Бачила багато позитивних відгуків від українських блогерів, які переважили трохи менш позитивні від англомовних, і ось ця книга у мене.

Загалом я б описала атмосферу історії так: багато-багато снігу, технології та магія, лоск, за яким стоїть гниль, та реальність, якій складно вірити.

Фентезійно-сюжетна частина історії мені подобалася. Всі ці розмови про ілюзії, що перепліталися з лицемірством (або ж теж своєрідною ілюзією тільки у характері людей), мені сподобалися, були гарними паралелями. Не сказати, що я багато розумію за першу книжку з огляду на глибину ієрархії, секретів, хто молодець, а хто зрадник. Але така часткова заплутаність відчувається продуманою. Історія також тримала часто в напрузі, що я теж люблю.

А як ця напруга відображалася на любовній лінії... Ну, скажу так, це було дуже-дуже добре. Не у всіх висновках я солідарна з головною героїнею, але то таке. А от все це "я маю бути холодним до тебе, бо маю захистити тебе" я періодично люблю, і тут воно прямо вчасно з'явилося. Розвиток любовної лінії мені дуже-дуже чекається, і пара цікава, хоч їй і приділено не надто багато часу.

Єдине, з чим у мене виникли проблеми, це незрозумілі згадки про Бога у негативному контексті на початку та в кінці. Як говорять, для кожного своє, але мені не ок з таким миритися у своїх книгах, тож чи читатиму продовження, не впевнена.

Цю історію я перечитувала вперше за довгий час і хочу сказати, що мала просто чудовий досвід і вдруге.

Якщо коротко, який тут загальний вайб, то: загарбники, що розкошують чужими здобутками, народ, примушений бути рабами у власних будинках, заборонене кохання, моральна невпевненість, багатство та жорстокість. Чесно, словами складно передати, яка ця книга.

Якщо колись ви захочете прочитати щось, де по-справжньому висвітлено троп "від ворогів до коханців", оберіть цю книжку! Так, є й "Жорстокий принц", якого я дуже люблю і він теж у цей троп вписується, але ось ця книга це прямо класика і те, як, я вважаю, має бути зроблений троп, бо Кестрель та Арін побули дійсно і повністю ворогами за цю книгу (і, чесно кажучи, серію теж).

Кестерль дочка генерала, що загарбував землі народу Аріна, який тепер приречений бути рабом, хоч до цього належав до знаті. Іронічно, але, навіть належачи до привілейованого народу, Кестрель не має щастя. А купивши одного дня раба, просто щоб з ним не сталося чогось поганого, вона починає поступово думати, чи нормальна ця система, у якій перебуває її народ. Арін же навчається того, що не всі з валоріанців жахливі вбивці, що мають на меті зло його народові. Хочу зазначити, що з такими висновками щодо персонажів я трошки забігла наперед, адже цей ріст вони будуть проходити всю серію. І цим я задоволена, бо авторка дає час своїм персонажам розглянути ситуації народів один одного, вони часто помиляються та не обирають чогось правильного. Їхній ріст поступовий і вона не ігнорує притаманню людям егоїстичність і бажання завжди мати рацію. Комплексність авторки підкреслена, на мою думку, тим, що вона вповні не ідеалізує жодну сторону, при цьому чітко вказує, хто є першочергово жертвою цієї ситуації, а хто загарбником.

Щоб не спойлерити цю трилогію у відгуці на першу книгу (і щоб мені було що написати у відгуку на інші дві пхпхпхп), я перейду до любовної лінії. І охх ну ця туга, це жадання, ці ледве уловлені моменти ніжності, турбота - усе це неймовірно щемко і особливо на початку. Вони обоє не мають на це права, але прагнуть один одного. І зародження цих стосунків просто неймовірне. Авторка показує, яке крихке кохання у цих ситуаціях, що не завжди кохання стає поперед всього іншого у житті, скоріше воно співіснує з іншими сферами, що вносять свої корективи. Всі зради (не у сфері кохання) відчуваються болем за цих двох, але ти їх частково і розумієш. Загалом, тут авторка напхала багато скла, так що будьте готові, але це супер класний роменс, я вам кажу. Окрім належності до різних статусів (господарка та слуга\господар та служниця завжди будуть скляними і моїми улюбленими), тут ця сама прекрасна енергетика двох розумних та хитрих осіб, що кохають один одного, але й ненавидять програвати.

Люблю цю книгу, цю історію, моральні питання, що вона ставить, характери, що вона висвітлює, люблю Кестрель та Аріна (хоч іноді і хочеться стати звідницею чи то дипломатом між ними). Рекомендую дуже дуже.

Бажаю всім мати стільки довіри, скільки я мала до Ешлі Постон, просячи придбати ще одну її книгу, не читавши першу) За дві книги я вже вивела для себе особливості авторки. Це любовні романи з часточкою магічного реалізму, що, на мою думку, роблять історію трошечки цікавішою та захопливою. А ще другорядні персонажі ЛГБТ, активне вживання алкоголю, книжковий бізнес і птахи. Я сподіваюся тут ви відчули все, що треба, та трошки інтриги.

Так от, якщо пропустити неприємні елементи з попередньої книги, що я в неї читала, то історія вийшла досить цікавою. Тут, звісно, мені набріхали про closed door і так далі, але цього разу я очікувала цього. З того, що пам'ятаю, нових мінусів з часів "Мертвих романтиків" не з'явилося, але всі попередні на місці.
Книга видалася мені чомусь дуже сонячною, містила роздуми про зміни людського характеру, важливість захоплення, цієї "іскри" у твоєму житті. А, ще ця книга змусила мене хотіти їсти і не один раз.

Головна героїня — піарниця у видавництва, Клементина. Вона вважає, що має досягнути висот у кар'єрі, це, певно, зробить її щасливою, та успадковує від тітки квартиру, яка переносить її на сім років назад. Там вона знайомиться з Айвеном (спойлер! у нього там далі буде інше ім'я, але то просто американці й подвійні імена, ви знаєте) - хлопцем, який хоче стати шеф-кухарем, але влаштовується тільки на посудомийника. Він і його описи страв змушували мені стікати слинками. Але нічого, я так більше повірила, що він хоче бути кухарем, чомусь) Загалом, у часі квартири все саме так, а у часі Клементини у них там ще одна лінія з автором для кулінарної книги.

Щоб довго не переповідати всю книгу, я зупинюся на любовній лінії. На мою думку, непогано. Коли читала, відчувала хімію між головними героями, їм було комфортно у присутності один одного і це передавалося. Те, що у них там типу любов з першого погляду чи щось у цьому стилі, мене не розчарувало, я б сказала, було все одно, доки у них така приємна енергетика разом. Момент, де у них там були супер пупер глибокі розмови про те, чи звернули б вони увагу один на одного якби не їхній успішний успіх і все, через що вони пройшли, було трошки нудно, але в цілому, вони милі.

Я б сказала, нічого особливого, такого, що чіпляє й хочеться перечитати, але на один раз це була легка (порівняно) та романтична книга.

Тут у нас міське фентезі, рідна естетика (хоча для іванофранківців буде більш рідне), істоти, що харчуються і зрощують негативні емоції в людях, та мисливці на них. І посеред цього школярка Софія. Тож атмосфери школи, гуртків, першого кохання і так далі також чекайте.

Пройдуся по тому, що мені сподобалося. Я люблю міське підліткове фентезі і рада, що є щось таке у нашому, українському сеттингу. Тож атмосфера — плюс. Підняття важливих тем. Я супер супер рада, що тут було проговорено й про більше популярні соціальні теми (ментальне здоров'я та уважність до тих, хто може опинитися на межі самогубства, булінг, насилля в стосунках тощо), й про менші теж (наприклад, присутність батьків у житті дитини, одна з найбільш недооцінених тем, мені здається). Та й увесь посил книги, що чудово мати людину, завдяки якій ті істоти, що викликають негатив, не зможуть до тебе підступитися, мені імпонує. Він закликає до уважності та любові, що є частиною й моєю Біблією навчених цінностей, та й тим, що добре мати кожному. Сподобався світоустрій. Тут він більш простий та зрозумілий: у нас є мисливці, що намагаються боротися за добро, хоч і не ідеальні, та нещастимці, що приносять (пам-пам) нещастя. У порівнянні з кількома попередніми українськими фентезі книгами, що я читала, це свіжий та приємний підхід.

Цю секцію я не можу назвати мінусами, але це речі, які просто зменшили мою любов до цієї книжки. Головна героїня. Я розумію, що вона підлітка, школярка, усіляке буває, я теж не ідеальна. Та те, скільки вона сама собі створює проблем з того, що просто надумує... Я частково розумію її схильність до гіпераналізу та оверсінкерства, але от у неї ці речі мають вихід в дії, а не лишаються думками. І ці дії, м'яко кажучи, не ведуть до чогось приємного. Другорядні персонажі були цікаві, я б про них більше почитала, особливо, їхні історії до вступу до Організації. Та повернуся до Софії. Вона була частково annoying і це трохи псувало мені враження. Інший такий недолік це розмови між двома героями, Софією та Владом. Тут будуть загальні спойлери. Я стомилася читати, як вони мають такі наміри нормально поговорити, потім сваряться, йдуть миритися, миряться і в цій же розмові знову сваряться. Може це релейтебл, але я трошки була втомлена від цього. І останнє, хотілося б більше Організації та мисливців й менше шкільних буднів. Але це вже побажання на наступну частину, бо через присутність школи авторка таки показала й проблеми школярів, тож тут я не надто проти.

Загалом це звичайна історія, що ніби й легка, але й торкається глибоких тем, з приємним світоустроєм, хоч і не завжди приємними героями. У серце не запало, але продовження я, можливо, й почитаю. Адже й головні герої можуть подорослішати й покращитися)

! Можливі невеликі спойлери !

Ця книга є цікавим міксом типового любовного роману та елементів паранормального любовного роману. Мікс був цікавий, мені сподобалося. Що по вайбам? Книжкова індустрія, маленьке містечко, кладовища (так, багато кладовища та теми смерті), привиди та весна. Цікавий мікс)

Я взагалі думала, що історія відбуватиметься восени, бо кладовища, смерть, привиди, ну осінь чомусь йде. Але це був стовідсотково класний і неординарний вибір поставити весну, що є символом відновлення життя, та теми, що життю протилежні.

На початку хочу зазначити кілька моментів. Я з думкою авторки щодо смерті та всього, що навколо, не погоджуюсь, ми маємо з нею тут різні думки (на жаль, нічого незвичайного). Було досить багато тематики ЛГБТ, не фанатка я цього, але але. І тут було трохи spicy moments, при тому, що в інтернеті писали, що це closed door... прибріхали люди, ех. Ооо і нормалізація активного вживання алкоголю, про сигарети мовчу, але використовувати людину, що через день приходить додому ввечері п'яною настільки, що падає, для сміху, це трошки не моє.

До позитивного. Персонажі, саме головні, були цікаві. Мені подобається хаотична Флоренс, її любов до книжок та сумніви у тому, як їй ставитися до привидів, та емпатія. Вона не ідеальна, часто егоїстична та просто вперта з нічого, але вона навчилася визнавати ці моменти й виправляти їх. Так само як і робити щось з проблемою, особливо в стосунках, а не просто тікати від цього (тут я маю на увазі і той ляпас Лі, але більше її розмову з Гізер). І сподобався Бен (він же Бенджі), його педантичність, любов до любові та віра в кохання незважаючи на розбите серце, його уважність. І у нього був ріст з умінням простити собі та побачити, що іноді непогано відпустити перфекціонізм. Вони разом це просто милота: він змусив її знову повірити в кохання і те, що любов створена і для неї. Вони двоє супер такі "дурні в коханні", потрошку наближаються один до одного, їхні жарти супер милі, вони пізнають один одного і хочуть продовжувати це робити. Загалом саме головні герої та любовна історія вивезли цю книгу. Для мене тут був гарний темп, це таки любовний роман.

Була тут і тригерна тема: смерть батька. Я трошки маю звичку уявляти себе на місці головних персонажів і тому це було сумно і тригерно. Кілька разів ледве не заплакала. Але тема була висвітлена з уважністю, як і інші моменти сімейного воз'єднання. Сподобалося також як продемонстрували єднання маленького містечка навколо проводжання людини, що турбувалася та просто була доброю до інших. Може я б і довше писала про все це (жалілася б на дурного колишнього Флоренс пхпх), але хочу зупинитися тут.

Вайби були цікаві, конфлікт у третьому акті, на щастя, не довгий і було кілька плоттвістів, що зробили історію захоплюючою.