Написання цього відгуку для мене є досить болючим та відкладним рішенням.
Ще жодну книгу я настільки емоційно не переживала, і ще жодна книга настільки не була мені настільки близька.

Одразу хочу сказати, що я з тимчасово окупованого міста Бердянськ на Запоріжчині, а Донеччина стала для мене другою домівкою. Тому читаючи цю книгу, я дещо знаходила своє життя, також початок окупації, виживання в ній, а потім й тяжкий виїзд чи краще сказати "втеча" з міста.

Книга розповідає про війну, окупацію, про доленосні рішення, про погляди людини, про життєві цінності, про боротьбу, про людську гідність і в цілому про життя.
Мені здається, ще ніхто не придумав таких слів, щоб описати мої враження під час прочитання цієї книги. Наскільки я була вражена та скільки емоцій я пережила, читаючи "Інтернат".

Мені дуже до вподоби стиль написання автора, він одночасно і вишуканий, але при цьому простий для сприйняття. Мені дуже сподобалась кількість лайки в тексті, що навпаки робило персонажів ближчими для тебе.
Дії Головного Героя Паші були іноді неординарні та не зрозумілі для людини, яка ніколи не переживала подібне, але переживаючи такі події, ти ще повністю поглиблюєшся в цю історію та психологію цього персонажа.

Отож, під час прочитання я пережила безліч емоцій, це було і спустошення, і істерика, і розчарування, і переживання, і все це супроводжувалося сльозами. Тож в двох словах: це було вражаюче неймовірно. Твір явно займає окреме місце в моєму серці.

Також не можу не виокремити ці слова, адже наскільки вони описують мій внутрішній стан:
«- Хочу знати коли це все закінчиться.
- А з чого ти взяв, що це все закінчиться?
- Ну, має ж воно колись закінчитись.
- Думаєш?»