ця книга навіює сум, відчуття безвиході та несправедливості, схиляє до роздумів.

Ця книга понад рік чекала свого часу на моїх полицях, поки я відчую готовність взятися за неї. Прочитавши не один відгук, знала: історія буде нелегка та болюча. І вона дійсно такою виявилася. Чи не кожен розділ змушує серце стискатися від несправедливості та жорстокості, які зустрічає на своєму шляху Дайю і уявляти: а якби це все зробили зі мною?

Та попри весь біль, все ж маю зізнатися, я думала, що книга розчавить мене в рази більше. Можливо, спрацював ефект попередніх очікувань. Можливо, дещо сухуватий стиль авторки, який змушував мене бути поруч з історією, а не в ній [але тут зазначу, що навіть за великої к-сті описів та малої к-сті діалогів, читається дуже легко].

Хай це буде дивинно, але найбільше в цьому романі мені припали до душі філологічні моменти: розкриття значень ієрогліфів, порівняння китайської та англійської мов, а також трансляція культури через мову. Впевнена, що ті, хто любить такі вклинки в художній літературі, оцінять.

І хоч не готова поставити цій історії 10/10, я щаслива, що наважилася її прочитати. Що нарешті відкрила для себе «Чотири скарби неба».

"Чотири скарби неба" Дженні Тінхвей Джан – це не просто книга. Кожна її сторінка просякнута болем, несправедливістю й жорстокістю💔

Цей історичний роман розповідає нам про складну долю тринадцятирічної китайської дівчинки Дайї, яку викрали, більше року утримували в полоні, а потім переправили в бочці з вугіллям з Китаю в США. І все тільки для того, щоб ув'язнити її в домі розпусти разом з іншими такими ж дівчатами.

Авторка чудово поєднує на сторінках книги ганебні історичні події, як от погром у Рок-Спрінгс чи Снейк-Ріверську різанину, та мистецтво каліграфії й описи різноманітних ієрогліфів. Кожен момент життя головної героїні поданий дуже детально, тому читати ці рядки важко та соромно.

• Це мої улюблені спогади про дім: час, коли тебе оточують турботую та любов'ю, і виявами цієї любові були передані знання. Село могло зникнути, дім – знести вітром, але мені все було під силу, якщо поруч мама, тато і бабуся – наша четвірка здібних і сильних, яких єднала любов.

• Тягарем Бай Хе була насправді не шкіра. Її тягарем було народитися дівчиною. А від такого ярма ніхто з нас не застрахований.

• У такі ранки я розгортаю сповнені теплом дитячі спогади й сподіваюся, що вони мене зігріють. Один із них про те, як світиться теплом сваньцай, яку бабуся замаринувала у великих коричневих банках. А пізніше, під час вечері, її хвилясті пучки, різкі на запах і апетитні на вигляд, лежать поруч зі скибочками свинини й картоплі. Іще один: тепло у складках шарфів навколо маминої шиї. І найцінніший: сидіти в тата на плечах і дивитися як падає сніг. Моя голова задерта до неба, а татові плечі гріють під колінами. «От якби ти підняв мене ще трошечки вище, – підохочую я його, – то я побачила б, який на вигляд сніг, перш ніж він стане снігом».

• Я любила холод. Любила, як він збирав удома всю нашу родину. Що холодніше ставало надворі, то тепліше було всередині.

• Я не боюся смерті. Я боюся втратити життя.

• У каліграфії, як і в житті, мазки не виправляють. Треба змиритися: що зроблено, те зроблено.

Книга дуже легко читається завдяки стилю написання.

Ця книга для мене була дуже болюча і емоційна. Я повністю прониклась історією Лінь Дайю, а це тільки одна історія китайської імігрантки того часу. Впевнена, що таких історій сотні, і багато з них не розказані. Жахливі речі трапляються з людьми тоді і зараз. Дуже страшно це усвідомлювати.
Чому люди впевнені, що в них є право вирішувати кому можна жити, а кому ні?

Авторка майстерно переплітає реальні події того часу з елементами китайської міфології, створюючи унікальний та захопливий світ.

Мені дуже сподобалась ця книга. Її щирість, глибина та емоційність не залишили мене байдужою. Сподіваюсь, авторка продовжить писати, хочу почитати її історії ще)

Юну дівчинку викрадають вдень на рибному ринку. Саме з цього моменту починається моторошна історія життя. Від бочки з вугіллям у трюмі корабля до борделю у США. Новий світ і зовсім неочікуване життя. Адже Дайю далека від такого, але вибору в неї нема.

Читається легко сторінка за сторінкою, хоча теми авторка піднімає надзвичайно складні. Емігранти у США, ненависть білих до жовтої раси, торгівля людьми та сесуальне рабство, насилля.

Як виявилося, зовсім неочікуваний розвиток цієї історії для мене. Я чомусь розглядала 2 варіанти -про життя у США і виживання або про боротьбу за свої права .Адже наприкінці 19 століття американці ненавиділи китайців, мріяли їх вигнати зі своїх земель або знищити.Чому ? Просто так, бо вони інакші.Щось дуже це мені нагадує.

Але фінал просто вразив. Бо насправді дуже часто маленькі кроки , прагнення та мрії таки не здійснюються так, як би хотілося. Боляче, що книга написана на основі реальних подій. І кінцівка, на жаль, також.

Акт про виключення китайців дозволяв в'їжджати до США 105 китайцям на рік. Він діяв до !1943 року. Попри заборони, китайців ввозили до Америки нелегально і продавали їх, як товар.
Саме така доля спіткала головну героїню цієї книжки, через історію якої авторка намагається розповісти чисельні реальні випадки знущань, насильства й убивст людей іншої раси, культури, віросповідання.

Історія дуже сумна, безпроглядно печальна, але важлива. Бо про таке не можна мовчати, треба говорити, нагадувати, пояснювати й розбирати. Бо навіть зараз, у 21 столітті, знищення безневинних досі існує. Кому, як не нам, про це знати, читати, кричати на весь світ.

Це було дивно, місцями огидно, відверто, але завжди зворушливо 💔
⠀
Я могла би сказати тисячу слів про те, яка ця книга прекрасна, чутлива, важлива, як гарно написана. Але я буду чесною. Бо саме такою Дайя. І я думаю, що саме так вона хотіла б, аби про неї розповіли - щиро, відверто і без прикрас.
⠀
Отож, я думаю, що через стільки місяців після прочитання. Я нарешті готова розповісти у своєму блозі про цю книгу. До якої я певно, ніколи не буду готова.
⠀
"Чотири скарби неба" - це історія про дівчинку, яка не любила свого імені. І тому за своє коротке, але змістовне життя змінювала імена часто і не завжди добровільно.
⠀
Але навіть під шарами масок Дайю не чекає щасливий кінець.
⠀
Це історія про злидні, ненависть до себе, до інших, до твого народу, про фатальні рішення і краплі добра, які можна знайти всюди. Але також це історія про дівчинку, якій довелося рано подорослішати. Яка багато чого втратила і постійно продовжувала втрачати. Яку багато разів зраджували. І яка лише в кінці зрозуміла, ким вона є насправді.
⠀
Я не скажу, що це був найкращий історичний роман, який я читала. Ні. Інколи фантастичні елементи введені авторкою здавалися мені не потрібними. Зовсім.
⠀
Проте "Чотири скарби неба" мені сподобалися і навіть дуже. Для мене це була не стільки історія про сюжет, скільки про всі ті емоції і почуття, які переживала Дайя і я разом з нею.
⠀
Коли я читаю, я читаю дуже емпатично. Буквально переживаю долю персонажа. І доля Дайї мене неймовірно сильно розчулила.
⠀
Читати чи ні, має вирішувати кожний. Я не думаю, що всі готові до такої історії, що вона сподобається кожному. Вона особливо - це те, що я можу з впевненістю сказати.
⠀
"Її тягарем було народитися дівчиною. А від такого ярма ніхто з нас не вільний, навіть я"

От і трапилася зі мною одна з найважливіших книжок у житті. "Чотири скарби неба" тепер цеглинка храму моєї душі.

Почну з того, що я дуже далека до східної, зокрема китайської, культури/літератури. Не подобаються мені їхні традиції, міфологія, менталітет. Та авторка – Дженні Тінхвей Джан — американка китайського походження змогла донести загальнолюдські сенси.

Дайю – головна героїня твору, яку викрадають з дому у 13 років. Її запихають в діжку, в рота засовують ганчір'я і засипають вугіллям. Так на кораблі вона дістанеться США. Америка 1882 року дуже не схожа на ту країну, яку ми знаємо зараз. Нетерпимість до "вузькооких, китайозів, жовтопиких" декларується на державному рівні – президент США підписує Акт про виключення китайців, який забороняє їм в'їжджати в Америку. Що ж робити тим, хто вже знаходиться тут? А таких 200 000... На них розпочинається справжнє полювання. Американці ловлять китайців на вулиці, вішають, каструють, спалюють їхні домівки...

Здається, всі ці дикі історії в минулому, але авторка – китаянка, яка проживає в Техасі, згадує, що у 2020 американці шипіли в сторону її народу, щоб ті забиралися геть, бо коронавірус вони занесли. І їй страшно було за стареньких батьків, які, до речі, громадяни США.

Як вижити? – складне запитання. Зазвичай, коли воно виникає, від нас уже нічого не залежить. Доречне порівняння з чистописанням: там, як у житті, написане не виправляють, бо треба змиритися: що зроблено, те зроблено. Я з великою втіхою спостерігала за темою каліграфії, яка червоною шовковою ниткою прошиває всі сторінки книжки. На ній головна героїня утримувала рівновагу, як еквілібрист, при будь-якому хиткому положенні. Це її філософія, це її релігія.

"Чотири скарби неба" – історія, написана кров'ю, а не чорнилами, тому має увійти в скарбницю світової літератури. Я не перечитую книжки, але цю придбала в папері, щоб повертатися за цілющою силою супротиву обставинам і жагою до життя, які акуратно сховані між сторінками. Як говорила Дайю, я збираюся бути щасливою, поки зможу.