Що це за фігня? - думала я, починаючи читати цю книгу. - Знову фейкові стосунки між колегами, від ненависті до кохання. Невже видавництва не можуть перекладати щось інше?
Що за фігня? - все ще думала я після 50-ти сторінок книги. - Що це за взаємодія у героїв? Або я десь щось пропустила, або це якась суцільна дурня...
Що за фігня? Мені що, починає подобатися книга? Не може такого бути...
Що за фігня? Я прочитала більшу частину книги за один день? Я ж не люблю ромкоми...
Що за фігня? Невже мені ця книга сподобалась? Це що, з ромкомами для мене не все втрачено?

От приблизно такий спектр емоцій у мене був під час читання книги "Мій коханий ворог".
Приблизно, як і троп, покладений в основу її написання - від ненависті до кохання 😅😅
Взагалі я її купувати не збиралася. Значний відбиток після себе лишила "Гіпотеза кохання" (так, я її тепер згадуватиму завжди, коли говоритиму про книги цього жанру!). Та й уривки з тексту не привабили - епітет "пундик" по відношенню до дівчини видався мені максимально дурнуватим.

Але цю книгу обрали на спільні читання та й позитивний відгук подруги теж зіграв свою роль 🤗❤️
І уявіть моє здивування, коли я на початку книги плювалася, а далі була у неймовірному захваті 🙆🏻‍♀️😱

Так, це типовий романчик у своєму жанрі - легенька історія про колег, які вдають кохання одне до одного, а потім їхня гра переростає у справжні стосунки. Кожна така історія прикрашена соціальною лінією - упереджене становлення жінок у чоловічому колективі, стосунки з батьками, боротьба з якимись правилами, які нині уже давно застаріли.
Тож не треба бути великим професіоналом, щоб придумати такий сюжет. А от зробити з усього цього нормальний твір - тут іще треба постаратися.

І Саллі Торн, на мою думку, з цим завданням впоралася на відмінно!

Є ще однойменний фільм за книгою, але я не дивилася. Від людей чула, що сюжет перекручений.
Словом, якщо ви шукаєте легенький любовний роман, щоб розвантажитися і відпочити з книгою - оце саме те, що треба!

Я й сама незчулася, як за півтора дні протягом майже 6-ти годин прочитала "Служницю" Фріди Мак-Фадден, минулорічну осінню новинку від Vivat.
Читала її в електронці, але це, мабуть, книга із тієї категорії, яку варто б придбати у бібліотеку - щоб милувала око і при нагоді тикати її усім знайомим, мовляв, візьми, почитай, вона класна!

Книга-бо реально класна!

Спочатку я була налаштована на неї трохи скептично - занадто вже банальний, заїжджений сюжет.
Молода дівчина, яка має таємниці минулого, влаштовується на роботу до багатої родини, де чоловік - милий красунчик, а дружина - ще те стерво. Господиня служницю невзлюбила і всіляко намагається їй капостити. А бідна дівчина шукає розради та захисту у доброго та чуйного господаря...
Скільки книг із подібним сюжетом приходить вам на здогад? Мені мінімум три - це тільки те, що за кілька хвилин із останнього прочитаного згадала.
Саме тому я особливо нічого не очікувала, а просто насолоджувалася текстом - ну дуже легко історія написана, дуже динамічно сюжет розгортається!
Чесно - давно не читала нічого в таке задоволення!

Та й про фінал якось не думала - підозрювала, що й він буде якимсь простеньким...
Але останні 15% книги просто перевернули мені усе з ніг на голову!!!
Розв'язка ну дууууже неочікувана - я такого не зустрічала начебто ніде більше...
А епілог - ну просто як фінальна сцена останньої серії із моїх улюблених детективних серіалів, де показують зав'язку сюжету на наступний сезон!!!
І тебе потім, як останнього наркомана, ламає і викручує - так хочеться дізнатися, що буде далі!
Тут так само - на читача чекає ще як мінімум два таких же (я щиро сподіваюся!) захопливих трилери!
Звичайно, недоліки є і в цієї книги.

Можливо, їх тут набагато більше, ніж я відмітила собі по сюжету.
Але чесно - не хочу про це зараз думати!

У мене є одна величезна мрія. Ну нехай, не одна. Дві. Хочу, щоб закінчилася війна. А тоді виділити собі кілька тижнів часу - і приїхати пожити в Київ. Приміряти до себе це місто. Подивитися, як ми один одному пасуватимемо. Чи знайдемо спільну мову. А тоді пізнати Київ більше. Хочу обійти усі музеї, піднятися на кожен пагорб, загубитися у павутинні центральних вулиць і провулків, зазирнути у кожен двір і під'їзд.

Для мене Київ - сакральне місце. З усіма його легендами, таємницями й віруваннями, готичною архітектурою та містичним відлунням на кожному кроці.
Складно це передати словами, але от якось так я воно відчуваю.

А тут ще й роман Світлани Тараторіної "Лазарус" лиш підігрів мою цікавість!
У авторки дуже влучно вийшло поєднати у книзі жанр детективу та українські міфи і легенди.
Тут поруч із людьми спокійно собі живуть упирі, водяники, русалки, відьми, перелесники та багато-багато інших створінь, яких ми з дитинства знаємо за нашим фольклором.
А ще тут кілька десятиліть тому побороли великого Змія, який наводив жах на людей.
Ось тільки останнім часом почали ставатися дуже загадкові та незвичні вбивства. А ще ходять чутки про прихильників Змія, які хочуть знайти його Серце та відродити.
Розслідувати усі ці загадкові справи до Києва приїздить детектив Олександр Тюрин. І з кожним днем він усе більше й більше дізнається про своє минуле та минуле своєї родини.

Сподіваюся, я змогла вам хоч частково передати ту містичну атмосферу книги та розігріти ваш інтерес.
А ще подейкують, що пані Світлана пише продовження роману. І хоча "Лазарус" закінчується цілком логічно, ну дуже вже хочеться дізнатися, що ж там буде далі з героями!