Коли я починала читати цю книгу, то навіть нічого не очікувала, просто сподівалася, щоб ця типова історія про закоханість і пригоди тінейджерів не розчарувала мене повністю. Уявіть моє здивування, коли "Цього літа я стала вродливою" виявилася далеко не такою легкою, як я розраховувала. Отримала я від неї набагато більше - цілу історію про те, як впоратися з купою проблем, що ввели би в ступор і дорослого, не те, що підлітка. А деякі з них і я переживала в певні періоди свого життя, тому вони ще сильніше мені відгукнулися (часом навіть до сліз).

Із опису книги може здатися, що щось таке вже було, і не раз. Сюжет здається повним кліше, любовний трикутник може бути очевидний із самого початку, але в цій конкретній книзі це мене абсолютно не зачіпало (хоча троп із любовним трикутником я взагалі-то не люблю). Тому що авторка вміло поєднала ці елементи в щось цікаве і гарно реалізоване, показавши всім, що її книга - не просто типова історія про літо на березі моря, яку описували чи показували на екранах безліч разів.

Впершу чергу ця книга - це історія дорослішання Беллі, яка чудово підійде для підлітка, що проходить через той самий етап. Того пам'ятного літа багато чого для героїні справді змінилося: вона не тільки виявила, що більше не є гидким каченям, а й зіштовхнулася з секретами, що перевернуть її життя з ніг на голову. І ті події, через які проходила Беллі, і те, як вона це робила, нагадало мені саму себе, тож також ця історія принесла відчуття щемливої ностальгії. Думаю, саме в цьому і криється її секрет і чому, незважаючи на примітивний сюжет, за неї береться все більше людей, чому книгу неможливо відкласти, поки не доберешся до останнього сторінки. Тому що в якийсь період часу певною мірою ми всі були Беллі, то як же ж можна не хотіти дізнатися, що відбуватиметься з героїнею далі, і як можна не вболівати за неї?

Через призму почуттів Беллі її сім'я і друзі сприймають як дорогі люди, слова і думки дівчини відчуваються своїми, і навіть будиночок біля моря стає улюбленим місцем для відпочинку, яке не хочеться покидати. І якщо ви сумніваєтеся, чи варта того ця книга, то просто спробуйте - і теж дізнаєтеся, чи легко буде повертатися до звичного життя після такого літа)

Ретелінг Попелюшки в сетингу кібер-майбутнього з чумою, прибульцями з Місяця та відголосками "Зоряних Війн"? Чи можуть в такої історії взагалі бути якісь мінуси? Та й підійде вона для будь-якого віку, адже ніколи не пізно захопитися крутою sci-fi атмосферою - і я впевнено кажу це як людина, яка читала "Сіндер" зовсім не у підлітковому віці і не могла відірватися від історії)

Сіндер - найкращий механік Нью-Пекіна, але має вона одну велику проблему (і це не лише наявність мачухи і сестер, що її терпіти не можуть). Просто Сіндер - кіборг, і через це всі тримаються від неї осторонь, її життя сповнене обмежень і кпинів, а єдиним другом є віданний андроїд. Але все змінюється, коли в майстерні дівчини з'являється принц Кай з терміновим і таємничим проханням... То ж чи запросить він Сіндер на бал, чи його теж відлякне її механічна нога?

Уявлення не маю, як комусь могло прийти в голову змішати Попелюшку з науковою фантастикою, але це спрацювало: вийшов коктейль, від якого можна втратити голову і неможливо відірватися. Стиль авторки просто неймовірний, і забракне слів передати, як майстерно вона вплела сюжет давно знайомої казки в вигаданий світ технологічного майбутнього. Весь час під час прочитання я підмічала деталі, що вели до Попелюшки, і раділа ніби дитина через те, що моє дитинство не тільки повернулося, а й піднялося на новий рівень крутості. І я читала вдосталь ретелінгів казок, щоб особисто для себе вирішити, що Маріссу Маєр ніхто не переплюне.

І не ретелінгом єдиним: створений авторкою світ теж заслуговує оплесків. Складні технологічні описи, продумані і добре прописані персонажі, конфлікти, космічні подорожі, медичні експерименти і багато-багато іншого - саме через таке різноманіття не важко відшукати в книзі те, що зацікавить. Відкривши "Сіндер", можна насправді відчути себе кіборгом з протезом, який весь час збоїть, з вбудованим в голову сканером, і провести більшість часу в наповненій гвинтами і дротами ятці. Або принцом, який намагається допомогти батькові, знайти ліки від чуми і протидіяти планам та магії місячан. Але найбільше в цій історії мені припав до душі другорядний персонаж Іко - андроїд і найкращий друг Сіндер, що реагує на все так емоційно, що й на хвилину не задумаєшся про те, що вона може бути не людиною. Дуже цікаво було читати коментарі Іко щодо того, що відбувалося (а особливо щодо принца Кая 😏)

А романтична лінія... Давно я так не вболівала за якусь книжкову парочку, яка регулярно то переповнювала моє серце позитивними емоціями, то ледь не розбивала його. Адже він - принц, а вона - кіборг, істота другого сорту, яку навіть за людину не вважають. І хоч вони з цілковито інших світів, але скільки ж у цих двох спільного, якими ж насиченими були їх розмови, скільки іскор між ними проскакувало!

Загадок та інтриг тут теж вистачає, і авторка так майстерно закрутила сюжет, що до останнього ні про що не здогадуєшся. Разом з Сіндер доведеться розгадати не одну таємницю минулого, розбиратися зі смертоносним летумозом і руйнувати жорстокі плани місячан і їх прекрасної (чи не дуже?) королеви Левани. І я відчуваю, що це лише початок, що далі рівень крутості і епічності серії тільки виросте, тому з радістю вирушаю у наступний етап цієї подорожі)