Нові відгуки

Мені, як людині повʼязаній з медициною, сподобалося. Для людей без медичної освіти також буде цікаво, бо книга про те, що в будь-якій сфері є такі люди, що не готові до змін і нових технологій. І не потрібно це відштовхувати, бо ці дії шкодять.

Книга справді зацікавила мене. Уже давно придивлялася до цієї серії і вирішила почати саме з "Готелю". На мою думку, історії не нудна, без зайвих відвертостей та жорстокості, а я таке люблю. Але був один момент, який підписував враження про книгу – десь 20 сторінок були приклеєні не в тому місці, і їх пошук трохи відволік від історії(

Артур Гейлі — один із моїх улюблених класичних авторів😻 Шкода, що тільки ця книжка є в українському перекладі. Але чекати не буду і всі інші прочитаю російською мовою, як і книгу з якої починала - «Аеропорт». Стиль Гейлі приваблює мене тим, що у нього дуже деталізовані розповіді, які занурюють в атмосферу будь-якого промисловства, виробництва, підприємства і ти починаєш розуміти як все функціонує зсередини. Дуже цікаві моменти відкриває для мене кожна книжка. І такі факти про які я, наприклад, не знала. При цьому дуже незаурядні, цікаві сюжети з несподіваними розв’язками. І це якраз ті книжки, від яких ти ніколи не можеш відірватись👏🏻

Попередня книга автора не викликала у мене великого захвату. То було довге читання (три місяця то вам не жартики), але всі навкруги були так захоплені Гейлі, що я вирішила колись дати йому другий шанс. І ось це "колись" прийшло. Історія починається цікаво: Малкольм Ейнслі — сержант відділу вбивств, отримує повідомлення, що вбивця засуджений до страти хоче йому сповідатись. Що може хотіти сказати людина яка в одному місці кроці від електричного стільця? А далі я згадала чому ж так довго читала "Аеропорт". Мене не бентежило те, що це виробничий роман і в ньому багато деталей пов'язаних саме з робочими моментами, але розлогі історії практично про всіх персонажів дуже гальмували мій інтерес до історії. Важко пам'ятати чому герої зібралися до купи, коли ми занурюємося в сімейні стосунки одного персонажа, який до того ж з'явився в сюжеті вперше і востаннє. Загалом я люблю повільні історії, які детально розкривають сюжет, але тут на жаль не сталося любові. До того ж головний герой при всіх своїх позитивних якостях здається простим тюхтієм яким керують жінки і мені не цікаво було за ним спостерігати. ❗Також хочу зазначити, що в книзі є доволі жорстокі сцени, педо-лія і детальні описи моторошних вбивств. Тож якщо ви чутливі до таких моментів варто подумати чи потрібно вам це читати. Але якщо ви нормально читаєте про жорстокість і вам цікаво дізнатися про роботу відділу вбивств зсередини, то раджу звернути увагу на книгу "Детектив".

З самого початку в наших руках опиняється безліч зачіпок, які тісно переплітаються між собою. На прикладі готелю розгортається історія, як за 5 днів може змінитись звичне життя. Автор знайомить нас з закуліссям готельної справи: Корупція Крадіжки Проституція Злочини Расова дискримінація Ми бачимо недбалість, яка приводить до фінансового краху, та майте терпіння розплутати кожний сюжетний ланцюг. Розповідь розгортається повільно, з детальними описами та подробицями. Мені книга не потрапила в настій. Не дивлячись на це — наприкінці важко відірватись від читання, хоча майже всі сюжетні повороти можливо вгадати заздалегіть. Читаючи книгу можна побачити - «як одна піщинка виводить з рівноваги терези». Історія варта вашого прочитання, та не завищуйте очікування)

Не дивлячись на своєрідну манеру та стиль автора виробничих романів, а саме велику кількість детальних описів, книга мені сподобалась. Саме ці описи хоч і трохи стримували динамічність та розвиток сюжету, але давали відчути атмосферу та специфіку роботи детектива підрозділу з розслідування вбивств. Цікаво автор зачепив тему про психологічну втому детективів, що бачать іноді дуже жорстокі вбивства щодня. Тема смертної кари, її доцільність та справедливість в сучасному світі, та детальний опис однієї з таких в США теж вражає. Головний герой, детектив, що в минулому був священником та мав непросте дитинство, втратив віру та змінив свої погляди на релігію — робить ще цікавішими роздуми персонажа. Головний герой - «сірий» та живий персонаж, має багато своїх «червоних прапорців», але за ним цікаво спостерігати протягом книги. Перша половина книги трохи мені тягнулась занадто довго, але друга половина мене затягнула та вразила.

"Готель" відноситься до категорії "виробничий роман". Для мене це був дебют в цьому жанрі, як і знайомство з автором. Книжка написана дуже простою, легкою мовою. Вважаю, що це ще і заслуга перекладача. Тому що читається дуже просто, швидко, не приходиться задумуватись над значенням надто "розумних" слів. Сюжет захоплює з першої сторінки. Хочеться читати і читати. В романі йде опис подій, які відбувались протягом п'яти днів в одному з готелів Нового Орлеану (США). Цікаво було читати про внутрішні тонкощі роботи готелів в цілому. Це ж просто окремий світ зі своїми жителями і правилами, таємницями та інтригами. Кожному працівнику відведена своя роль, своя участь у великому механізмі роботи гігантського "організму". Адже, готель мов живий — наповнений емоціями своїх мешканців, робітників — радістю, смутком, захопленням, розчаруванням, хвилюванням, болем та очікуваннями. Сподобалось, як прописані герої і їхні історії. Тут є і спроба зґвалтування, і пограбування, і важкий злочин, і зародження нових відносин, і розрив стосунків, брехня, підкуп, свавілля, трагедія. Було підняте расове питання — на той момент дуже актуальна тема, бо події в романі відбуваються в середині двадцятого сторіччя на півдні Америки. Читати цю книгу для мене було абсолютним задоволенням. І я точно знаю, що прочитаю і інші романи Артура Гейлі, бо він пише просто неперевершено!

Артур Гейлі пише виробничі романи - твори, в центрі уваги і сюжету яких не стільки люди і персонажі, скільки підприємства, їхнє функціонування, особливості діяльності, труднощі та виклики. І це може бути набагато захопливіше, ніж звучить👀 Власне, моїм першим виробничим романом був «Аеропорт» того ж самого Гейлі, і це було дуже цікаве і динамічне читання про те, як оперує аеропорт у завірюху, яке я із задоволенням проковтнула. Саме тому Гейлі закарбувався мені гідним автором, до якого можна звертатися, коли хочеться почитати не про скло людських страждань, а скоріж про таку собі гру-симулятор ресторану ну або, в цьому випадку, готелю. Нажаль, «Готель» зовсім не вразив мене. Напевно тому, що саме про його операційну діяльність ми дізнаємося якісь крихти, накшталт окремої людини для перебирання сміття перед спалюванням, яка шукає випадково викинути срібні столові прибори. Затим маємо аж трьох персонажів, лінія яких зав‘язується навколо продажу готелю, а також готельного крадія і навіть постояльців, які намагаються приховати сліди злочину. І авжеж не можна було не додати висотаний з пальцю любовний трикутник та межі етичности одразу на декількох рівнях. Книга на диво концентрується на сюжетних лініях більше, ніж на самому готелі, а сюжети ці доволі примітивні, і, що найнеприємніше, розрішуються вони занадто легко і здебільшого завдяки богу із машини. Велетенська чєховська рушниця, яка очевидно висить над усім оцим ідеалістичним щастям, стріляє відповідно своїм розмірам, хоча ця подія, як на мене, більше пасувала як зав‘язка виробничого роману, ніж його фінал. І я б з набагато більшим інтересом почитала про це. Але натомість, отримавши прикладом в потилицю наприкінці, залишилась скоріш роздратована, ніж приємно, по-читацьки, шокована. З хорошого - це все ще легка і динамічна історія, яка не напрягає і не змушує нудьгувати. Втім, і приводів для роздумів або красивих цитат чекати також не варто. Роман не відбив у мене бажання ще раз спробувати з Гейлі в майбутньому. Але для першого знайомства стовідсотково радила б «Аеропорт».