Нові відгуки

Неймовірно цікава та захоплива історія, з готичною та темною атмосферою, яка повністю занурює та переносить тебе у вир подій. Все починається доволі просто. Молода студентка архітектурного факультету, Еффі, виграє у конкурсі і отримує змогу поїхати реконструювати будинок родини свого улюбленого (вже мертвого) письменника Мерддіна. Проте вже на місці зустрічає юнака, Престона, студента літературного факультету, який хоче довести, що найвідоміший письменник - шахрай. Сюжет є доволі неспішним, з детальними описами краєвидів, старого маєтку, моря. Книга нас занурює в місцеві легенди та застороги. А головні герої таємно та обережно пробують вивідати таємниці. Щось в Янто (сині Мерддіна) насторожує Еффі, а дружини письменника не висовує носа і невідомо чи вона взагалі існує. Книга дуже класно поєднує нуарний детектив з фентезійною лінією. Адже ходять легенди, що Король фейрі шукає та викрадає собі наречену. Тому варто носити з собою щось срібне та бути обачним. Розвʼязка історії захоплива і трішки неочікувана. Цікаво спостерігати як Еффі та Престон досліджують старі щоденники та листи Мерддіна. Як Еффі змінює свої погляди щодо особистості письменника. Що те, яким вона його уявляла було зовсім не таким. Як крок за кроком всі пазли складаються і правда виходить назовні. Але що вона може спровокувати за собою? Еффі, на початку показана доволі сором'язливою, тихою і боязкою. З дитинства вона страждає на нічні жахіття та видіння. Дівчина боїться, що одного дня вона зустріне справжнього Короля фейрі. Познайомившись з Престоном, Еффі отримує шанс стати жінкою, статтю якої опублікують. Заради правди та знань вона готова на шалені речі і цим надихає і захоплює. Вона росте як особистість і готова боротись за свої права та можливості. Любовна лінія ніжна і повільна. Від недовіри та ділових стосунків, вона розвивається в щось більше. Престон ерудований та цікавий хлопчина. Разом з Еффі вони є чудовою командою Сюжет першої книги є цілком завершеним, але цікаво що спіткає героїв далі.

Містичний трилер, де в сюжеті більше містики, аніж трилеру. Головна героїня - Еббі Сеєр, студентка архітектурного факультету (єдина серед хлопців), невпевнена в собі, виросла в сім'ї, де її вважали помилкою і лікували дивакуватісь. Престон - студент літературного факультету, він має свої таємниці в минулому, не вірить в магію, переконаний що може досягти вершин вивчаючи літературу. Їх об’єднує одна постать - письменник Мерддін, його дім, його твори, його сім’я. Загалом все, що пов’язане з цією персоною. Молоді люди намагаються докопатися до суті, хто ж такий той Мерддін і чи справді він написав свій найвідоміший роман “Ангхаред”. Молодь вони вперта, залізли у всі щілини, опитали море свідків (більшість з яких не хотіли нічого казати), знайшли відповіді та найголовніше - вижили. Фінал хороший, позитивні зміни у навчанні і особистому житті героїв. У творі порушуються питання авторського права (як легко видати твір іншого за свій), та місце жінки у світі (чи може жінка бути рівною з чоловіком). Бали я зняла за те, що вже на 97 сторінці здогадалась, хто ж власне написав роман, та яким буде фінал. Також мені не вистачило пояснень світобудови: легенди легендами, а пояснення різниці між північчю і півднем мінімальне. Книга буде цікава любителям підліткової прози та любителям містицизму у творі.

Відчуття від книги наче ти в болоті топишся. Вона якась неприємно похмура і трішки огидна за атмосферою. Сюжет не новий, персонажі поверхневі. Історія могла відбуватися в будь-якому іншому місці з таким самим успіхом. тому не дуже зрозуміло навіщо було вигадувати підтоплення.

Ніби і цікаво, а ніби щось не так. Жінки не мають повноцінного права на освіту, жінки ніхто і ніщо без чоловіка. Долі жінок вирішують чоловіки. Мене зачепили згадки про війну, бо то не лише про землю… це про історію, культуру, мову. По сюжету, перемагає в конкурсі на реставрацію старого маєтку улюбленого автора. Його книга про короля Фейрі (тут трішки відлуння «Жорстокого Принца» я ловила), а для Еффі ця історія стала способом втечі від жорстокої реальності. В якій, навіть мама, відвернулась від божевільної доньки. Дуже врізалось в пам'ять, що ГГ ковтала рожеві таблетки не запиваючи😂 занадто часто, це прописувалось! На півдні легенди оживають, кошмари стають реальністю! І той, кого так хотілось ненавидіти, стає підтримкою і опорою. Разом вони викривають таємниці багатьох, історії які давно припали пилом, герої знаходять істину! А чому книга називається «Дослідження утоплення» я так і не зрозуміла. Є згадки про «утоплення», як велика вода поглинула будинки і людей… але то лише згадки і констатація лиха прибережних міст півдня, ніякого дослідження😂 от якби було «дослідження Анхельм» от це б передавало суть книги😁

Атмосферна, загадкова і просто чудова книга

Драматичне фентезі про фольклорні казки, наслідки насильства і любов як безпечне місце. Це було захопливо, цікавий світ з двома ворогуючими народами, дрібкою магічного реалізму, і купою письменства. Болючі асоціації з українською реальністю місцями були фізично відчутними, що, мабуть, не дивно, бо в авторки українське коріння. Книга атмосферна до сиріт по шкірі, вся ця сирість, вогкість, затхлість і занепад, що символізують внутрішній стан жертв насилля і феміциду. Сподобалися протиставлення токсичної маскулінності й справжньої мужності, що підкреслювалося навіть візуальними проявами в героях-чоловіках. Метафора затоплення, води як постійного переживання травми, а рожеві таблетки як самогазлайтінг й ескапізм із жорстокої реальності в стерпну брехню. І головна героїня, колишня дитина, яку не любила мати, яка не мала відчуття дому й безумовної підтримки, та її щемливий шлях боротьби і зцілення. Не дивлячись на тему, це комфортне й приємне читання, затишне й зворушливе. Тепер з нетерпінням чекаю на продовження, і на інші книги авторки.

Драматичне фентезі про фольклорні казки, наслідки насильства і любов як безпечне місце. Це було захопливо, цікавий світ з двома ворогуючими народами, дрібкою магічного реалізму, і купою письменства. Болючі асоціації з українською реальністю місцями були фізично відчутними, що, мабуть, не дивно, бо в авторки українське коріння. Книга атмосферна до сиріт по шкірі, вся ця сирість, вогкість, затхлість і занепад, що символізують внутрішній стан жертв насилля і феміциду. Сподобалися протиставлення токсичної маскулінності й справжньої мужності, що підкреслювалося навіть візуальними проявами в героях-чоловіках. Метафора затоплення, води як постійного переживання травми, а рожеві таблетки як самогазлайтінг й ескапізм із жорстокої реальності в стерпну брехню. І головна героїня, колишня дитина, яку не любила мати, яка не мала відчуття дому й безумовної підтримки, та її щемливий шлях боротьби і зцілення. Не дивлячись на тему, це комфортне й приємне читання, затишне й зворушливе. Тепер з нетерпінням чекаю на продовження, і на інші книги авторки.

Я намагалася бути об'єктивною. Тому вирішила врахувати все і визначити середню оцінку. Атмосфера 5* Мені дуже сподобалося, як автор змалював оцю всю похмурість, невідворотність, трагічність. Цитати: "Дорога ставала дедалі крутішою. Невеликого дощику було достатньо, щоби притоптана земля перетворилася на багнюку, й невдовзі кожен крок давався все складніше. Черевики загрузали в багні, обличчям стікала вода. Дорога попереду різко повертала, над нею нависали зубчасті скелі, що затуляли собою краєвид. Дівчина не бачила попереду ані диму, що піднімався б з димарів, ані солом’яних стріх. З лівого боку широкі морські хвилі із солі й піни лизали край дороги. Одна з них перекотилася через камінь і обмила кінчик її черевика." "Далеко внизу хвилі вгризалися в скелі. Тепер Еффі бачила в цьому лише акт поглинання: темна вода пожирала блідий камінь. Коліна під нею підігнулися, і вона безпорадно опустилася на траву, що тріпотіла під поривами вітру." "Правда полягала в тому, що під вогкістю та пліснявою Еффі побачила чимало прекрасних і незвичайних речей. Неначе скрині зі скарбами, вони чекали, щоб їх врятували з потопленого корабля. М’які плюшеві килими, мабуть, коштували нечувано дорого, а канделябри було зроблено зі щирого золота. Але жодну із цих речей неможливо врятувати від гнилі та моря." А ще мені сподобалася поезія) "Еффі почала цитувати: — Король засинає і бачить вві сні Бої на мечах серед смерті й різні. Крізь лати свої король кров відчуває, Що в жилах його ворогів закипає. І мріє він в тому кривавому сні Про ріки й очищення в свіжій воді. Він бачить, як луска дракона палає, Коли монстр тіло своє розгортає. Іклища у бестії — гострі мечі. О ні! Наш король поліг в вирі різні! Бо в світі зі снів наш король уявляє: Він — лицар й дракон і себе сам долає." Сюжет трохи місцями просідав, але ідея новенька, тож най буде 4*. Був навіть конкретний ляп. На момент розповіді Еффі 18 років. Цитата: "Протягом останніх десяти років бабуся те й знала, що питала у своїх листах, чи зустріла онука нареченого для себе. «Ні, — завжди відповідала Еффі, — не зустріла»." Ну, камон, не з 8 років питати це у дитини) Ггероїня 1*. 90% тексту я мріяла, щоб вона десь вже нарешті втопилася. Бісила до сказу своїм синдромом шизанутої "жертви", безхарактерністю, абсурдність суджень і дій. Я вже давно не підліток. Напевно, тому я настільки гостро і без розуміння реагую на дії і думки героїні, відсутність в них логіки, послідовності та реалістичності. Авторка трохи реабілітувала її в моїх очах буквально в останніх 10ти% книги. Краще пізно, ніж ніколи, як то кажуть. Цитата Еффі: "— Шкода, що я не боролася, — Еффі здивувалася, що сказала це. Слова мимовільно злетіли з її вуст. — Я знаю, що врешті-решт перемогла його, але протягом стількох років я просто тікала й ховалася. Я просто сиділа, дозволяла воді заливати все навколо мене. Я не знала, що можу боротися. Я не знала, що робити, окрім як чекати, поки потону." Алілуя. Прогрес почався! Тож в неї все попереду. Кінець багатообіцяючий для Еффі