Дон Делілло

"Кожен хоче володіти кінцем світу." Головним героєм твору та його оповідачем є Джеффрі. Йому 34, але він не має жодних визначних досягнень, ні стабільної роботи, ні сім'ї. Він невиразний, не амбітний, практично беземоційний і пасивний, радше спостерігач, а не діяч. Його батько, Росс Локгарт, є цілковитою протилежністю: він зробив себе сам, разом з прибраним іменем, досяг невимовних висот у бізнесі, репутацію й статки. Він завжди впевнений у собі, чітко знає чого хоче і як цього досягти. Однак, дещо все ж вийшло з-під контролю Росса - захворювання його другої дружини, Атрис, що неминуче вело її до кінця життєвого шляху. І тут ми підходимо до проекту під назвою "Конвергенція" та його складової "Зеро К", що полягає у кріонічному припиненні життя, замороженні й зберіганні тіла в надії, що в майбутньому знайдуться технології, здатні вилікувати хворих і зцілити немічних, запропонувати відродження в оновленому тілі. Це була свого роду "вірозасновна технологія", що визначалась словами "Час, доля, імовірність, безсмертя". Росс запросив сина розділити з ним останні дні життя Атрис до того, як вона перетне межу. Життя і смерть є визначальними темами в романі. А ще віра і скептицизм. Плинність, минущість, крихкість життя, непевність сьогодення. Сумніви в майбутньому й, на противагу їм, віра в науковий прогрес, що має втримати тіла від розкладання і згодом повернути до життя. "Розумієш, є щось поза останнім подихом. Розумієш, це тільки вступ до чогось більшого, того, що далі." Тими, хто обирає "Конвергенцію", керує обіцянка, певніша за потойбіччя світових релігій, вони чіпляються не за релігійну традицію, а за науку теперішнього і майбутнього. Паралельно з розповіддю Джеффрі про його перебування на території віддаленого комплексу і намагання осмислити суть проекту та ідей, що за ним стоять, в його пам'яті зринають фрагменти минулого, спогади наштовхують на нові роздуми. Він копирсається у минулому своєму й тих, хто опиняється поруч, дивлячись як воно відображається на сьогоденні й що віщує. Батьки і діти, предки і нащадки, те, де ти зараз, і звідки походиш, ким був і ким став, причина і наслідок, зумовлений вибором чи бездіяльністю… Порушується питання сприйняття світу, яким він є насправді, а також самоусвідомлення й розуміння себе. Відчуття Джеффрі "Я - хтось, хто має бути мною", його боязнь чужого життя й страх перестати бути собою, спонукають прагнення розбиратися зі значенням слів, з суттю речей. Він одержимий потребою назвати, порахувати, дати визначення. А ще випробувати реальність, щоб переконатися в стабільності й незмінності, наявності звичного, що й далі дає змогу плисти за течією. Сприйняття життя як належне, без зауваження деталей, попросту без звертання на них уваги, чергується з окремими митями "прозріння", коли відчуття немовби вмикаються на повну, світ сприймається глибше, чіткіше, буття відчувається повніше й цілісніше. Окреме місце в романі займає мистецтво: і те, що привертає увагу, прикрашаючи життя, даючи змогу виразити індивідуальність, і дуже своєрідне, невиразне й безлике, що немовби примирює з думкою про плинність й скінченність існування. Останнє панує в комплексі "Конвергенції": аскетичні приміщення, довгі вузькі коридори, мінімалізована кольорова гама, безликі манекени у приречених позах. А найкрасномовніші - фрагменти катастроф, що линуть з екранів у коридорах, покликані продемонструвати крихкість цивілізації, небезпеки й застороги, що чекають, природні, екологічні, соціальні, біологічні катаклізми, війни, пошесті, терористичні акти: "терор і війна тепер скрізь, метляють поверхнею нашої планети". Вони водночас лякають й пропонують вихід - зробити вибір й отримати надію. Але чи це вихід, чи насправді просто втеча?...

Анонім