Тільки почавши читати цю книгу, я її охрестив, як трилер, і до самого кінця вона залишилась трилером.

Початок інтригує: жінка сидить у в'язниці за вбивство і пише листа своєму майбутньому адвокату (як вона сподівається), аби той допоміг їй вибратись, і довести, що вона не вбивала дитину.
Далі ми знайомимось з головною героїнею, яку звуть Роуен Кейн, і дізнаємось про її становище, і те, як вона прагне працювати на одну родину.

- Хочу підкреслити характер головної героїні, яку можна сприймати з різних боків, бо вона доволі неоднозначна персона, і поступово ми будемо дізнаватись чому.
- Діти, за якими Роуен доглядає — це буквально "діти багатих батьків", які, як тобі здається, можуть тільки пакостити й нічого більше, але чи все так просто? Загалом, під час читання я декілька разів змінював думки про всіх дівчат (Медді, Еллі та Ріаннон), крім Петри, бо це така солодка булочка, що навіть моменти, коли вона спить, здаються дуже милими.
- Проте ця книга не тільки про няню й неприємних дітей. Я дуже не очікував це побачити, але паралельно нам ще розповідали декілька історій про людей, які раніше жили в цьому готичному вікторіанському будинку, який зараз облаштований за новітнім словом техніки.
- Мені ДУЖЕ сподобалась атмосфера книги, бо, читаючи її, я відчував певну насолоду, і спеціально розтягував, щоб більше насолодитись тим неперевершеним вайбом, який мені нагадав суміш трьох проєкт кінематографа: "Шпигун по сусідству", "Няньки", "Привиди маєтку Блай" (постери яких ви можете побачити в каруселі).
- Як людині, яка любить містику й передивилась всі сезони "Надприродного", було приємно гадати, чи все це справа рук привидів, бо в маєтку (або біля) нього гинуло багато людей.
- Можливо книга і може здаватись затягнутою, але для мене вона спрацювала. Хоч я і не фанат "в'язких" історій, але тут хотілось, аби було ще більше таких самих однотонних подій.

Звичайно, книга не обійшлась і без мінусів:
- В певні моменти, коли ми повертаємось в сучасність, нам постійно кажуть: "Найстрашніше буде ось-ось", але воно не стається, і виникає відчуття, ніби мене добрячи так намахали, але для одного разу ще можна пробачити, проте це відбувається рази три, а то й чотири.
- Не можу сказати, що мені було дуже моторошно. Мене більше дратували ці діти й деякі дії самої Роуен, хоча сама атмосфера дуже витримана.
- Твіст в кінці. Так, це було цікаво, він у мене навіть викликав емоції, але це не стало рушієм до дій, як в тій же "Камінь. Ножиці. Папір". Це просто є. А можна було трішки більше покопатись в цьому, зануритись в драму.
- НЕ справедливість цього світу (хто прочитає кінцівку, той зрозуміє).
- Доволі поспішне закінчення. Це було настільки неочікувано, що я ще десь сторінок п'ять перечитав, аби впевнитись, що все правильно зрозумів.

Загалом, як розмірений трилер ця книга дуже добре працює, 7,5 - 8 ⭐ для неї можу поставити з чистою совістю. Обов'язково планую і далі знайомитись з творчістю Рут Веа.