Аша Леммі

Маю зазначити на початку, що взяла цю книгу до рук більшою мірою завдяки її надзвичайному оформленню. Анотація ж одразу налаштувала мене на важку історію, тож я очікувала драматичну драму і, власне, отримала саме її.

Історія переносить читача у Японію середини XX століття, де життя дівчинки на ім'я Норі сповнене боротьби за власне виживання, ідентичність та право на існування в суспільстві, яке її відкидає.

Норі народжується поза шлюбом у доньки японської аристократки та темношкірого американця (тут треба розуміти історичний контекст, тож історичність мені дуже зайшла). Мати залишає Норі у родинному маєтку, де дівчинка зростає таким собі ізгоєм через свою змішану спадщину та незаконне походження. Її історія — це подорож крізь біль і приниження, самотність і страх, але також через відкриття себе, внутрішньої сили та знаходження сенсу життя в умовах, де всі проти тебе.

Однією з найсильніших тем книги є расова дискримінація та соціальні упередження, які пронизують життя головної героїні. Леммі майстерно показує, як зовнішні фактори можуть визначати долю людини, нав'язуючи їй роль у суспільстві, з якою вона не погоджується. Норі змушена проходити через нестерпні випробування, щоб знайти своє місце у світі, який постійно її відкидає. Мені було дуже важко і боляче читати про те, як до Норі ставилися родичі, особливо бабуся. З одного боку розумієш, що це інша культура й інший менталітет, тож треба приймати це, але з іншого боку бабця була істиним монстром в моїх очах.

Книга розкриває тему сімейних обов'язків і традицій, які в Японії відіграють важливу роль. Леммі показує, як індивідуальні бажання та потреби можуть бути придушені на догоду родинним інтересам, а також те, як ця жорстока система може бути руйнівною для тих, хто не вписується в її рамки. В цьому контексті хочеться згадати фінал, до якого я в принципі була готова, але мені хотілося чогось більш позитивного для Норі, хотілося, щоб вона кинула виклик системі (все-все, без спойлерів).

Крім зазначеного, авторка досліджує і тему духовного пошуку. Через весь біль і страждання, Норі знаходить свій шлях через музику, яка стає для неї джерелом сили та засобом проявити себе, коли всі інші засоби виявляються марними. Музики тут буде багато, фортепіано міксується зі скрипкою, створюючи особливу мелодію. Власне, певні мелодії, які згадані у тексті, тепер будуть асоціюватися у мене саме з цією історією.

"П’ятдесят слів для дощу" — це книга, яка залишає після себе сильне емоційне враження, але для мене воно не було позитивним. Скоріше я поринула в якусь тугу, безвихідь, якийсь гнітючий стан. І я розумію, що це, можливо, і було завданням авторки - продемонструвати проблематику твору настільки, що це буквально вжене читача в депресію. Проте історія нагадує про важливість боротьби за себе, навіть коли все навколо виступає проти. Це історія про силу духу і про те, як любов до життя і до себе може подолати навіть найтемніші обставини. Чи буду я її перечитувати? Навряд, але я рада, що вона відкрила для мене Японію трохи з іншого боку і це цінно.

"П’ятдесят слів для дощу" Аши Леммі – це надзвичайно емоційний і зворушливий роман, який розповідає історію про виживання, боротьбу та пошук себе в жорстокому світі. Ця книга занурює читача в післявоєнну Японію, де головна героїня, Норі Камідзу, народжується у змішаній родині, що стає для неї джерелом безлічі випробувань.

З самого дитинства Норі змушена боротися з дискримінацією через свій темний колір шкіри та позашлюбне походження. Її мати, спадкоємиця знатного японського роду, залишає її на порозі будинку своїх батьків, що призводить до того, що Норі опиняється у світі, де її існування стає небажаним і навіть небезпечним.

Однією з найсильніших сторін роману є те, як авторка зображує складну і багатогранну природу людських стосунків. Відносини Норі з її бабусею, яка намагається "очистити" дівчинку від її "забрудненої" крові, настільки жорстокі, що часом їх важко читати. Однак ця жорстокість служить контрастом до інших, тепліших і дружніх стосунків, які Норі з часом розвиває, особливо з її єдинокровним братом Акірою. Їхній зв’язок стає для Норі променем світла в її похмурому світі.

Леммі дуже майстерно передає внутрішній світ своєї героїні. Норі – не просто жертва обставин, вона постійно шукає свою ідентичність і спосіб відстояти своє право на існування. Її подорож – це шлях від страху та підкорення до сили та самоприйняття. Вона навчається знаходити красу і сенс життя навіть у найтемніші моменти, і саме це робить її історію такою захопливою.

Атмосфера книги, яку авторка ретельно будує, також заслуговує на особливу увагу. Опис природи, погоди і навіть повсякденних речей допомагає читачеві глибше зануритися в світ Норі. Особливо вражають описи дощу, який символізує різні етапи життя героїні і стає своєрідним рефреном, що проходить через увесь роман.

Книга "П’ятдесят слів для дощу" також порушує важливі соціальні питання, такі як расизм, класова нерівність та гендерні стереотипи. Вона змушує задуматися про те, як суспільні норми можуть впливати на життя окремої людини і як важливо мати внутрішню силу, щоб протистояти цим викликам.

Загалом, "П’ятдесят слів для дощу" – це глибока, зворушлива і неймовірно красива історія, яка не залишить байдужим жодного читача. Аша Леммі створила потужний роман, який викликає сльози і захоплення, змушуючи замислитися про людську природу і силу духу. Ця книга – справжній літературний скарб, який варто прочитати кожному.

"П’ятдесят слів для дощу" Аші Леммі — це роман, який викликає велике зацікавлення своєю інтригуючою тематикою та обіцянкою захопливого сюжету. Ще не розпочавши читати, я вже в захваті від того, що чекає на мене всередині цих сторінок.

Особливо хочу відзначити чудове оформлення від видавництва РМ. Обкладинка вражає своїм вишуканим дизайном і привертає увагу одразу ж. Якість друку та паперу також заслуговує на окрему похвалу, адже це робить читання ще приємнішим.

Я з нетерпінням очікую на те, щоб поринути в цю історію, сповнену складних емоцій і культурних відкриттів. Впевнена, що "П’ятдесят слів для дощу" стане особливим досвідом, який залишить глибокий слід у моєму серці.

Авансом за оформлення 10 зірочок.
Книги від РМ — то любов. Верстку, дизайн — все на висоті.
Книгу нещодавно придбала, ще не читала.
У передчутті приємного знайомства з новою для мене авторкою.

Коли я купляла цю книгу, я очікувала тут прочитати опис стародавньої Японії і життя людей того часу. Але ця історія значно глибша. Тут розповідається про життя дівчинки Норіко, яка народилась байстрючкою, і яку не сприймали в її сімʼї. Якби описати історію одним словом, то це було б боляче, бо вона розбила мені серце.

Норіко — дівчинка, яку залишила мати. Її взяла на опіку бабуся, яка її ненавиділа і ростила на горищі. Дівчинка ніколи не виходила на вулицю, поки в будинку не зʼявляється її зведений брат. І тут він показує весь світ, захищає та піклується про неї. Саме тоді життя для Норі відкривається з нової сторони, і саме тоді на неї сиплються різні випробування.

В книзі є багато поворотів, яких не очікуєш і від яких хочеш кричати і плакати. Кінець книги залишає багато роздумів про вибір, який люди роблять через відчуття обовʼязку. Але незважаюче на те, що ця історія була важкою, я щаслива що я її прочитала. Вона дійсно того варта!

Ця книга мене щиро здивувала. Починалось все як звичайна японська історія про дівчинку, що залишилась без батьків і виховувалась суворою бабусею та дідусем, а переросло у витончену книгу про дорослу і дуже сильну жінку, котра об'їздила багато країн, знайшла справжніх друзів, пізнала смак втрат і справжнього кохання і при цьому залишилась людиною. На перших розділах уявлялись кадри із дитячих анімованих мультфільмів, але вже зовсім скоро історія стає дуже недитячою і вражає глибиною у всіх планах: людської підлості, уміння прощати, уміння виживати у тогочасному аристократичному суспільстві. Однозначно варто прочитати!
P.S. Зріст з листочками сакури це взагалі окрема любов.

чому саме така назва?…. 🪭🏯
В моїй уяві їй пасує зовсім інша назва (до речі, це останні слова книги).

Таких щирих та безкорисних почуттів, які зустріла в цій історії, між братом та сестрою до того ж зведених, годі й шукати. Вони стали всесвітом одне для одного. Коли менше притягується до більшого. 🪐

Кожен з них мав особливість, яка доповнювала одне одного і створювала унікальну чарівну мелодію, ноти якої заповнювали весь простір навколо них.

Він навчив її грати на скрипці, вона ж навчила його посміхатись.

➖Норі та Акіра дві протилежності однієї величної роди імператора Японії. 🎎 Акіра майбутній спадкоємець, продовження роду Камідза, розумний стриманий впевнений талановитий.
Норі ж байстрючка, що успадкувала темний колір шкіри від батька, через що була прихованою від зайвих очей на горищі. Вона була ніби привид. ➖

Це одна з не багатьох книг щодо якої я немала жодних сподівань. Оскільки не зустрічала на неї відгуків, я повністю довірилась авторці і дозволила собі повільно пливти за течією тих емоцій, що вирують на сторінках.

Отже, авторка міксує важкий життєвий шлях головної героїні сповнений випробувань та несправедливості разом з щирими часом наївними почуттями братерської любові. 🤍Любові та дружби яка б, на перший погляд, не мала права на існування. ♾️ І як результат вийшла емоційна історія часом болюча, але в той же час мила та ніжна. Історія двох різних життів які не належать на 100% головним героям, за ними завжди ходить тінь їх величного роду Камідза. Тінь від якої не вдасться сховатись навіть вночі…

Ми звикли рахувати, що історія в книгах майже завжди містить в собі хепі-енд. 🎐І я щиро вірила й прагнула, щоб і тут буде саме так, але… все неоднозначно і мабуть, трохи не так яскраво, як хотілось би. Та все ж це не змінює моїх відчуттів до неї.

В той час, як писала цей відгук відчувала на другому плані ніжну й напружену мелодію в якій звук фортепіано 🎼 вплітається в натягнуті струни скрипки 🎻

📌Щоб захистити те, що любимо, ми робимо речі, про які й подумати не могли.©️

Норіко народилася в 1940 році в родині Юко Камідзи, двоюрідної сестри імператора Японії. Так склалося, що прийшла вона у світ байстрючкою, народженою від темношкірого американця. Звісно, на той час це був неабиякий позор. Дівчинку спочатку ховала від сторонніх очей власна мати, а потім і бабуся. Дитина роками жила на горищі, нічого не відаючи про зовнішній світ. Такі прості речі, як смак морозива чи відчуття крапель дощу на шкірі були їй недоступні. Більше того, підступна бабуся Юко мала свої плани на дівчинку. Несподівано, на допомогу Норі став зведений брат Акіра, спадкоємець роду, титулу та статків.

Історія, яка мене обурила, з якою я страждала, співчувала, гнівалася, заламувала руки від безвиході і пережила весь той спектр почуттів, які зазвичай викликає життєва драма. Книга захопила повністю, читалася на одному подиху, але були моменти, які видалися для мене дивними.

По-перше, мені абсолютно не вистачило відчуття Японії, хоча авторка і вставляла у текст японські фрази. По-друге, головні герої - діти у складних життєвих обставинах, але їхня поведінка ніяк не відповідає зазначеному віку! По-третє, Норі, яка пережила купу травм і ще вчора була замкнутою, слухняною, "дресированою тваринкою", раптово перетворилася на розпещену дитину.

Знаю, що багатьох читачів обурив фінал. Особисто для мене він був передбачуваним. Хотілося б, щоб доля Норі склалася інакше, але цитата, яку я обрала на початку відгуку каже все за себе.

Східна література та історії про східну культуру завжди володіють окремим вайбом. Не можу назвати себе великою їх знавчинею, оскільки прочитала їх не так багато, але однозначно – вони інші.

«Пʼятдесят слів для дощу» я взяла до рук з чітким налаштуванням на драму [і от саме в такому настрої я рекомендую читати цю книгу]. В той час мені хотілося прочитати щось скляне та болюче. Що ж… і скло, і біль в цій історії присутні 💔 Адже ні доля, ні авторка Норі не щадили. Але тут в мене склалося все, як з іншою книгою східного спрямування – «Чотири скарби неба»: я розуміла весь біль, але бути залученою в історію на 100% мені не вдалося, бо я ніби перебувала біля неї, а не в ній.

Поза тим, мені дуже зімпонував plot twist всередині і фінал! Саме вони зробили мені історію цілісною 🙌🏻

P. S. А якщо вас цікавить, чому твір було названо саме, то відповідь ліпше за авторку не дасть ніхто: «Назва базується на приказці про те, що японською мовою є п’ятдесят слів для опису дощу, оскільки в Японії дощі йдуть дуже часто. Існують також інші мови, які мають десятки слів для опису дощу чи снігу. Я щось на кшталт лінгвіста-любителя, тому й подумала, що це буде влучна метафора для опису різноманітних перешкод, з якими ми всі стикаємося в житті, і з якими Норі стикається в історії зокрема»