Андрій Сем'янків

"Невміння прогнозувати наслідки своїх дій - дуже прикра риса, яка часто зводить усі старання нанівець "

🩻 Знаю, знаю, на цю книгу вже безліч відгуків, але не можу не поділитися 🫣 Бо автор не тільки привернув мою увагу, а й добряче спантеличив, і перше, що спадає на думку після прочитання... Що це було?

🩻 Отож, це напевно вперше я читаю книгу де головний герой паталогоанатом Северин настільки аморальний та гидкий, хоча маю признати спочатку я намагалася йому співчувати, ну що поробиш , буває людям важко. Треба ж якось викручуватися, себто виправляти фінансове становище.

🩻 Але з кожним вчинком далеким від усіх моральних норм - це співчуття переростало у нерозуміння, як можна бути настільки безсовісною людиною. І з кожним разом утворювати собі ще більше проблем, своїми ж діями , не намагаючись при цьому аналізувати і прогнозувати наслідки.

🩻 У результаті, як мені здається, його наздогнала або карма, або ж логічні наслідки його рішень. Хоча сам фінал книги залишив мене в сумнівах, чи це був реальний розвиток подій, чи лише міраж Севи.

🩻 Що стосується самої атмосфери і описів то автор все передав надзвичайно майстерно, уявити було не важко, а від того аж трішки моторошно, на хвилиночку головний герой паталогоанатом, тому тіл, убивств, і розтинів знайдеться чимало у книзі , а приправлене усе це деталізованими описами.

Тож, якщо ви шукаєте щось таке моторошне, ця книга варта уваги.

Книжка читається легко, цікаво, але відчуття від неї змішані.
Головний герой не викликає ані співчуття, ані переживань, скоріше відразу.
Спостерігаєш, наскільки далеко може зайти/опуститись людина заради грошей. Вічна «фаустівська» тема!

"Не будьте легковірами!"

Якщо коротко — книга легко читається, порушує питання доцільності призначення ліків (зокрема, добре відомих багатьом), а також містить чимало гумору та сарказму.

Але давайте детальніше поговоримо про книгу. Автор нагадує читачам, що кожен із нас не може бути спеціалістом у всіх аспектах людського життя й природи. Розподіл праці та обов’язків є не лише рушієм суспільства, а й запорукою існування цивілізації загалом. Ми з легкістю визнаємо компетентність інших, коли йдеться про повсякденні завдання. Щодня ми спираємося на консенсусні рішення незнайомців, які є результатом спільної згоди.

Справжня наука — це не про індивідуальність, а про докази. Вона переймається лише результатами експериментів і логічністю висновків. Тут варто згадати пораду автора: "Шукаючи інформацію про матеріальний світ, користуйтеся даними лише зі спеціалізованих джерел. Але навіть там оцінюйте інформацію критично, шукайте альтернативні думки."

Андрій Сем’янків знайомить читачів із принципами наукових досліджень: які вони бувають, які чинники впливають на результати та які сучасні стандарти експериментів дозволяють відрізняти якісні дослідження від недостовірних. Тут йдеться про репрезентативність вибірки, контрольованість, плацебо, рандомізацію та подвійне засліплення.

Мені особливо сподобався розділ про антибіотики та нашу постійну боротьбу за виживання з бактеріями — на мою думку, це найкраща частина книги. Також автор порушує теми вакцинації, гомеопатії, радянських та вітчизняних препаратів і пробіотиків. Чимало уваги приділено вітамінам, БАДам, омега-кислотам і антиоксидантам.

Після середини книги мене не покидало відчуття смутку через те, що в Україні та на пострадянському просторі людям часто призначають відверто непотрібні препарати, ефективність яких не підтверджена об’єктивними дослідженнями. Ба більше, деякі з них навіть не зареєстровані як лікарські засоби. Наприклад, пацієнтам з ішемічним інсультом часто приписують "Кавінтон", хоча він не покращує їхній стан. Усвідомлювати це дуже сумно.

Книга написана зрозумілою мовою та буде корисною для широкого кола читачів, які прагнуть саморозвитку й критичного мислення. Але в моментах не вистачало більшої кількості інформації та деталей.

Ця чудова книга потрапила до мене цілком випадково, але, коли я почала читати, я не змогла відірватись та просто проковтнула її. І звичайно після порадила її всім друзям, буквально «змусила» та змотивувала прочитати цей шедевр.
Книга обʼєднує в собі глибоку іронію, тонкий гумор та змушує задуматись кожного. Автор, відомий також як MedGoblin, використовує свій медичний бекграунд, щоб майстерно розкрити теми медицини, етичних дилем та людських стосунків і відносин у сучасному світі.
Ця книга змусила мене сміятись, співчувати та перечитувати знову певні моменти.
Після окремих сцен ти розумієш, на якому етапі зламався внутрішній світ героя, як він відкривається по новому та дозволяє темній частині себе домінувати.
«Танці з кістками» – це книга, яка залишає після себе сильний емоційний слід. Рекомендую її всім, хто цінує сучасну українську літературу, наповнену змістом і самобутністю.

У вас коли-небудь було при читанні таке дивне відчуття гидливості, але водночас і цікавості? Бридко, мерзенно, головний герой сволота із сволот, кривишся від своїх емоцій, але не можеш кинути читати. Ба, більш того, в якусь мить ловиш себе на думці, що ти йому співчуваєш, і, о ні, сором!, переживаєш за нього.
Тепер я сміливо можу заявити - у мене було. І не з Парфумами Зюскінда :)

Андрій Семянків запросив мене на , Танці з кістками, а я погодилася, без роздумів. Тож… так комусь і треба.
Адже книга вимотала, як ніяка до цього часу (ну майже, може щось уже й забула, звиняйте), морально, емоційно, фізично, психологічно.
Чесно, мені важко описати, що я пережила при прочитанні, в принципі я це описала в першому абзаці. Але попри усе, від читання відірватись було важко. Кипіла, і це легко сказано.

Кажуть, зробити перший крок, щоб переступити межу закону, дуже і дуже важко. Потім стає легше.
Але до цього кроку теж існують свої сходинки. Як от в нашого Севи.

До речі, знайомтесь: Северин Доник, завідуючий паталогоанатомічним відділенням однієї із столичних лікарень.
Такий собі середньостатичний обиватель, розведений (дружина з сином десь за кордоном), має коханку (вважай громадянський шлюб), любить випити, але не пʼяниця. Живе за плином часу. Перебивається підробітками (боже, які там підробітки у завідуючого моргу, не смішіть його мовчазних пацієнтів), але іноді жалкує, що вибрав не той напрямок медицини. Наприклад в хірургії, гроші пливуть рікою, а в нього так, мізерний струмінчик, та й то в кращому випадку.

Але перед цивільною дружиною соромно (живе в її квартирі), то ж чому не погребувати зайвим підробітком? Тим більше нічого не законного, може лише трішечки проти моралі.
Але, як уже проста істина - варто лише зробити перший крок.
І Сева його робить. Це легко і майже без докорів совісті. Мертві пацієнти на те і мертві, щоб мовчати і не докоряти.

Психологічний трилер, що змушує трепетати до останньої сторінки. Ти зневажаєш цього Севу всіми фібрами душі. І все ж хочеш, щоб у нього все склалося. Що зі мною не так? Мабуть, все.
Ми виросли в суспільстві, де, щоб вижити, треба вигризти собі шлях до перемоги. Кожен гризе, як може. У Северина вийшло так.

Похмура, просочена чорним гумором і атмосферою безвиході історія, місцями жахаюча, а часом відверто відразлива. Хоча якою іще має бути історія про патологоанатома?

Северин Доник працює за мізерну зарплату, має проблеми з алкоголем, не користується популярністю серед колег і ділить ліжко (і квартиру) із жінкою, яка йому навіть не подобається. Він ніби й пів життя прожив, а так нічого й не досяг. Тож коли йому підвертається нагода підзаробити, він хапається за неї, хай навіть це не зовсім законно. А далі більше. Зачувши запах грошей, герой один по одному забуває про власні моральні принципи й переступає все більше меж, а часом підбиває на це й інших. Але незважаючи на це чомусь жалієш його, бо здається є в ньому щось таке, від кожного з нас. Та і зрештою не він виявляється найбільшим поганцем в цій історії. Тому для мене це більше особистісна драма, ніж трилер.

Книга зачіпає болючу тему корупції в українській медицині і недобросовісності деяких лікарів, тому можливо не всім її варто читати. Але особисто я її дуже раджу.

Андрій Сем'янків "Танці з кістками" (2022)
Премія Книга року BBC (отак одразу с козирів).
Це таки книга, під час якої я декілька разів зупинялась і просто як котік дивилась в стіну. Однозначно раджу.
Перед нами історія Севи Доника, патанатома, який потрошку собі існує, перебиваючись від зарплати до зарплати. В нього є подруга, до якої він не відчуває особливої любові, але його це влаштовує. В нього є... Та майже нічого, якщо розібратись. А під кінець книги і моральних принципів не буде)))
Сева (повне ім'я - Северин) приймає пропозицію "медичного представника" Станіслава і потроху морально "падає". Як саме це відбувається - читайте. Обережно, Сева - паталогоанатом, тож майте на увазі, що подробиць тут достатньо.
Книга настільки класно написана, що я отримала не аби яке літературне задоволення від тексту, від сюжету, та й від всього. В те, що відбувається - повірити легко (в корупцію у медицині так точно), це добре написана книга, з цікавим сюжетом і персонажем.
Щиро раджу!

Одразу скажу, після того, як ви закриєте книгу після прочитання, вам захочеться прийняти кип'ячу ванну, щоб хоч якось відмитися від цієї історії. Це було бридко і мерзенно... але дайте ще!

Я вже давно (навіть можу сказати, ніколи) не читала книгу, де головний герой настільки огидний. Та і в принципі в книзі немає жодного персонажа, до якого відчуваєш бодай якусь симпатію. І для цієї історії — це саме те, що треба, бо саме це додає ще більше віри у реальність того, що відбувається.

А події в цьому трилері дуже бридкі — кopупція, toргівля opганами, нapkoтики, ybuвствa... Здавалося б, а нащо таке взагалі читати? Але повірте, відірватися неможливо. Можливо, тому що цікаво, чи отримають нечистиві по заслугах, а можливо, щоб побачити наскільки далеко може зайти людина, яка не має морального орієнтиру.

Ця книга загнала мене в гнітючий стан. І насправді вже тиждень як не можу з нього вийти. Саме тому мені важко описати якось книгу. Але те, як написана сама книга, цей невимушений авторський стиль, гарно прописані персонажі — це все заслуговує на мою (суб'єктивну) оцінку 10/10. Це якісний трилер, аналогів якому я ще не зустрічала у авторів сучукрліту.

Ця книга настільки ж цікава, наскільки неприємна: хоч при прочитанні іноді ви будете відчувати себе гидко, та відірватися від історії буде складно.

Це історія про занепад людської душі, про те, як людина намагатися зробити як краще, виправити ситуацію, але лише закопує себе глибше. Історія про те, як гроші доводять людину до таких вчинків, які раніше їй і уявити було складно.

Можна цілком впевнено сказати, що в цій книзі немає нічого хорошого, але цим вона і прекрасна. Вона з різних сторін висвітлює все те темне, що іноді ховається в людях, і показує, на що вони іноді здатні заради свого "щастя". Проте також і показує, що таким шляхом дійти до чогось хорошого неможливо: ви будете лише копати під себе яму.

Насправді я в неймовірному захваті від історії та від емоцій, які вона викликала в мене при прочитанні. Автор написав цю книгу так, що я пройшла через бридкий шлях разом із героєм, повністю відчувши на собі його емоції, хоч і абсолютно не підтримуючи його вчинки, які з кожним розділом ставали все гіршими й гіршими. А від усіх цих медичних подробиць волосся ставало дибки: автор однозначно знає, як писати, і неймовірно добре передає атмосферу того, що відбувається у книзі.

Отже, якщо вас не лякає жанр і те, що в книзі немає навіть крихти добра і "світла" — раджу. Але будьте готові, що під час читання відчуєте цілий спектр неприємних відчуттів.

«Правильне рішення завжди є, варто тільки подивитися на проблему під новим кутом.»

Виявляється, сучасна українська література може бути такою різнобічною🙃.

Це історія про патологоанатома-невдаху, який настільки розчарувався в житті, що пішов на крайні міри, аби врешті-решт отримати бажане. Це історія занепаду звичайного пересічного чоловіка та його перетворення на монстра, який жадає грошей та може з легкістю усунути будь-кого, хто став на його шляху, починаючи з котика і закінчуючи людиною 🫢. Жорстока, кровожерлива книга, яку раджу не всім, але вона однозначно заслуговує на увагу!

Так приємно було прочитати щось із вже знайомим сеттингом, коли ти спроможний зрозуміти більшість жартів та відсилок в той чи інший момент оповіді. Можна було відчути той антураж Києва та буденність його жителів. Особисто за це велика дяка! Щоправда, я була не певна в одному: чи справді автор такими бачить всіх жінок, як він їх змальовує, чи ми за цим спостерігаємо з призми головного героя? Адже мене дедалі дратувало постійне акцентування на зовнішності й привабливості, аніж на діях.

Мова автора була доволі дотепною та без як таких ускладнень, як могло б здатися, на перший погляд, коли читаєш медичний трилер. Для мене це була перша історія, прочитана з такою тематикою, але точно не останньою!

Кінцівка стала для мене такою розмитою, що я ще сиділа деякий час у роздумах, після чого пішла шукати різні відгуки по цій книзі. Непопулярна думка, але мені подобаються такі відкриті кінцівки, які дають змогу читачеві самостійно обрати фінал історії.

Гарний нон - фікшн, який повністю занурює тебе в атмосферу державних установ нашої багатостраждальної країни, через призму тонких і зрозумілих лише нейтівам емпіричних прикладів (черевики з білими сольовими розводами, похмурі люди у ранковому тролейбусі, які бояться дивитись одне - одному в очі, жіночки, які не вміють користуватися комп'ютером і раді, коли він непрацюючий). Загалом, через класичний сюжет "маленької людини", широко представлений у світовій літературі, автор намагається дослідити феномен синтезування такого собі "рАдіона" з "homo soveticus", приправленого піснями гурту "Depeche mode". Тонкою червоною лінією через весь твір проходить зростання у нереалізованій та забитій людині права на Вчинок, з великої егоїстичної літери. А потім кінцевий розпад особистості, який як ракова пухлина починається з безневинного та, на перший погляд, випадкового вбивства кішки на дорозі, а закінчується - рукояткою ножа в спині коханої жінки. Друга частина цього сюжету мала би починатися з того, що в Домінікані синтезували ядерну зброю і міжконтинентальна ракета "Доник - С" летить в патанатомію української лікарні. Шлях від розпластаної кішки на дорозі до загибелі людства не такий вже і великий, еге ж? Загалом твір може сперечатися з найкращими взірцями у колекції Чака Паланіка, а подекуди і перевершує їх у безжальній і моторошній буденності. Яка виглядає так погано, що це навіть добре, з точки зору метафізичності буття.

Мій перший медичний трилер, і я залишилася задоволена. Відверто кажучи, перші 50% книги для мене тягнулися дуже довго, і я вже думала, що так і не дочитаю її до кінця. Але ні! Далі сюжет набрав обертів. Безліч поворотів, які справді відчуваєш, наче проживаєш усе разом із головним героєм. Проте фінал…

Залишилося кілька питань до сюжету, а ще фінал виявився відкритим, що викликає змішані почуття. Як би там не було, друга частина книги мене приємно здивувала. Це було схоже на те, як спостерігаєш за стрімким розвитком подій у фільмі, захоплюєшся тим, як головний герой долає виклики.

Книга точно залишає післясмак і спонукає задуматися, навіть якщо є певні невирішені моменти.