« мама-це людина, яку ти найбільше сприймаєш, як належне, доки вона жива, і прямо зараз кожна з вас ладна віддати свою праву руку за те, щоби поговорити зі мною ще раз….»

Біль неможливості обійнятись, поговорити, спитати щось, що все якось забувалось спитати, просто побути поруч…. 😨
"як біль може бути таким чистим і гострим, що немов живе сам по собі, наче невеличкий розлючений звір, що хоче вити на всю потужність своїх легень .Кричати, кричати і кричати, доки весь нікчемний світ розсиплеться на шматки…"

Не очікувано гарна книга. Дуже щемка та водночас трохи сумна, але повна надії…оповідь мами, котра помирає і має єдине прагнення,- помирити двох дочок, які у сварці вже 17 років і навіть не спілкуються одна з однією.
Така сильна та життєлюбна жінка вже прикута до ліжка хворобою, вигадує квест та залишає дочкам у спадок при умові, що вони виконають ці всі завдання разом!! тільки вдвох!
Чи помиряться вони, чи пробачать одну одній всі застарілі образи, їх мати вже не дізнається…нажаль , але вона має надію на це і палке бажання їх помирити, захистити їх від усієї жорстокості світу… яке вкладає в останні відео, або аудіо, залишені дівчаткам.

«Знаєте, що старше стаєш, то більше усвідомлюєш, як важливо прощати. Я навчилась пробачати певних людей за певні дії…Зазвичай прощення зображують як страшенно жертовний акт, сповнений чеснот і шляхетності. Але, щиро кажучи, прощення так само важливо для душевного благополуччя того, хто пробачає, як і для тих людей, кого він так шляхетно пробачає. Якщо триматися за старі образи, то поступово, від цього стаєш трошки божевільним…чи не так?!»

Зустрівшись, сестри ледь можуть дивитись одна на одну, навіть перебувати поруч для них – проблема 🙁 Але, настанови мами, , різні фото, спільні спогади, коли вони були щасливі, любили одна одну, захищали, тощо…Все це поступово крапля за краплею допомагає розтопити кригу. Тож, чи є в них другий шанс?! Одна тільки домівка ,де все пахне мамою, біль за нею унеможливлює сварки. Та чи зможуть вони повірити в гарне майбутнє разом пліч о пліч, чи зможуть залікувати всі рани одна одній.. «Нам обом потрібно було засміятися, відпустити ситуацію, розслабитися»...

«Усі ми знаємо, що ми не вічні, усі знаємо, що колись настане кінець і тоді вже не буде жодних других шансів,, жодних можливостей зробити вибір, узагалі нічого!...» В житті більш ніж достатньо сумних моментів, все минає надто швидко, тож не варто вишукувати їх додатково»
Сподіваюсь, вам теж є чим знеболювати душевні рани🤗

Читала з насолодою, Раджу!!!