Андрій Осіпов

Все відбувається в сучасній Україні, що з огляду на всі події та поведінку персонажів, застрягла десь між радянщиною та девʼяностими. Атмосфера та сюжет як в популярних колись серіалах на кшталт «Вулиці розбитих ліхтарів» і тому подібних, що «травмували» мене та інших людей, чиє дитинство чи юність припали на засилля такого «добра» по телебаченню.

Вас занурюють у вʼязке середовище хабарництва та поліцейсько-чиновницького свавілля. Давно мені не було так гидко під час читання.

Персонажі, як на мене, досить стереотипні, невиразні. Мова не відрізняється художністю. Діалоги часто якісь штучні.
А фрази типу «Я око государеве в межах району» (цю ще можна пояснити специфікою особистості персонажа), але інша: «домівка здавалася царськими хороми», з вуст автора видавалися трансляцією комплексу меншовартості, що сильно тригерило.

Кілька разів хотіла кинути, не дочитувати, але таки «дотисла».