Перші сторінок 100-150 було важко читати, навіть трохи нудно. Але посиливши це у середині чекав поворот😏І хвала, що я дочитала до цього моменту, бо стало так цікаво, що наступні частини вже чекають на полиці свого часу, і судячи з кількості книг у циклі, дупця чує, буде багато чого цікавого. Саму соковиту інтригу уже аж під кінець нам видали

Світобудова дуже широка, хоч і трохи банальна для фентезі, і я навіть, заплуталася у назвах усіх істот, територій і того де що знаходиться. Дуже прикро, що карти у першій частині не було. А коли нарешті вивчила, кінець книги добив тим, що у різних місцях цього світу, їх ще і по різному називають😁

Маківка місцями підбішувала, але коли з'явилося більше епізодів з Гоуком, якось це відчуття пройшло. Гоук-😍(це все що можна сказати без спойлерів🤣). Його фразочки і юмор-це те, що потрібно, щоб приправити цю історію. Хотілося б, щоб і інших персонажів нам розкрили, бо такі як король і королева Солісу, герцогиня, "друзі" Гоука фігурують часто, а поки що про них майже нічого не відомо, окрім того, що вони виявилися брехуньками. Та впевнена, в наступних частинах це ще буде

Обережно, спойлери ❗❗

Мені зайшла ця частина. Мене не бісила Неста, у жодній з книг. Я знала, що тут є коріння, чому вона так себе поводить, і це буде розкрито, вона ж не народилася з ножем у руці і кам'яним лицем. І так і виявилось. Сарочка Маас описала як впливає ставлення батьків на майбутне дитини, хоч і мимохіть історії зцілення. Мати ставила на Несту клеймо зверхної принцесси, перед якою всі будут падати на коліна, і вона такою і стала. В мене дуже багато запитань до її мати... Батько ж більше опікувався молодшими сестрами, але не показуючи, Несту ж звісно любив також. Він збагнув це наприкінці 3-й частини, і всеж таки коли запахло жареним, вирішив, показати, що він батько для усіх сестер. Неста зростала у іншій "любові", коли дивилася як живуть сестри відчувала себе інакшою, вона "неправильна". Це породило її ставлення до себе, як до нікчеми, непотрібної, не любимої, яке вона потайки тримала у собі. Сестрам тепло та ласка батька, їй-постав цей світ на коліна, бо мати так "вічувала". Це була її травма, і розуміючи, що це з нею щось не так, вона намагалася зробити боляче іншим, бо їй було боляче

І це все тягнулося до моменту Котла. Автор показала, як на усіх трьох сестер вплинуло перетворення, і для Нести-це була величезна травма. Це було без її волі, а волю вони отримувала завжди. Спочатку Фейра отримані кошти спускала на їх бажанки, і собі тільки крихти залишала, батько був байдужий до їх життя і нічого не робив. І так, якщо поставити себе на її місце кожен переживав би це перетворення по різному. Елейн врешті решт просто змирилася з цим, у Фейри зовсім інша історія, але і вона з цим швидко змиралася і обставини були геть інші.
Нам показали найгірший розвиток подій перетворення у історії Нести. Інфантильність, образ життя, який був після Гайберну-це її спосіб показати, як вона переживає травму, як їй погано. І це ще на забуваємо, що вона і до цього "неправильна" за всіх, і вже корила себе за це. Всі радіють і продовжуть життя, вона не може просто так з цим змиритися. Це розкривається всередині книги. Емері і Гвін такі ж травмовані, як і вона і теж проживають це по різному, вони і стали її ліками і врешті подругами. Мені подобається, що Неста знайшла коло своїх подруг, поза межами кола Фейри, Мор, Лордів та інших. Це взагалі дуже гарно, історія не крутиться навколо тих самих. Та й і ставлення їх до Нести зрозуміло чому було, не дуже, тому вона знайшла тих, які нічого про неї не знали, і дуже боялася, що буде, якщо вона їм це покаже

Кассіан зробив величезну роботу і показав витримку перш за все, бо тільки він бачив, що Неста інша, і вирішення її проблем це не просто побалакати за кавою. Він обрав не шлях кнута, як того усі хотіли, але звісно ж вони цим тільки добра їй бажали, а шлях "я дам тобі простір, час, щоб ти сама зрозуміла, що ти нормальна". Він завжди давав їй вибір. Звісно, з її характером їй потрібно робити виклик. І на тренувальному майданчику це і спрацювало

Я плакала так само на її зізнанні, як колись зізнавався Різенд Фейрі, мені було її шкода і вона була щира тоді, бо її такою зробили, і я знов згадаю мати

До речі, Різенд. Для мене він найкращий чоловік у цій історії, і мені дуже сподобалося його відношення до Нести. Він справжній захисник своєї родини, і навіть до Нести ставився з насторогою до самого кінця. Но моменті коли ми дізналися, що буде поповнення, і є проблеми мені хотілося їх стукнути. Бо планувати-планували, але він же знав, про особливості тіла іллірійців, ну чому все вийшло через одне місце. Пристрасть пристрастю, але це було дуже легковажно. Він банально про це не подумав, коли завжди все доскольнально планував. До Нести. Так, те що він побачив, що було з нею в Котлі вразило його, і він зрозумів, що вона пережила, але відношення свого не змінив, а і кінці подякував так, як справжній чоловік за рятунок найдорожчих

Ця частина показує один із шляхів зцілення, важку, тривалу роботу над собою. Неста зробила важкий вибір, не залишатися у тому багні, де вона опинилася, а змінитися. Сама б не змогла, і Кассіан вплинув на це найбільше, він був першим хто насправді простягнув руку допомоги знаючи як це треба зробити саме для неї

Чесно кажучи, я вже думала що їх історія не буде пов'язана з судженими. Дуже б хотілось побачити, що і без цього можливе кохання до кінця життя, і вони будуть тому прикладом. Але нас до нього повернули. Вони пройшли важкий шлях, обидва уперті, протистоять один одному. І здавалося б, ого, без нього теж можна, але в нас ним таки кинули і як на мене дуже недолуго. Кассіан щось різко згадав наприкінці книги, що відчув його ще з першої зустрічі

Я дуже люблю Сарочку Маас, і сподіваюся на продовження колись. У нас ще Азрієль не розкрит (і щось дуже явні натяки на нього у майбутньому), Елейн, Люсьєн, і що там з Темліном взагалі, він вийде на світ колись? Нам підкинули персонажа Балтазара, і я сподіваюсь це просто вкид був для історії, а він щось значить

Мені ця частина подарувала комфорт перш за все. Майже усю книгу з усмішкою читала. Так це просто епілог, що як у кого склалося, так нічого нового тут майже нема. Але я не вважаю, що ця книга зайва. Я одразу налаштувалася на те, що це не основна історія, і очікування Марті. Я виділила день для її читання, щоб не розтягувати і завершила, як одну велику главу. І то, автор додала моментів, що ще ми не закінчили😁Мене дуже зачепила історія Різенда, тому читати, як вони проживають своє післявоєнне життя відносно радісно, і як він нарешті звільнився від страхів минулого, і просто живе, святкує з друзями і планує майбутнє — це тепло, якось так. Відчувалася різдвяна атмосфера, і те, як Сара Маас написала у "Подяці", що вона була вагітна під час написання, це ну дуже мило🥰

Перша частина дуже вау! Справді, хімія між головними героями є, і дуже-дуже є. Діалоги круто прописані. Мені сподобалося, що її ще ми будемо розкручувати у другій частині, і що перша це тільки початок. І читати глави від "Пей" і "Кая" це прям круть, мені сподобалося. Головна героїня не тупа, гарно прописана, так в деяких моментах є питання, але загалом дуже добре.
Так, сюжет — майже копія "Голодних ігор", але яке закінчення. Мій мозок не міг уявляти завдання в Лабіринті ніяк інакше, як це було у Гаррі Поттері😁 Дуже чекаю переклад другої частини, що ж там таке буде далі, мені цікаво як автор поверне історію, і сподіваюся його брат не стане аля Темлін №2🤯

Для мене третя частина була однозначно захопливіша за другу. Після читання другої частини я забула майже все окрім її початку і 54 глави, де можна залишити тільки каструлю сліз

Третя книга вже більш динамічна, купа подій, різні локації, більш розкриті інші Двори, персонажі, лорди, це було захопливо. Після кожної глави я на секунду зупинялася і збирала до купи все від початку, "а що ми взагалі зараз робимо, де ми, хто ми". І коли до кінця залишалося вже трохи більше 100 сторінок, я відмучала...нудьгу. Уся ця підготовка до фіналу була більш енергійною ніж він сам, не було відчуття переживань за героїв, було таке враження "та все точно буде окей, хєппі інд, щоб не сталося" і так і сталося. Сара Маас як і у першій частині, як на мене, дуже довго розписувала усе що "до кульмінації", а фінал дуже швидко згорнула. Так, вона додала деяких хвилюючих сцен, але вони не викликали в мене того, що було під фінал першої книги. Звісно перша книга є перша, і зависокі очікування від третьої були б марними, але щось не те. З усіма розібралися дуже швидко, і все було ну майже "як по маслу", тому усі відчуття такого довгого пройденого шляху, емоцій які пережили герої промайнули як туман

Загалом враження дуже позитивні, дивлячись на історію в купі з 3-х книг — це круть, супер! Дуже закарбувалася в пам'яті історія життя Різенда, його жертви. Він єдиний, хто викликає щире співчуття за його пережите. Його Сара розкрила на повну. У таборах про "бісяча/не бісяча Неста", я буду за останнє, бо трошки все ж її можливо зрозуміти, та і ті, хто хоч на краплинку бачать в ній себе теж розуміють. В мене більше гніву викликали табори іллірійців, ніж вона. Думаю ті, хто читали, або читають "Двір срібного полум'я" теж змінили думку про неї. Елейн я моментами не розумію, особливо у любовному сенсі