Андрій Новік

Перша книга з трилогії. Вдале поєднання криміналу, історії та містики.
Я очікувала від цієї історії, щось в стилі пошуків скарбів. А отримала набагато більше.
Про що книга:
- про Львів (Лемберг) напередодні першої світової війни: боротьба поляків, українців та євреїв; намагання перетягнути ковдру у політиці і фінансах кожної з груп; відчуття війни що насувається;
- пошук не лише скарбу, а цілий ребус, розгадати який було дуже нелегко;
- подорож з головними героями в підводній лодці, а пізніше політ на аероплані;
- містика в погляді на події (своєрідна боротьба зла з добром де не все так однозначно);
- швидкий ритм подій, що надає можливості передихнути;
- вбивства, які є основою розслідування.
Коли на початку історія нагадує книги Дена Брауна, то до кінця розумієш, що ця книга набагато крутіша і цікавіша.

Кому буде цікава історія:
- тим хто любить фентезі;
- тим хто любить історії про Львів;
- та і всім хто незнайомий з творчістю автора раджу починати саме з цієї книги.

А я хочу продовження😃. Тому поглядаю на другу частину і сподіваюсь що автор не забариться з третьою.

«Те, що видається нормальним, — насправді лише ілюзія».

Четверо українців прилетіли в Марокко на відпочинок, натомість потрапили в епіцентр надзвичайної ситуації, причини якої залишаються невідомими. Незадовго до цього лабораторії в Гамбурзі провели експеримент, результати якого мають змінити майбутнє людства.

Враження від книги залишилися доволі суперечливими.

В основі історії декілька сюжетних лінії, які одразу не переплітаються, мені було доволі складно прослідкувати і не заплутатися в подіях кожної з них. Місцями відчувалося, що автор хоче вкласти забагато інформації в короткий об'єм тексту. Мені хотілося б повільнішого та глибшого занурення в окремі сюжетні гілки, без різкого перестрибування між локаціями і героями. Самих персонажів було забагато і не всі вони були рушіями сюжету.

Відчувається, що автор продумував науковий бекграунд роману, але (не вірю, що таке пишу) мені було забагато наукових моментів. Разом з різноманіттям персонажів та сюжетних лінії, особисто мені текст був дещо складним для сприйняття.

Через першу третину історія я продиралася ледь не силою, все очікуючи на якийсь момент, який зміг би захопити і полонити всю мою увагу. Після катастрофи події стали поступово набирати обертів, до наукового трилеру додалися екшн сцени, переслідування, перестрілки. Динамічність історії наростала і вже останні п'ятдесят сторінок я дочитувала в режимі нон-стоп.

Фінал сподобався, нестандартний і неоднозначний, залишився приємний післясмак.

P.S. Окремо хочу відзначити, наскільки круто автор передав атмосферу Марокко. Читаючи, я ніби насправді опинилася там: детальні описи природи, старовинних міст, побуту та культурних особливостей відкрили для мене цю пекельну африканську країну.

«Закон третьої крові» Андрія Новіка — це як портал у світ, де тіні шепочуть таємниці, а кожен крок може стати останнім.

З перших ти поринаєш у вир Уппсали, де викрадення давньоєгипетського папірусу розпалює не просто злочин, а цілу бурю загадок.

Ця книга — не просто продовження «Медальйона трьох змій», це новий рівень, де напруга зростає, а ставки стають смертельними.
Команда музейників, які розплутують справу, — це не просто персонажі, а живі душі, кожна зі своїм голосом і долею. Їхнє розслідування, де злочинці «без облич», тримає в напрузі, ніби ти сам крадешся темними вуличками. А Едмунд, що вчиться мандрувати поза виміром, — це той герой, який змушує вірити в неможливе. Його внутрішня боротьба і сила волі — як магніт, що не відпускає.

Окремо заворожує Лемберг — місто, що дихає кров’ю й таємницями, оживаючи під пером Новіка так, що я відчував його пульс.Новік майстерно плете історичні факти з фентезі, створюючи світ, де алхімія й монстри такі ж реальні, як протести борців проти трирівневих.

Сюжетна лінія це ніби шахова партія: кожен хід несподіваний, а розв’язки змушують затамувати подих. Є моменти, де динаміка трохи сповільнюється через деталі, але це лише додає глибини, ніби автор запрошує зазирнути за лаштунки його світу.

Атмосфера книги дійсно вражає. Від моторошних сцен у шведських музеях до напружених сутичок у Лемберзі — книга тримає в полоні. А ще саундтреки Єгора Грушина, які я слухав паралельно, — це ніби окремий вимір, що підсилює кожен поворот сюжету. Новік не просто пише — він малює емоціями, і це рідкість.

«Закон третьої крові» — це книга для тих, хто любить, коли фентезі не лише розважає, а й змушує думати. Вона залишила в мені вогонь очікування на «Місто третього бога».
Андрію Новіку — браво за українське фентезі, яке грає на рівні світових гігантів! Так, Моя оцінка — без сумнівів 10/10, бо після прочитання і лише тому, що я жадібно хочу більше.

Так довго збиралась із думками, щоб написати цей відгук. Адже враження дійсно лишились дуже неоднозначними.

Перше – книга хороша і заслуговує на увагу. Насправді це одна з небагатьох книг, під час читання якої я писала так багато нотаток.
Одразу намагатимусь аргументувати оцінку, яку поставила.

1. Розпорошення сюжету на різні сфери трохи збиває, зменшує концентрацію та пригнічує, зважаючи на теми, що підіймає автор. Хочеться зупинитися, заглибитися в контекст сюжетної лінії, але їх ніби навмисно розводять між собою.

2. Завелика кількість персонажів. Потрібно знаходити логічні переплетіння із містами та країнами, щоб віднайти звʼязок між ними. «Флешбеки», які моментами виникають у книзі, періодично збивали так сильно, що доводилось повертатися назад до деяких розділів, щоб приділити більше уваги деталям, які згодом намагався розкрити авто. Сплутані сюжетні лінії з одного боку – прекрасний художній задум, а з іншого – їх не до кінця пропрацьовано. І що цікаво, що так багато уваги до себе привернула другорядна історія (зокрема, про дивну смерть марокканського хлопчика…)

3. З появою незнайомки виникає напруга – ніби бажання закритися, не підпускати її близько до себе. Вона викликає так багато питань, і дає так мало відповідей.

4. Не до кінця розкрита особистість Александра. Хоча саме його імʼя винесене в анотацію, що трохи дивує. Тут ані мотивів, ані задуму не видно. Але що ми маємо? Надрозум? Геніальність = божевілля? Одержимість…

Непогана книга, крутий задум, але реалізація не стала для мене чимось феноменальним. А якщо говорити відверто, то особливо моя увага була прикута саме до описів міст, пустелі, культурної спадщини Марокко, національної ідентичності та етнічних звʼязків, а не до розгортання історій книги.

Нудно, довгі описи, які не впливають абсолютно ні на що в подальшому розвитку подій.
Відсутні, або зжовані описи, які могли б на щось вплинути: [Те, що один з музейників третьорівневий зрозуміло стало у другій половині книги]

Неякісно відредагований текст, наприклад, людині задають питання, він "залишив його без відповіді", відповівши буквальному в наступному рядку.
Мені це нагадало, як під час одного Performance Review я написала, що моя сильна сторона це уважність, а слабка, над якою треба працювати, це... уважність.

Абсолютно зайва любовна лінія. Femme fatal, на яку однаково реагують травмовані мужики, і 13 річні підлітки (в те, що йому 13 повірити дуже важко, бо іноді він прописаний як 10річка, а іноді як 17річний збоченець).
Мантра про сімʼю, як в вакансіях в шарашкіни контори.

Абзаци на 1,5 сторінки, де одна і та інформація повторюється, просто трохи іншими словами.

4 з 10 тільки за те, що наш автор і смішні тіктоки

Початок здається трохи незрозумілим, адже ми ознайомлюємося з життям, на перший погляд, зовсім непоєднуваних, людей, але це тільки підґрунтя для розвитку подій і розуміння внутрішнього світу персонажів і всього, що буде відбуватись далі. Дуже цікаво і детально описано слов’янську міфологію під час лекцій Далібора. І загалом круто, що сюжет так тісно пов’язаний з релігією та традиціями.В книзі широка географія:Україна, Італія, Іспанія, США, Словаччина, Австрія. Опис Італії неймовірно атмосферний. Попри широку географію всі дороги ведуть до Львова. Не дивлячись на доволі складну тему і сюжет книга читається легко і швидко, бо вона неймовірно цікава!Не очікувала такої кінцівки в плані сюжетної лінії Далібора, але це приємне неочікування.

Дуже гарно, що з'являються такі українські автори, котрі перетягують на себе увагу на українському книжковому ринку.
Цілком незвично читати українське фентезі з купою інтриг, змов, хитросплетінь у такому класному сетингу.
Так само була швидко прочитана перша частина, так само чекаємо на вихід третьої)
Сподіваємось, що новинка в Рідіт з'явиться дуже швидко.
10\10

Медальйон трьох змій
Це було дуже незвично і точно підкупає тим, що історія написана вітчизняним автором.

Почну з того, що стиль пана Новіка особисто для мене був надскладним. Це точно було не тим читанням, від якого відпочиває і мозок і душа. Багато незвичних для мене слів і важких мовних конструкцій.

А от сама історія доволі непогана. Я пропала в ній повністю і не могла відірватися поки не прочитала.

Динаміка тут шалена, адже герої потрапляють у безліч халеп, мандрують Європою і розгадують величезну купу загадок.

Кожен в команді – сильна і неймовірна особистість. Це не супер герої, а звичайні люди, на долю яких випало чимало лайна. Але вони тримаються.

Питань залишилось у мене дуже багато, а якщо врахувати те, що тут велику роль відіграють історична і політична складові (а ще і віра), то без продовження просто ніяк.

Ще не вирішила чи буду читати далі, але книга точно знайде своїх читачів.

Як і перша частина, ця мені сподобалася. Але, як і першу частину, мені було важко її читати. Мабуть, стиль автора все-таки це не моє. Чомусь сюжет не чіпляє уваги і мої думки весь час уходять кудись в бік. Доводилось деякі моменти перечитувати, щоб не загубити суть.
Особливо вразливих хочу попередити — тут буде багато крові.
Що мені найбільше сподобалося так це те, що це було щось новеньке. Раніше подібних сюжетів я ще не читав.

Давно хотіла познайомитись з творчістю цього автора, але це книга, на жаль, не виправдала моїх очікувань.
Спочатку інтригуюча задумка про таємничий дерев'яний куб і зашифровані послання обіцяла захопливу пригоду. Однак, чим далі я просувалася в сюжеті, тим більшим було розчарування.
Як на мене, в цій історії занадто багато сюжетних ліній, намагання охопити занадто багато тем одночасно. При цьому автор настільки захоплюється деталізацією, що це серйозно заважає сприйняттю сюжету. Хоч всі ці описи міст, історичних подій та міфологічні відсилання цікаві самі по собі, але були як би "не на часі" і уповільнювали темп оповіді.
Крім того, дратували постійні неправдоподібні збіги, вони здавалися занадто штучними і не переконливими. Герой постійно опиняється в центрі подій, немов магнітом притягуючи небезпеку.
Отже, як на мене - це книга, яка мала потенціал, але не реалізувала його в повній мірі. Захоплива задумка загубилася в надмірній деталізації, неправдоподібних збігах і великій кількості сюжетних ліній.

На цю книгу я довго налаштовувалася і зрозуміла, що це через її великий формат (важко тримати в руках, знадобилися подушкові підпірки) і невиразну обкладинку. Але читалося класно. Спочатку, щоправда, розгойдувалася, але потім важко було зупинитися, що я і зробила, лише дочитав.

Це перша книга з майтутньої трилогії. Переосмислення подій у Львові і Європі 1908 року. Як і у Дена Брауна, правда була ще страшніша.

Виявилося, що світ набагато складніший, ніж нам говорили: існує три рівні людей(?), істот(?), тварин(?). Не усі вони безпечні. Особливо це стосується людей першорівневих, які влаштовують гладіаторські бої серед представників третього (незвичного для нас) рівня. Хоча і там усі не ангели. А є ще нейтральні пророки. Хоча їхня нейтральність річ відносна. Взагалі, усе дуже складно.

"Існують тварини із певною природною зміною у вигляді або поведінці, яку ми називаємо мутацією, але є й прості люди...люди із неприйнятною для інших зовнішністю. Цього достатньо, аби вищі ланки визнали їх невартими називатися людьми."

І серед усього цього хаосу окремо стоять Музеї, члени яких, представники різних рівнів, намагаються втримати мир і безпеку. До них долучається і Віктор, чи вже Едмунд, який волею долі став володарем медальйону, за яким полюють багато створінь.

Рекомендую любителям альтернативної історії, фентезі та теорії змови) А я тепер дочекаюся на другу книгу. У електронному форматі мабуть)

Навіть не знаю, що сказати 🤔
Враження неоднозначні.

З плюсів:
✔️ Колорит Марокко. Так мені припала до душі атмосфера пустелі, вуличних базарів... ба більше, саме те, що основні події відбуваються у Марокко, підкупило мене придбати книжку.
*Фанатам серіалу "Клон" привіт 😉
✔️Цікава середина. З моменту аварії стало більш захоплююче: переслідування, таємнича та мовчазна незнайомка, дивні хвороби, хотілося дізнатися що ж за цим всім приховується.

З мінусів:
🔻Мікс наукової фантастики. Для мене її було забато. Я так до кінця не зрозуміла навіщо було поєднано розробку продукції ГМО та ігри із паралельними реальностями. Складновато мені давалися всі ті досліди і терміни.
🔻Зав'язка видалась мені нудною. А розв'язка була така накручена, що я почала втрачати суть історії.
🔻Забагато дійових осіб, це плутало. Призначення третини з них, для мене, було чисто номінальне.
🔻З нашої компанії друзів, своєю поведінкою, мене дратували всі, особливо Остап. Єдиний, кому з героїв я симпатизувала, це Маркус.

У підсумку, частини, де події відбуваються у Марокко мені сподобались, але науковий супровід добряче гальмував читання. Тому загальне враження нехай буде 50/50)

Це моя друга книга з наукової фантастики. Для себе роблю висновок, що це точно не мій жанр. Все-таки, у літературі, я більш схильна до містичних проявів ніж наукових.