Алексія Казале

З цією книгою я не вгадала. Вона не зовсім для мене. Вона більше для молоді. Я, звичайно, прочитала, але точно рекомендуватиму зважувати, чи цікавлять вас проблеми спілкування підлітків, закоханості та самоідентичності.

Про що? Про активну дівчину Вен, яка була серцем танцювальної групи, аж доки одного разу не впала на сцені. І це виявилося не фатальним збігом, а початком хронічної хвороби.

То ж після цього кожен день Вен - це боротьба з власним тілом,яке може забойкотувати в будь-який момент. То ж співоча група виявилася гарною можливістю розкрити себе, відкрити внутрішній світ оточення, навчитися приймати допомогу.

"Якщо я час від часу спиратимусь на людей, які будуть щасливі мені допомогти, це не зробить мене безпорадною, мені не потрібне все або нічого. Є люди, які мене люблять, й іноді вони хочуть бути містком між тим, що я хочу та що можу зробити..."

Чому ж мені було важкувато? Тому що Вен постійно описувала свій біль, а я не можу не емпатувати. То ж її біль накладався на мій власний (на щастя, усе не так погано), і читати було дуже некомфортно. Легкої історії, на яку я розраховувала, дивлячись на закохану пару, що милується лавандовими полями на обкладинці, не вийшло. Але вона цікава, незвична та соціально спрямована. Просто будьте готові до цього!