Якщо чесно, я не знала, чого чекати від другої частини «Диявольської ночі», бо після першої книги було відчуття, що історія могла б і завершитися. Але «Схованка» виявилася зовсім іншою – повільнішою, більш напруженою і навіть глибшою у плані емоцій.

Центральний герой – Кай Морі – мені сподобався ще в першій частині, тож я була рада побачити історію саме про нього. Він ніби найспокійніший і найраціональніший серед усіх «Всадників», але в цій книзі розкривається з нового боку. А Бенкс… У мене змішані почуття до неї. Вона сильна, цікава, та іноді її вчинки злили – типу, чого ти сама собі ускладнюєш життя?

Щодо сюжету – він більш розмірений, ніж у «Зіпсований», але це не робить книгу нудною. Просто замість постійного екшену тут більше психологічної напруги, і особливо це відчувається через флешбеки з минулого Деймона. Ось він реально несподівано став цікавішим, і я тепер думаю, що наступна частина про нього може бути ще потужнішою.

Якщо порівнювати з першою книгою, то «Схованка» більш емоційно напружена. Атмосфера моторошна, постійне відчуття небезпеки, а ще ці всі ігри з таємницями… Це додає кайфу.

Загалом книга сподобалася. Зараз Кай Морі мій улюблений вершник. Якщо любите темні історії з таємницями та складними персонажами – точно варто читати.

Ця книга затягує з перших сторінок. Вона про темну пристрасть, контроль і тонку межу між коханням та ненавистю. Я очікувала просто роман з елементами трилера, але отримала щось значно більше — історію, яка тримає в напрузі до останньої сторінки.

Ріка – дівчина, яка завжди жила під чиїмось контролем. Вона сильніша, ніж здається на перший погляд, і хоче вибратися з клітки, в якій її тримали. Але втекти від минулого складніше, ніж вона думала. Майкл — герой, якого неможливо однозначно оцінити. Він жорсткий, іноді навіть жорстокий, але за цим ховається щось глибше. Його мотиви не такі прості, як здається спочатку, і це робить його цікавим персонажем.

Напруга між героями — це окрема історія. Вони тягнуться одне до одного, але водночас борються. Їхні стосунки не можна назвати здоровими, але саме це й додає книзі гостроти. Чи комфортно було це читати? Не завжди. Чи захопливо? Безумовно.

Книга точно не для тих, хто шукає легкий і милий роман. Це історія, яка змушує задуматися про владу у стосунках, межі допустимого та про те, наскільки минуле може впливати на теперішнє.

«Безсила» занурює у постапокаліптичне суспільство, де після чуми деякі люди набувають суперсил, а інші — ні. Ця несправедливість проявляється навіть у найжорстокіших формах: тих, хто позбавлений надздібностей, безжально переслідують і вбивають. Головна героїня змушена боротися за виживання у світі, де кожен день — справжнє випробування.

Особливо запам’яталися так звані «голодні» ігри – такі напружені моменти, що дихання замирає, а кожна сторінка пульсує адреналіном. Я відчувала кожну емоцію героїв, їх страхи та надії, ніби сама була поруч.

Проте, мушу зізнатися, мені трохи не вистачило романтичної нотки. Хотілося б глибшої любовної лінії, щоб відчути не лише боротьбу за життя, а й тепло людських почуттів. Між Пейден і Каєм відчувалася дуже сильна хімія і було смішно і цікаво спостерігати за їхньою взаємодією, але мені хотілося побачити щось трошки глибше. Саме тому з нетерпінням чекаю другої частини – впевнена, авторка здивує ще більше.

Стиль написання вражає своєю легкістю. Всі деталі продумані до дрібниць і це дозволяє абсолютно зануритися в атмосферу твору. Кожне речення дихає життям, а сюжет тримає в напрузі від першої до останньої сторінки.

«Безсила» – це книга, що залишає слід у душі: вона змушує замислитись над тим, як нерівність може впливати на суспільство і як у найважчих умовах можна боротися за свою гідність.

«Балада про недовго і нещасливо» – ще глибша, ще напруженіша і ще більш чарівна подорож у світ, який неможливо покинути без боротьби.

Якщо перша книга відкрила для мене цей жанр, змусила закохатися в атмосферу і стиль, то друга – перевернула всі мої відчуття догори дригом. Тут було більше напруги, більше відповідей на питання і більше емоцій, які змушували по-новому дивитися на героїв.

Джекс… Він змусив мене пройти справжній емоційний шторм. Спочатку я закохувалася в нього все більше, потім розчаровувалася і захоплювалася одночасно, а в кінці зрозуміла, що він зовсім не такий, яким здається. Він був і залишається тим героєм, якому хочеться довіритися, навіть якщо це здається безглуздям. Він підлий, загадковий, але водночас такий харизматичний, що важко чинити опір його магнетизму.

Сюжет тримає в напрузі до самого фіналу, а атмосфера книги – це справжня казка, тільки темніша, загадковіша, більш болюча. Є моменти, які здивували, але розкривати їх я не буду – цю історію варто прожити самостійно.

Єдине, що я точно знаю – я не можу зупинитися. Кінець цієї частини залишив мене зі змішаними почуттями, він заплутаний і неоднозначний, і тепер я не можу дочекатися продовження. Мені потрібно дізнатися, як закінчиться ця історія, бо поки що вона не відпускає мене ні на мить.

«Одного разу розбите серце» – книга, яка відкрила для мене цілий новий світ, жанр, у який я закохалася безповоротно.

Я не знала, що мені бракувало саме такої історії, поки не відкрила першу сторінку. З кожним розділом я все більше переконувалася – ось воно, саме те, що мені потрібно. Атмосфера книги зачаровує з перших слів, стиль написання настільки легкий і витончений, що кожна сцена оживає перед очима. Вони не просто вигадані герої, вони живуть, дихають і змушують відчувати.

Особливе місце в моєму серці, без сумніву, зайняв Джекс. Він харизматичний, загадковий і небезпечний – саме той герой, якому неможливо не довіритися, навіть знаючи, що він підлий і непередбачуваний. Саме це робить його настільки захопливим персонажем – ніколи не знаєш, чого від нього чекати.

Світ книги – це справжня казка, у яку хочеться потрапити. Він одночасно чарівний і таємничий, сповнений магії, небезпеки й дивовижних місць, які хочеться досліджувати. Кожен поворот сюжету змушує затамовувати подих, а недовіра до деяких героїв, особливо до Джекса, лише додає гостроти.

Ця книга стала для мене відкриттям, історією, яка показала – ось він, мій жанр, моя атмосфера, мій стиль. Тому, якщо ви шукаєте казку, яка зачепить за живе, з героями, що запам’ятаються надовго, і світом, у який хочеться зануритися з головою – «Одного разу розбите серце» варте вашої уваги.

Ця книга дала зрозуміти, що мені точно потрібно прочитати трилогію «Каравал», хоча до цього я сумнівалася. Знаю, що там розказується більше про Джекса, тому не можу пройти повз.