Головні герої цієї історії виявилися незвичайними. Стелла Лейн - красива, незалежна та забезпечена жіночка, яка обожнює цифри, статистику та математику (прекрасно її розумію, я також). Проте через синдром Аспергера (форма високофункціонального аутизму) Стеллі дуже важко контактувати з іншими людьми, не кажучи вже про чоловіків. А ще є Майк - привабливий молодик із в'єтнамської великої сім'ї із своїми особистими тарганами в голові, яких також чимало. І ось ці двоє зустрілись. Кожен із них матиме вплив на життя іншого, але чи точно хороший?) 😏

Так як до цієї книги я не читала подібних історій, то мені немає з чим порівняти складність сюжету чи оригінальність ідеї. Проте спробую передати вам свої враження від читання.

Ще на самому початку я зрозуміла, що в руки мені потрапила гаряченька книжулька. Справді гаряча 🔥. Однак авторка трохи згодом дає перепочити від вогню, розкриваючи інші сторони наших героїв. Мова йде від імені обох персонажів, тож ми можемо "прочитати" їх думки.

І, чесно кажучи, іноді (насправді часто) мені дуже сильно хотілося в Стеллу та Майка чимось жбурнути, щоб вони просто знайшли час і поговорили без усіляких пересторог, упереджень.

Хоча знаю, що й в реальному житті ми теж схильні до додумування причин дій тієї чи іншої людини. Обираємо якийсь варіант із запропонованих нашою уявою і діємо відповідно, хоча в дійсності ситуація може бути зовсім інакшою. І тут без діалогу ніяк.

Читалася книга досить швидко, написана простою та зрозумілою мовою. Я обрала її ще й тому, що хотілося відпочити від більш серйозних книг. І це мені цілком вдалося!

Це не епічне фентезі, до якого ми звикли: тут немає грандіозних війн за території. Усі битви розгортаються насамперед всередині самих героїв. Окреме дякую авторці за чудово змальовану атмосферу, що огортає все сильніше із кожною сторінкою.

✨ «Чому ж між створенням краси й машин для вбивства ми століття за століттям обираємо друге?»

📌 Герої зіштовхуються із більш значимими проблемами та питаннями. Мене особисто здивувала не тільки глибина роздумів кожного персонажа, а ще й те, що вони думали по-різному. Кожен із них поступово приходив до своїх висновків.

Тут багато йде мови про нашу внутрішню темряву, власний вибір, звісно, про сімейні цінності, співпереживання другові та підтримку, навіть коли інший цього не чекає.

📌 Про частинку фентезі. Нарешті я дочекалась, коли ті досить амбітні та незвичні істоти зіграли свої акорди в загальній мелодії історії. Відчула магію, як ви і обіцяли ✨

Сподобалась метафора із драконами. Це було неочікувано 🌱

Мене вибивали з читання лише різкі стрибки між спогадами та теперішнім, адже треба пам’ятати ті уривки минулого. І не вистачало якогось поділу на розділи, але то примхи смаку.

Було дещо важкувато дати ради з героями у першому розділі, а ще я не одразу второпала що і як там відбувається.
Проте потім події мене настільки захопили, що неможливо було відірватися.

📌 Це не класична антиутопія, як «Голодні ігри» чи «Дивергент», тут радше йде суміш із трилером. Мене покорило відчуття напруги та небезпеки навколо, коли чекаєш якоїсь халепи нізвідкіля. Деякі повороти сюжету просто 🔥

Імена персонажів. Неочікувано було знайти у книзі української авторки героїв з іменами давньогрецьких богів.

Авторка підіймає у цій доволі маленькій книзі багато важливих тем:
- поклоніння режиму;
- тоталітаризм;
- сімʼя та дружба;
- психологічне здоров’я;
- відповідальність.

📌 Мені не вистачило інформації про світ та Державу... Чому і як вона з’явилась? Чому там відбувались війни? І кінець вийшов занадто обірваним.

На цю книгу в мене були завищені очікування. Після розчарування в книзі «Спитайте Мієчку», було страшнувато розпочинати читати історію, яка за своїм настроєм повинна бути схожою. На щастя, для мене вони виявились максимально різними за сприйняттям.

Це збірник дотепних спогадів про пригоди, котрі переживали головні герої (Іринка та її брати) протягом кількох літніх канікул під час воз’єднання в селі у бабусі. Події тут від кінця 90-х до сьогодення. І ці невеликі розповіді в мене викликали тремтливі та тендітні емоції, як наче, я знову поїхала до своєї прабабусі в село на Полісся. Розділи тут невеликі, тому книга читається досить швидко.

Звичайно, тут є моменти, до яких нинішні ми будемо ставитися з нерозумінням. Але авторка, мабуть, спеціально ніц не прикрашала, бо так тоді жили. Головне, щоб зараз ми чітко себе ідентифікували та розуміли, що є нормою. Не повірила лиш в «пригоду» Іринки та її тата з машиною (то щось 🙈😵‍💫).

Це надзвичайно щемка та літня книга, в котрій авторці вийшло передати та створити саме ту атмосферу, яка дарує промінчики світла у темну та холодну зиму.

Що в мене викликало почуття непорозуміння - це головні героїні, котрі у свої майже 40 років ведуть себе, як підлітки, хоча мають власних дітей. Їхні дії робили мені боляче. Найбільше з усіх героїнь мені сподобалася бабуся, котра дуже рідко, але говорила мудрі слова. Ще тригернули жарти над вірою та кольором шкіри. Як так?

Не зрозуміла я посил авторки від слова взагалі.