Ух 😦… відьми, вампіри, ще якісь страшні Іґ’Моррутени, вовкулаки, поглиначі сну — баку, поглиначі розуму — банші, тіні… Матір Божа, та це ж просто рай! Саме така була моя реакція після перших двадцяти сторінок цієї книги. І якщо чесно — далі стало ще краще!
Перед нами темний, насичений світ, де магія й кров, любов і зрада переплетені так щільно, що неможливо відірватися. Діанна — безжальна зброя одного з Іґ’Моррутенів, створіння, що мріє стерти межі між світами. Але цьому протистоять самі боги — і боротьба між ними вибухає у справжній шторм.
У книзі є все, що я люблю: троп «від ворогів до коханців», сильна героїня, складний антагоніст і постійна напруга між бажанням і обов’язком. Атмосфера така густа, що її можна різати ножем. А сюжет — динамічний, вибуховий, насичений деталями й діалогами, які тримають до останньої сторінки.
Я просто в захваті від того, як авторка побудувала цей світ, як уміло вона поєднує темряву з чуттєвістю, а жорстокість — із красою. Це саме той випадок, коли фантазія не має меж, а читач просто ковтає сторінки одну за одною. Уже чекаю, коли візьмуся за продовження!
Анонім
Продовження історії Амбер В. Ніколь «Трон подоланих богів. Боги і монстри» знову затягує у світ Діани та Ліама, де спогади, страхи та бажання переплітаються у небезпечний танець. Частково я почала розуміти, що штовхає Діану на такі рішення… але частково її поведінка мене засмучувала. 😅
Ліам заради порятунку Діани приймає себе як Семкаїла, «Нищителя світів», Бога богів. Було неймовірно хвилююче стежити, чи впорається він із такою величезною силою, адже Діана не хотіла рятуватися від монстра всередині себе.
Середина книги трохи дратувала: Діана постійно відштовхувала Семкаїла, а потім раптом бігала, немов побита собака… серйозно, у коханні так себе не поводять. 😤 Але напруга між героями робить історію шалено драматичною.
Фінал 💔 просто розбиває серце і тримає у напрузі до останньої сторінки. Таємниці відкриваються, зрадників стає більше… Мені було боляче 😖. Продовження потрібне терміново!
Анонім
Для мене це фентезі виявилося незвичним тим, що головна героїня має сіру мораль. Вона вбиває невинних людей, її важко назвати доброю (принаймні, на перший погляд), а ще вона справді могутня і живе вже кілька сотень років. Попри те, що іноді поводиться не надто зріло, загалом вона сформована особистість.
Світ теж цікавий: боги, небожителі, різна нечисть. Проблема лише в тому, що він не видався мені достатньо продуманим, було відчуття, що за яскравими декораціями нічого немає. Можливо, це через те, що це лише перша книга, і далі авторка розкриє більше деталей. Та поки що склалося враження, що можливості й обмеження героїв не прописані чітко, і ними просто маніпулюють залежно від потреб сюжету. Наприклад, в одній сцені персонаж може розкласти планету на атоми, а в іншій - не здатен впоратися з ворогом, який навіть не наполовину такий сильний. Це руйнує відчуття логічності та продуманості світу. А ще, в мене було багато питань щодо того, як працюють ті чи інші речі
Щодо стосунків, я не надто повірила в хімію між героями. Вони розвинулися надто швидко і виглядали неправдоподібними. Хоч деякі моменти були милими, я не вболівала за пару, бо просто не відчувала їхньої реальності.
Загалом книга читається швидко, написана легко й добре розважає. Але для мене це не та історія, яка могла б стати улюбленою.
Анонім
Котолог
