Дуже відчувається, що історію розповідає давно не молодий чоловік. Історія життя в листах чи то листках щоденника, більше схожа на збірку історій із життя та пліток. Це записки, які батько, Джон Торсон, пише своєму синові, щоб розповісти про себе, про своє життя, блукання в цьому житті, про приголомшливу правду, себе і тих кого втратив. В цій книзі все дуже сумбурно і змішано, дуже важко зловити розуміння того що відбувається і важко тримати себе разом із цією книгою. Батько хотів розповісти все й одразу, тому тут дуже багато інформації, подій, історій про других людей, які були в його житті. Я чекала коли ж буде той період з анотації, коли Джон повертається в Норвегію і там переживає період початку війни. І так, він побіжно згадує про це, але це не стало частиною його історії, адже його історія це всі ті жінки з якими він був і чоловіки, в яких він їх відбив чи то просто була зрада. І все це було більше схоже на плітки, від яких хотілося втікати до чогось більш цікавого. Також Джон намагається розповісти про свого брата і вбивство за яке той сів у в'язницю, але якого не скоїв. Це була його мета, дізнатися правду, в яку він сам не вірив. І все це було таким розмитим і нечітким, що втрачалися межі реальності й думок в голові. І лише дійшовши до кінця книги, можна припустити що все ж у Джона були проблеми, оскільки він не пам'ятав надто багато зі свого життя, коли відбувалися ключові моменти, такі як вбивство, зникнення жінки, з якою він мав певні стосунки. А все те що він розповідає, навіює думку про те, хто ж був тим злом, яке забрало життя в людей. Та скільки б не читала, в мене збільшувалася кількість питань і жодної відповіді. Все на стільки плутано і змито, що неможливо зрозуміти головного. Здається, в цих беззупинних розповідях було намагання приховати головне. А ви читали? Яке ваше враження про книгу? Можливо, це лише я не змогла відчути точки дотику з історією.
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях