Нові відгуки

Книга про Америку ХІХ сторіччя, що описує проблематику України ХХІ сторіччя... Привіт, любителі книжок та котиків😽🐾 Нарешті ми готові ділитись відгуком про "Пісню відкритого шляху" Артема Чеха. Якийсь час вона настоювалась в нас на поличках, бо трохи відлякував її обсяг🙈 Ще й відгуки в стилі: "книга, де 500 сторінок нічого не відбувається, а герої просто кудись їдуть", теж не додавали нам натхнення взяти її в лапки😹 Як же ми помилялись🙈Ті, хто говорили, що тут нічого не відбувається, а ви точно цю книжку читали?😹Та ж тут на кожній сторінці з героями щось відбувається. Кожна зустріч або віщує нові небезпеки, або додає черговий пазлик у картину світу. Багато моментів провокують роздуми щодо історії України, бо паралелі між рабством і кріпацтвом очевидні, і російсько-української війни. Ми бачимо ті ж проблеми: винищені міста та села поблизу фронту, людей, що втомились від війни, військових, що вже не на війні, але носять її з собою у снах. Порушуються питання ПТСР, психічних розладів, інвалідності, расової нетерпимості. Велика увага приділена людській фізіології, комусь це може бути огидним, але, так вже сталось, що люди змушені какати — це природньо. А в жінок ще й менструації є, що теж природньо. І ми аплодуємо стоячи автору за позицію, що жінки це не казкові принцеси, які не какають і від них не воняє, а звичайні люди. Сподобалось, що головна героїня тут не показана, як дама в біді. Якщо від читання вас зупиняє тема війни? Не зупиняйтесь — описів воєнних дій практично немає , війна є тлом, вона в спогадах і рефлексіях персонажів, але не тут і зараз. Боїтесь кривавих сцен? Що ж, такого трошки є. Якби не було, то книга була б абсолютно відірваною від реальності. Тому, тут є жорстокість стосовно темношкірих, бандформування, що грабують і палять села. Все це має бути, бо як інакше ми зрозуміємо, як воно жити в час, коли навколо вирує громадянська війна. Але до "Кривавого меридіану" Кормака Маккарті далеко. Ви, мабуть, вже зрозуміли, що нам дуже сподобалось. Ми б із задоволенням перечитали ще не раз. Оцінюємо на 9/10🐠і щиро радимо усім. Чому не 10/10? Бо нам не сподобалась змазаність фіналу😿 Ми б із насолодою прочитали ще 400 сторінок подорожі Гната і Сема.

Скажу одразу, ця книга не залишить вас байдужим, вона має свій особливий смак та настрій, ви будете неодноразово повертатися до неї в думках - настільки глибокий слід вона залишить у вашому серці. Своїм вайбом вона мені в чомусь перекликається з «Кривавим меридіаном» Кормака Маккарті, але не тільки історією Америки та реалістичністю подій. Для мене ця книга все ж не про пригоди кріпака в Америці. Для мене це оповідь про Людину та людей під впливом надзвичайних подій: війна, виживання в нелюдських умовах, всі жахи та трагедії післявоєнного життя – і в цьому всьому Людина із своєю честю та совістю, своїм вибором між добром та злом, між коханням та обовʼязком. Неймовірно приємно, що настільки потужна книга авторства Українського письменника: Артема Чеха. Книгу раджу всім для вдумливого прочитання та отримання неповторних вражень.

"Хто ти такий" Роман дисонує: на скільки легкий для сприйняття стиль написання автора, на стільки важкий зміст, вкладений в кожну сторінку. Якщо ти дитина 80-90х ти маєш шанс розгледіти тут розповідь і про себе. Але, найгірше, через років 10 наші діти віднайдуть в цій книзі і себе… Бо історія циклічна, війни не закінчуються…і, взагалі, хто ти такий? #марафонкнигомам

Попри загальний захват, мені не сподобалось( Не вистачило якоїсь завершеності, саме цікаве треба додумувати, а жахіття війни в нас поряд, тому нам ще доведеться його ще осмислити самим в своїй цивілізації, яка дуже відрізняється від заокеанської саме тим, що ми залишилися на своїй землі. Читайте та складайте свої враження

Черкащина... "Земля Богдана і Тараса"... Так сталося, що я народилася у часи, коли радянський союз ще був не просто спогадом, а реальністю І хоч народилася я не в місті, а в селі сусідньої з Черкаською області, сповна відчула атмосферу і "настрій" книги Мої дитинство і юність минули серед неасфальтованих і розбитих доріг, запаху городини та нескінченного відчуття, що "там, у місті" - справжнє життя (мале дурне) Та читаючи "Район Д", я не раз ловила себе на думці: це не просто історія про один зі спальних районів Черкас — це знайома до болю реальність, яка відлунює в пам’яті всіх, хто зростав у ті часи Артем Чех пише просто й чесно — так, як говорили наші батьки, сусіди, вчителі У 17 історій вміщені збірні образи цілих поколінь, і, знаєте, тогочасне життя і побут пояснюють, чому, власне, дехто з нас намагається й досі тягнути його в теперішнє, або ж з вологим поглядом ностальгувати за "ото були часи"! Я ж ділюся найщемкішими моментами, що запам’яталися в книзі мені найбільше: ▫️ дитяча самотність і дружба "на виживання". Ці епізоди вразили до глибини: коли діти, кинуті на волю випадку, вчаться жити за своїми правилами. Мені це нагадало, як ми, ще зовсім малі, слухали дорослі розмови через щілини у дверях, щоб бодай трохи зрозуміти, як працює цей світ ▫️ставлення до тих, хто "не такий" Чех дуже точно передав, як у закритих мікрорайонах і селах інакшість — це мішень ▫️розбиті мрії дорослих Найбільше болить правда про старше покоління — тих, хто ще мріяв про світле майбутнє, але зрештою опинився в реальності, де їхні прагнення обернулися сірими днями Ці історії нагадали мені бабусину сусідку, що все життя працювала на фермі, вірячи, що її діти житимуть краще Для мене "Район Д" - це не просто книга, це дзеркало цілого пласту життя, яке важко забути, але іноді так хочеться!

Артем Чех «Хто ти такий?» - це спроба осмислення досвіду дорослішання та стосунків. Вона досліджує, як формується особистість через взаємодію з родиною, суспільством і країною, що змінюється. Основна мета — показати, як хлопчик виростає в українській реальності, як його оточення та сімʼя впливають на його світогляд. Це не лише про дитинство, а й про ідентичність, про те, як маленькі історії формують більшу картину нашого життя. Чех через власний досвід передає емоції та дилеми, знайомі багатьом. Чому ця книга важлива для українців? Вона розкриває реалії українського життя, які можуть бути знайомі багатьом читачам, і допомагає краще розуміти себе через призму історій інших. Це книга про трансформацію поколінь: як змінюються цінності, виховання, роль батька та сімʼї в Україні. У ній є багато моментів, що допомагають замислитися над власною ідентичністю: хто ми є як українці, що нас формує, як виховання впливає на нашу дорослу свідомість. Один з ГГ Фелікс у книзі — це дуже глибокий і трагічний персонаж. Він уособлює ціле покоління чоловіків, яких зламала війна, але які мусили якось вписатися в мирне життя. Його досвід афганської війни нагадує про те, що війна не закінчується, коли людина повертається додому — вона залишається всередині неї, формує її світогляд, реакції, страхи. Чи готове суспільство до тих, хто повертається з війни?

Побутовий, частково автобіографічний роман українського письменника і водночас військовослужбовця ЗСУ та ветерана АТО - Артема Чеха. Роман не має вираженого сюжету і класичної структури - по суті він описує певний період життя хлопчика Тимофія та його сім’ї. Не сказала б, що читала цей роман із задоволенням – головний герой не з тих, хто викликає захоплення; а атмосфера, що ньому досить «брудна» і депресивна (період 90-тих) - нагадала мені історії моїх друзів, котрі виросли в умовах злиднів, поганих районів та не найкращих сімей. Або коли батьки, намагаючись привести до ладу життя дітей, самі ніби пропадають з нього. Саме тому я не дуже люблю побутові романи загалом – вони, зазвичай, занурюють тебе у обставини такої «битовухі», яких ти не хотів би знати. Або які хотів би забути. Проте для мене книга була корисною, по-перше, як така, що документує буденність значної кількості людей певного періоду історії нашої країни; а по-друге, зі сторони розвитку усвідомлення, що ти ніколи не знаєш, в яких умовах зростала та чи інша людина, і що зробило її тим, ким вона є зараз. Це, якщо що, не про виправдання недостойної поведінки абощо. Це як раз про тих людей, які попри злиденності, завдяки своєму характеру і своїм особливостям, вмінню діяти і брати відповідальність, змогли стати дійсно «хорошими людьми».

читати книжку після фільму – як продовжити спілкування після першої зустрічі. герої розкриваються. мотивація вчинків стає зрозуміліша. історії відгукуються і перегукуються. питання просто сипляться. і залишаються без відповіді. принаймні однозначної. а що далі? чи можливо позбутися травм війни? а травм союзу? чому топити біль в алкоголі – простий і типовий шлях? що відчувають дорослі діти, котрі виросли з травмою алкоголізму? чи люди з 90-х живуть схожим життям? і взагалі – хто ти? хто ти такий? прочитати цю книжку – це за кілька годин перевідчувати себе, дитинство, підліткові канікули в селі, перші закоханості і глибоку бідність, про яку ніхто не має права говорити. читати книжку після фільму – незвично. читати книжку після фільму – хвилююче. читати книжку після фільму – уявляти Фелікса тільки Іздриком.