«Кафе на краю світу» – книга, яка знаходить свого читача саме тоді, коли потрібно.
Я бачила багато відгуків, у яких люди пишуть, що залишилися розчарованими після прочитання, книга не виправдала їх очікувань. Але чи справді справа в книзі? Чи, можливо, все ж в наших очікуваннях?
Як на мене ця книга не претендує на глибоку філософію чи складний сюжет. Вона проста, як розмова з другом, який ненав’язливо допомагає тобі поставити собі правильні запитання. Це історія для тих, хто або відчуває, що загубився в рутині, або тих хто потребує хоча б крихти натхнення або поштовху до змін.
Можливо, хтось шукав тут складних відповідей, але отримав лише прості істини. Проте хіба справжня мудрість не полягає саме в простоті?
Я вдячна цій книзі за її спокійний тон, за атмосферу затишку, за нагадування, що варто зупинятися і ставити собі важливі питання. І якщо вона хоч трохи допоможе комусь інакше поглянути на своє життя, хіба це не варте уваги?
Я прийшла до цієї книги без жодних очікувань, і, можливо, саме тому вона мені сподобалася. Читання стало для мене затишною подорожжю в «Кафе на краю світу» — наче я й справді сиділа там, спостерігала за розмовами, відчувала невимушену, майже чарівну атмосферу.
Ця книга не намагалася мене перевантажити чи нав’язати свою думку. Вона проста і легка, а не як буває з мотиваційною літературою, після якої голова вибухає, адже ти робиш все не правильно. Тут просто, легко й спокійно, автор просто пропонує подумати над важливими питаннями.

Чудова історія) захопила і мене і мого синочка, читали перед сном по кілька розділів, залишились обоє задоволені, по закінченню книги подивились мультик.