Я плакала з перших сторінок 🥺 Спочатку мені здавалося, що деякі моменти казкові й нереалістичні, особливо ці розмови по телефону… але чим далі читала, тим більше вони мене чіпляли. Ця книга дуже змусила переосмислити багато речей. Ми так часто відкладаємо розмови, зустрічі, слова «люблю» на потім, думаючи, що в нас ще буде час. А що, як його раптом не стане? 💔 Після цієї історії ще сильніше захотілося цінувати своїх людей, говорити їм важливі слова й не залишати все «на потім». Коротше, книга дуже сумна, але водночас така тепла 🥹 Тож якщо будете читати – готуйте серветки 💔

Якби у вас випав шанс почути людину, якої більше немає, чи наважилися б ви на це? Спірне питання. Наче хочеться почути, але усвідомлення того, що рана після втрати лише роз’ятриться, змушує замислитися. Відпустити чи залишитися на зв’язку? Якби я клеїла стікери, то ця книга точно була б у них. Настільки знайомі й болісні роздуми. Особливо важко читати, коли ти втратив найдорожчу людину. Я часто ставлю собі питання: як би я вчинила, якби в мене був шанс ще раз побачити чи поговорити з мамою? 💔 І я досі не знайшла відповіді. Місцями я не просто читала цю книгу — я проживала її.