Знаходити справжні літературні скарби часом складно, попри те, що кількість книг щоденно невпинно зростає. Цей відгук буде про один з тих, на який пощастило натрапити мені. Після сотень прочитаних історій, змусити читача затамувати подих під силу не кожному автору, але Жоель Діккер не лише прийняв цей виклик, а ще й чудово впорався з ним.

Якщо мене запитають, чому книги, у яких головні герої – письменники є особливими, то відповідь буде простою. Вони дозволяють читачеві зазирнути до найпотаємніших затінків мистецької душі. «Правда про справу Гаррі Квеберта» розкриває багатогранність цих душ. Хтось став відомим митцем, інший пише у спробах втримати у руках славу, а дехто творить для себе, нікому не демонструючи своїх здобутків. І всі вони є письменниками, просто їхні пера приховують різні історії. Істина лишається незмінною, коли у світ виходить нова книга, то написані у ній слова починають існувати окремо від автора, який їх створив. Це означає, що контроль безповоротно втрачено. Кожен читає історію так, як бажає, а разом з тим читач і помічає лише те, що волів би помічати. Іноді всі відповіді на поверхні, та не завжди є людина, яка прочитає крізь рядки.

Це історія одного вбивства, яке з роками перетворилося на книгу.
Маркус Гольдман, як і кожна людина, має того, на кого прагне рівнятися. Навчання в університеті подарувало йому знайомство з відомим Гаррі Квебертом. Для багатьох він – геній, який володіє літературним талантом. Але все змінюється, коли давно забута історія 15-річної дівчинки на ім’я Нола, яка зникла більше 30 років тому, сколихує сьогодення з новою силою. Тепер життя Маркуса, який прагне написати книгу, з кожною сторінкою все більше переплітається з минулим містечка Аврора. Гаррі небезпідставно звинувачують у скоєнні злочину, але Маркус переконаний, що сталася помилка, оскільки він вірить, що добре знає людину, яка стала йому спорідненою душею. Молодий письменник щосили намагається підняти з глибин ретельно приховані секрети, які місцеві охоронятимуть до останнього. Невже справді могло бути щось, що поєднувало дорослого Квеберта й юну Нолу?

Автор описує розслідування, яке змушує читачів мандрувати між 1975-м та 2008-м роками. Дві часові лінії гармонійно поєдналися і стали вдалим рішенням. Цей прийом дозволяє спостерігати за сюжетом відразу з двох перспектив: з минулого, де історія взяла свій початок, і з теперішнього, коли таємниці крізь роки наздоганяють наших героїв.

Цікавою видається ідея з порадами, якими Гаррі ділився з Маркусом. Ці невеличкі тези переважно розповідали про тонкощі письменницької діяльності, але насправді їх можна інтерпретувати під різні теми, що надає цитатам важливого значення.

Під кінець книги сприйняття того, що читач дізнавався протягом розвитку сюжету перевертається з ніг на голову. Розв’язка шокує, але при цьому доводить, що Жоель Діккер недаремно має прихильників своєї творчості. Я не хочу наперед загадувати, що це найкраща книга автора, я тільки скажу, що вона прекрасна. Інколи немає сенсу порівнювати щось, що і так довершене, щось, що чудове саме по собі. Частіше звертайте увагу на деталі, бо іноді саме вони дозволяють скласти повний пазл із заплутаних подій.

Як описати цю книгу одним реченням? Вона стала для мене тією, яка зігріває своїм теплом.

Чи є наперед заготовлена роль для кожного у цьому Всесвіті? Ми самі впливаємо на наше життя чи, можливо, все складається так, як повинно, бо ми граємо за правилами, які невпинно диктує світ? Іноді життя дає нам важливі уроки, які кричать про те, що ми помилялися у власних бажаннях, що все повинно бути інакше, навіть якщо ми вперто намагаємося їх ігнорувати. Кожна зустріч не випадкова, а деякі взагалі доленосні.

У кожного з нас у житті трапляються моменти, коли ми відчайдушно потребуємо книги, чиї герої немовби окутають читача розумінням та підтримкою. І повірте, ця книга саме така. Вона про добрих, відкритих людей і про те, що зрештою ми матимемо того, чого потребуємо, яким би тернистим не був шлях.

Марні мріє про спокійне життя, яке буде сповнене гармонії та дитячого сміху. Але життя вносить свої корективи. Зустріч з родичами її нареченого змінює все. Саме там вона знайомиться з дивною бабусею на ім’я Блікс, яка каже про те, що ніякого подружнього життя у них не буде, а на дівчину чекає фантастичне майбутнє. Хтось вважає, що вона не при своєму розумі, а хтось перешіптується про її здібності. Марні спершу не вірить у це безглуздя, але згодом розуміє, що та жінка була права. Все летить шкереберть, дівчина, яка відчайдушно намагалася врятувати своє весілля, залишається зі зруйнованими мріями та розбитим серцем. Блікс запевняє, що все це було недарма, оскільки у такий спосіб світ познайомив їх. І поки Марні намагається повернутися до звичного життя, їй приходить лист, де повідомляється, що вона успадкувала будинок Блікс. Старенька завжди впевнено стояла на своєму, тож вона збирається реалізувати свій останній проєкт. Марні йде на зустріч невідомому, яке змінить її життя.

І нехай сюжет інколи здавався передбачуваним, я вдячна, що ця книга опинилася у моїх руках, адже вона вчить шукати хороше навіть у далеко неідеальній реальності. Це було по-справжньому щиро. Не варто шукати тут інтриги, яка змусить хутчіш перегортати сторінки. Це історія про найважливіші сенси, які видно крізь кожне написане авторкою слово. Книга про душевне зцілення, переосмислення та прийняття неминучого. Іноді те, що ми вважаємо незрозумілим та страшним видається до болю простим, Блікс доводить це на власному прикладі. Чудова історія про складність і простоту життя водночас. Вона подарувала мені затишне читання та надію на те, що все так, як має бути, бо кожен, рано чи пізно, знайде своє місце у цьому складному, але дивовижному світі.

«Веріті» – книга, яка розповідає про те, що навіть невинні, на перший погляд, дрібниці можуть обернутися фатальними помилками.

Друга книга від Коллін Гувер на моїх поличках. Першою стала «Без Меріт», але, напевно, порівняти їх неможливо, бо різниця вражаюча. Мені здається, що реалізуватися у різних жанрах прагне кожен письменник. Це виклик, який здатен довести, що за успіхом книг стоїть не випадковість, а майстерність і талант автора. Коллін продемонструвала, що може творити абсолютно не схожі між собою історії.

Трагічна доля зробила Веріті Кроуфорд паралізованою після страшної автокатастрофи. Її звичне життя невиправно розлетілося вщент. Чоловік Веріті, аби убезпечити дружину від надмірної уваги журналістів і читачів, вимушений зробити все, щоб книги, які мала видати Веріті, вийшли відповідно до затвердженого плану.

Хіба може молода письменниця відмовитися від пропозиції дописати цикл романів всім відомої авторки? Лоувен підписує контракт, який зобов'язує її стати співавторкою книг Веріті. Але насправді це лише пришвидшує неминуче. Лоувен, досліджуючи записи Веріті, знаходить те, чого їй не варто було би бачити. Рукопис, який не повинен був опинитися в чиїхось руках, відверто розповідає жахливу правду про те, яким насправді було життя Веріті. Одна автобіографія змінить все.
Комусь ці слова здаватимуться дивними, а комусь вони відгукнуться, але правда полягає у тому, що я довго відкладала прочитання, оскільки боялася, що написане налякає мене. Я чула історії про химерність цієї книги, а відтак хвилювалася, що просто не зможу дочитати її.

Здається, не було досі книги, яку мені було би моторошно читати, але цю іноді хотілося відкласти. Коллін обіцяє викликати обурення, і вона дотримує слова. Не обійшлося без спойлерів, але навіть це не завадило авторці шокувати мене. Вона змогла переграти будь-які здогадки читачів. Кожна сторінка підігрівала напругу, а від жорстокості написаного всередині зростав страх. У одній книзі я колись прочитала думку, що сенс, який у них закладено, все ж важливіший за самі слова. І це правда, адже «Веріті» слугує підтвердженням того, що за гарними словами може ховатися надзвичайно неприємна історія. І абсолютно навпаки. Подекуди страшні слова – це лише спосіб приховати щось просте і щире.

Рекомендую цю книгу людям, які шукають чогось непересічного, бо після того, як останні фрагменти пазла сформують цілісну картинку, ви будете шоковані. Навіть, якщо здається, що відповіді вже у ваших руках, готуйтеся до сюжетних поворотів, які поставлять під сумнів всі ваші теорії. «Веріті» – похмура історія з нотками божевілля та небезпечними секретами, але саме це і робить її унікальною.

Вона — втілення вишуканості й гламурності. Неперевершена Евелін Ґ'юго, яка спромоглася стати найскандальнішою персоною Голлівуду. Її кар'єра стала феноменальною, вона підкорила й розбила не одне серце. Відтоді минуло багато часу, але про неї досі говорять. Поки журналісти змагаються за право поспілкуватися з нею, Евелін розпочинає свою останню гру.

Жінка знаходить журналістку Монік, якій збирається довірити історію свого життя з усіма подробицями. Вона звикла приховувати правду, бо вона суперечить принципам її виживання. Евелін хоче, аби читачі побачили те, що залишалося непомітним на фоні її світського минулого. На сторінках описано весь шлях Г’юґо без жодних прикрас. Від дня, коли вона вперше побачила Голлівуд до дня, коли виставила всі свої сукні на аукціон. Це про важкий шлях до визнання, про те, як з маловідомої дівчини створили суперечливий і впізнаваний образ, який назавжди змінив її, а Евелін Геррера стала Евелін Г’юґо.

Книга має гучну назву, але повірте: всередині на вас чекає значно глибший сенс, ніж слова на обкладинці. Шлюб – не завжди про кохання, Евелін знає про це як ніхто. Інколи вона щиро вірила, що знайшла своє щастя, а іноді була вимушена грати навіть поза знімальним майданчиком, щоб захистити найближчих. Часом шлюб був необхідністю для порятунку її кар’єри, він ставав простою вигодою.

З-поміж усіх, той період життя, який вона провела у статусі дружини Гаррі мені сподобався найбільше. Кемерон став чудовим прикладом людини з добрим серцем, він єдиний, хто по-справжньому оберігав Евелін, був поряд і допомагав підкорювати світ кіно. Вони пройшли величезний шлях разом, що зробило їх спорідненими душами. Їхній шлюб став для мене найкращим з усіх, які авторка описала.

Евелін завжди знаходила вихід, вона вміла отримувати бажане. І тепер, коли за її спиною є все, чого вона так прагнула, єдине чого вона хоче — щоб її почули. Вона розповідає про всі свої помилки й те, на що вона пішла заради того, аби здобути світову славу.

Я давно хотіла прочитати цю історію, і не дарма. Книга дійсно чудова! Для неї точно знайдеться місце серед найкращого, що я коли-небудь читала 💓

«Чому люди переймаються спортом?
Можливо, все залежить від того, хто ти. І звідки»

Як воно, коли життя цілого містечка залежить від результатів хокейної команди? Жителі Бйорнстаду знають, що будь-яка помилка матиме зависоку ціну. Це місто холоднечі та хокею. Але перш за все, Бйорнстад – людські долі, об’єднані спільною метою. Ці люди не просто цікавляться спортом, він для них – ціле життя. Шалено глибока історія, про те наскільки важливим є вибір кожної людини. Мовчати, приховуючи правду, чи відкрити світові жахливі таємниці, які можуть зруйнувати все?

Як багато важливих тем автор зумів розмістити на 422 сторінках. Бакман описує всю складність життя без жодних прикрас, він пише настільки відверто, що неможливо стримувати сльози. Тут про те, що кожен вчинок матиме наслідки, що кожне слово має вагу, що іноді найкращим заспокійливим стають міцні обійми без жодних слів. Хіба хтось може знати напевно, як правильно? Автор змушує своїх героїв зробити вибір, крізь сторінки він дозволяє нам прочитати їхні думки. Кожен тут має щось, що залишається несказаним, бо містечко, яке потопає у снігах, заховало під кригою свої почуття. Відродження почнеться лише тоді, коли хтось заговорить про те, що змусить Бйорнстад схаменутися. Є речі важливіші, ніж репутація, коли йдеться про людяність і справедливість. Бакман створив унікальних героїв: хтось має добре серце, хтось – нестримні мрії, хтось прагне боротися до кінця, а хтось – віднайти справедливість. Часто бувають обставини, коли ми не обираємо для себе боротьбу, але кожен може обрати на чиєму боці та проти кого він боротиметься.

«Чому люди переймаються спортом?
Тому що він розповідає історії»