Іноді трапляються мемуари, після яких інакше дивишся на людину. Тут у мене сталося саме так. Раніше Аль Пачіно здавався мені самозакоханим, але ця книжка це відчуття змінює. Залишається людина — неідеальна, зі своїми слабкостями, але жива і щира. І це дуже відчувається в тому, як він розповідає про себе. Особливо чіпляють його спогади: про театр, про читання, про сім’ю, про дитинство і той шлях, яким усе могло піти зовсім інакше. У підсумку це не просто історія актора, а дуже нормальна, зрозуміла історія людини.

Якщо ви фанат Аль Пачіно — цю книжку точно варто прочитати. Це яскравий і доволі живий погляд на його життя: від дитинства до сьогодні. Від бідності — до великої слави. І все це подано без зайвого глянцю, досить чесно і місцями навіть різко. Під час читання легко ловиш себе на думці, що ніби чуєш його голос — наче він просто розповідає тобі історії зі свого життя. І саме це, мабуть, найбільше підкуповує.

Якщо ви бачили його фільми, то знайте — це чудова книга. Аль Пачіно занадто джентльмен, щоб розповідати якісь сенсаційні речі, але він чесний. І відчувається, що для цієї книжки він справді глибоко переосмислював своє життя та кар’єру. Мені здається, він дає читачам саме те, чого вони очікують: спогади, якими не було б ніяково поділитися віч-на-віч із другом.