Історія про помсту, любов, інтриги, змови та пошук свого призначення. Книга має описи альтернативної середньовічної Японії, фольклорних створінь й богів, а головне, динамічні та криваві бої. Доволі легко читається, але автор використовує специфічні назви японської зброї, устрою та інші слова, опис яких інколи потрібно шукати в Інтернеті для розуміння ситуації в книзі. Обов’язково буду читати наступні частини.

Якщо в першій частині читачу описували загальну ситуацію в Ніпоні, зброю, устрій та битви, то в цій, до цього всього додають розповіді про богів, містичних звірів, обрядів та ритуалів. Криваві битви присутні, нові персонажі та їхня пропрацьованість також. Герой знову міркує хто він? Просто зброя чи все-таки людина, яка може робити помилки? Одразу після прочитання останніх 50 сторінок, хотів кинути книгу в стіну (через фінал)... Але після дня міркувань та початку читання третьої частини, зрозумів що так воно і повинно було закінчитись.

Рівень кривавості, жорстокості та епічності зашкалює. Додаються протистояння у воді і це чудово. Більш за все сподобався опис культури мандуків, їх побут, традиції та й взагалі погляд на ситуацію з їхнього боку. Фінальна частина - це пік епічності! Після прочитання епілогу, не виникає почуття незавершеності. Це добре написана історія з азійським антуражом, цікавими й різноплановими персонажами та головне, з роздумами що таке честь, мораль та пошук себе у світі сповненого жорстокості. Оцінка книги 4.9/5 Оцінка серії 4.5/5

Що ж, настав час закрити сторінки останньої частини циклу Начерків сталі… якось сумно і в той же час я щаслива))) Щоб написати відгук взяла книгу і прочитала виділені моменти, особливо останній подих, останнє бажання бути поруч зі своїм братом по війні, і знову пробиває на сльози

Коротка анотація: продовження історії про Кентаро, його друзів, кохання, сумніви, рішення та цінності. Я з тих людей які обожнюють коли книжка написана так, що можна створити фільм у своїй голові – і це саме те що я отримала від цієї серії, а особливо від Пані Тиша. Описи місцевості: пагорби, рисові поля, містечко що знаходиться під захистом води, ліси (особливо його моторошність та гнилість Зміїв), шлях до храму високо в горах, скелі – це те що автору вдалося настільки добре описати, що хочеться знайти такі місцевості в реальному світі. Так само як і в першій частині, тут багато крові та втрат. Моїх сліз від не бажання, щоб все так йшло, розбиття серця від тих рішень, що самі маленькі герої приймали і заради кого. Злість до тих, хто зрадив своїх друзів, які загинули за свою землю. Захват від містично-міфічної частини в яку я повірила))) Щастя, коли здавалося що буде щось добре для всіх))) та відчай що все так склалося і ще море-море сліз, а потім… прийняття… А ще я думала Пані Тиша стане компаньйоном для Кентаро, але…