Чак Поланік

Таксь, ну погнали якось охарактеризувати цей текст!

Що можу сказати, мені дуже імпонує як майстерно Поланік тримає увагу читача, його стиль це щось🤌
Він вміє викликати різноманітні емоції, текст це буквально дуже організований хаос.
Вся книга буквально складається з протиріч і просякнута впливом патріархальних установок на соціум.
Ця книга про самоідентифікацію. Дай мені хоч щось у цьому йобаному світі, що є саме тим, чим здається!
Але це не про банальні пошуки себе, це буквально про саморуйнацію.
Книга про невидимий біль, невидимі я, невидимих монстрів.

Свобода — це міф?

Краса = влада. Влада -> втрата себе.
Ти не належиш собі. Як тільки ти отримуєш владу, славу, популярність то ти втрачаєш право на життя, тепер ти належиш усім, але тільки не собі, у тебе немає вибору. (Але вибір є завжди! Скажете ви?)

Відвертість, відвертість і ще раз відвертість це про Поланіка!
Де я в цьому світі? Хто я в цьому світі? Я це те, що я люблю, я це те чим я займаюся? Це я? Чи це таки не я? Як зрозуміти хто я, якщо у мене немає права на самостійний вибір?

Що таке біль? (Батьки?) Що таке втрата? (Себе?)

Це здається трохи трудомістким, але нам усім є від чого тікати. І коли я кажу «ми», то маю на увазі всіх на світі.
Тож... Шеннон тікала від себе, але їй це так і не вдалося.

Чак не веде вас за ручку сюжетом своєї книги, він буквально штовхає вас у цю прірву сюжету, чесно, прямо, відверто.

Ловила іноді себе на думці наче я читаю чийсь щоденник (себто нашої Шеннон).
Це був незабутній досвід, твісти Поланіка це щось.
Цей патріархальний капіталістичний світ до добра не доведе🫠

Щоб побачити, чи зможу впоратись, я хотіла змусити себе знову зростати. Розірвати свою зону комфорту.

Моя трансформація. Ось було моє життя, яке почнеться заново, спочатку. Цього разу я могла б бути великою нейрохірургинею. Або могла б стати художницею. Ніхто не перейматиметься тим, який у мене вигляд. Люди просто бачитимуть моє мистецтво, те, що я зробила, а не лише те, яка я на вигляд, і люди мене любитимуть.
Наостанок я подумала, що нарешті знову зростатиму, видозмінюватимусь, адаптуватимуся, еволюціонуватиму. У мене будуть фізичні перепони.

Дай мені звільнення.
Мені набрид цей світ виглядів. Свиней, що лише здаються жирними. Сімей, що лише здаються щасливими.
Дай мені позбавлення.
Від того, що лише здається щедрістю. Що лише здається любов’ю.
Спалах.

Класичний Поланік!
Ламає мозок, захоплює та тримає увагу, ну як завжди, по класиці.
Біблійні мотиви, ну куди ж без них у його книгах.
В цій книжці ми знову не можемо оминути тему самоідентифікації, намагання зрозуміти і знайти себе в досить переломний момент, не за власним бажанням, а лише тому, що так склалися обставини? О тааак, це сюди.
Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно.
Чи можемо ми бути такими ж неупередженими, коли отримуємо вдооосталь влади, якими вважали, що зможемо бути в такій позиції?
Ніхто не бажає визнати, що ми залежні від музики. Це просто неможливо. Ніхто не залежить від музики, телебачення і радіо. Нам потрібно більше: більше каналів, більший екран, більша гучність. Ми без цього не можемо — але ж ні, залежних немає.
Що ж, всі ми, безперечно, тією чи іншою мірою залежні від швидкого дофаміну👀
Є дещо страшніше, ніж знайти своїх дружину та дитину мертвими. Наприклад, спостерігати, як їх повільно вбиває світ. Спостерігати, як твоя дружина старіє, втрачаючи інтерес до життя. Спостерігати, як твої діти відкривають для себе все те, від чого ти намагався їх уберегти. Наркотики, розлучення, конформізм, хвороби. Усі ці приємні чистенькі книжечки, музика, телебачення. Розвага.
Усе, що мені залишилося — можливо, єдиний спосіб здобути свободу, — це зробити те, чого я не хочу. Прийняти своє покарання. Я мушу постати проти самого себе. Це протилежно прагненню до щастя. Я маю зробити те, чого найбільше боюся.
Що ж, свобода — це рабство? Також Поланік неодноразово робить великодки на 1984, частково викривляючи та висміюючи деякі парадигми, апелюючи до того, що можливо Старший Брат діє по-іншому(?)
Ви — культурне середовище. Носій.
Дехто досі вважає, що сам керує своїм життям.
Ви одержимі. Ми всі — переслідувачі й переслідувані.
Щось чужорідне завжди живе через вас. Усе ваше життя — лише засіб пересування, який доправляє це щось на землю. Злий дух. Теорія. Маркетингова кампанія. Політична стратегія. Релігійна доктрина.
Що ж, так чи інакше нас справді визначає середовище, хто ми насправді, хто ми без цього усього, чи... це все і є ми?

Це однозначно в стилі Поланіка, якщо вам подобається його стиль, то і цей його текст вас захопить, проте спочатку як це часто буває у Чака текст досить незрозумілий, і ти не зовсім розумієш як щось трактувати, але як я колись вже охарактеризовувала інший його текст, так скажу і тут: його тексти це організований хаос!

"Бійцівський клуб" Чака Поланіка — це більше, ніж просто книга. Це бунт. Це хаос. Це удар по суспільству, що живе за правилами, які ніхто не ставить під сумнів.

"Перше правило Бійцівського клубу: нікому не розповідати про Бійцівський клуб."

Ця історія — про людей, які втратили себе в буденності й вирішили знайти сенс у жорстокості. Про свободу, яка приходить тоді, коли більше нічого втрачати. Книга провокує, ламає стереотипи й залишає після себе бурю думок. Якщо готовий до історії, яка вдарить по мізках і змусить побачити світ по-іншому — читай. Але пам’ятай: ти цього хотів.

📗Чак Поланік "Створи щось"

Я не читала раніше Чака Поланіка, тож не мала уявлення про те, що на мене чекає, коли недорого придбала свій примірник на розпродажі.
Цей том короткої прози містить солідну колекцію з 23 оповідань. Ви ніколи не знаєте, куди приведе фінал історії, читати ці оповідання — справжня пригода. Вони мають грубий стиль, герої нецензурні, атмосфера в багатьох випадках гнітюча.

У тому порядку, в якому вони з’являються, наведу сім моїх найулюбленіших історій із цієї книжки:
1️⃣"Про те, як Мавпа вийшла заміж..."
Дивна маленька історія про молоду жінку, яка займається маркетингом. Одне з оповідань про антропоморфних тварин, де дія відбувається в єдиному всесвіті.
2️⃣"Зомбі"
Можливо, всі ваші проблеми походять від того, що ви надто розумні, і що жити було б легше, якби вам зробили лоботомію? Історія про те, як така процедура стала модою серед незадоволених підлітків.
3️⃣"Старший Синок Червоного Султана"
Вау. Вона починається як історія про заможного тата, який намагається вгамувати горе своєї доньки, купивши їй коня замість улюбленого вихованця, який нещодавно помер.
4️⃣"Романтика"
Хлопець, який знає, що він абсолютна посередність, зустрічає чудову жінку і закохується по вуха. Але це Поланік - наближається тривожний поворот...
5️⃣"Фенікс"
Жінка, яка перебуває у відрядженні, хвилюється про те, що вперше залишилася далеко від своєї дитини. Поступово розкриваються подробиці пожежі в будинку, де мешкала їхня родина. Реальний горор і трилер.
6️⃣"Палій"
Химерна таємниця про вбивство на фестивалі Burning Man з відкритим фіналом.
7️⃣"Чому Трубкозуб так ніколи й не висадився на місяці"
Ще одне оповідання з чудовим відображенням менталітету підліткового віку.

Це — щонайчорніший гумор. Поланік — письменник із великою уявою, який легко переступає допустимі межі, він має щось для кожного: є історії про лоботомію, зоофілію, некрофілію...
Хоча мої емоційні реакції коливалися від історії до історії, рівень інтриги залишався постійним.
📌Це читання не для людей зі слабкими нервами чи шлунком!!!
Якщо ви не проти вийти за межі вашої зони комфорту, читайте. Вам або сподобається стиль і теми Поланіка, або ні.

Типовий Поланік: мерзенно, цікаво, не завжди зрозуміло.
Але тим, кому подобаються подібні твори — однозначно рекомендую.

Книга, яка залишає дивний післясмак. Вона така… трохи гіпнотична, трохи лякає, і, чесно, іноді хочеться її відкласти, щоб перевести подих. Але потім рука сама тягнеться, бо цікавість бере гору.

Сподобалося, як Поланік піднімає тему влади слова і того, як ми самі іноді не розуміємо, наскільки можемо впливати на інших. Це ж круто і страшно водночас, правда?
Іноді здавалося, що автор тисне занадто сильно. Таке відчуття, ніби тобі кричать прямо в обличчя, хоча ти вже все зрозуміла і готова слухати далі. Оце трохи виснажувало.
Сама ідея з «колисковою», яка може знищувати, – класна і моторошна одночасно. Але ближче до кінця сюжет якось розмивається. Начебто все розв’язується, але залишає питання: а що далі? Чи це все було взагалі потрібно?

Коротше, книжка явно вартісна, але її треба читати, коли готовий до чогось дивного і, можливо, трішки токсичного. Але давайте будемо чесними Поланік весь такий, можливо, саме тому, я його й читаю😅

Єдина радість в цій книзі — це те, що в ній лише 250 сторінок великим шрифтом.

Книга про людину, яка не вистояла під натиском життя і руйнувала все навкруги в якості протесту. Викликала лише відразу до ідей автора.

"— ти бився не зі мною, ти сам це визнав. ти бився з усім, що ненавидиш у своєму житті."

це було дуже дивно, з перших сторінок і до післямови в кінці. кожне речення збивало з пантелику, а кожен наступний розділ все глибше закопував у відчуття відірваності від реальності. не можу сказати, що це мінус книги, скоріше навпаки плюс, який треба зрозуміти. я не стала фанаткою чака поланіка, і навряд прочитаю ще щось від нього, проте цей твір дуже потрапив в настрій.

сюжет знайомить нас з чоловіком, який страждає від безсоння. він має дивне хобі — ходити на групи підтримки і плакати, вивільняючи таким чином негативні емоції і знаходячи в цьому розраду. одного дня він знайомиться з тайлером дьорденом, і ця зустріч повністю змінює його. разом вони відкривають бійцівський клуб, і починається організований хаос.

ця книга цікава тим, що ви абсолютно не розумієте, чого очікувати далі. куди поверне сюжет, що будуть робити персонажі. люди приходять в бійцівський клуб, бо там кожен чоловік — це просто чоловік. не важливо яку посаду він обіймає в реальності, не важливо скільки в нього грошей, не важливо нічого, крім того, що сьогодні йому доведеться битися. і сьогодні він стане по-справжньому вільним.

перше правило бійцівського клубу — не говорити про бійцівський клуб. але кожного його учасника видно: вони побиті, в них іскри в очах, вони готові творити хаос, вони побачили суть людського життя, вони — ніщо. лише 6 пар одягу і 500 доларів на похорон.

ця книга багата на цитати, і це мені сподобалось. але вона залишає після себе дуже дивні враження. не впевнена, що раджу вам її читати, але точно раджу подивитися фільм, він дуже пасує до книги і є прикладом дійсно якісної екранізації.

Книга про те, як двоє чоловіків, будучи розчарованими повністю в цьому світі, вирішили його руйнувати вщент, від простої зневаги і приниження до терористичних актів - це й було сенсом їх життя.

Можливо книга мала якийсь ще сенс, але я побачила в ній лише відразу, настільки негативні і не приємні герої, ситуації та в цілому книга мені зовсім не сподобалась.

Я її давно читала, думала може тепер зрозумію її, але ні, це друга книга автора і друга книга викликає у мене відразу.

Я зовсім не розумію творів цього автора, а прочитавши «Чарівна ти» більше його не візьму.