Мені ця частина подарувала комфорт перш за все. Майже усю книгу з усмішкою читала. Так це просто епілог, що як у кого склалося, так нічого нового тут майже нема. Але я не вважаю, що ця книга зайва. Я одразу налаштувалася на те, що це не основна історія, і очікування Марті. Я виділила день для її читання, щоб не розтягувати і завершила, як одну велику главу. І то, автор додала моментів, що ще ми не закінчили😁Мене дуже зачепила історія Різенда, тому читати, як вони проживають своє післявоєнне життя відносно радісно, і як він нарешті звільнився від страхів минулого, і просто живе, святкує з друзями і планує майбутнє — це тепло, якось так. Відчувалася різдвяна атмосфера, і те, як Сара Маас написала у "Подяці", що вона була вагітна під час написання, це ну дуже мило🥰

Перша частина дуже вау! Справді, хімія між головними героями є, і дуже-дуже є. Діалоги круто прописані. Мені сподобалося, що її ще ми будемо розкручувати у другій частині, і що перша це тільки початок. І читати глави від "Пей" і "Кая" це прям круть, мені сподобалося. Головна героїня не тупа, гарно прописана, так в деяких моментах є питання, але загалом дуже добре.
Так, сюжет — майже копія "Голодних ігор", але яке закінчення. Мій мозок не міг уявляти завдання в Лабіринті ніяк інакше, як це було у Гаррі Поттері😁 Дуже чекаю переклад другої частини, що ж там таке буде далі, мені цікаво як автор поверне історію, і сподіваюся його брат не стане аля Темлін №2🤯

Для мене третя частина була однозначно захопливіша за другу. Після читання другої частини я забула майже все окрім її початку і 54 глави, де можна залишити тільки каструлю сліз

Третя книга вже більш динамічна, купа подій, різні локації, більш розкриті інші Двори, персонажі, лорди, це було захопливо. Після кожної глави я на секунду зупинялася і збирала до купи все від початку, "а що ми взагалі зараз робимо, де ми, хто ми". І коли до кінця залишалося вже трохи більше 100 сторінок, я відмучала...нудьгу. Уся ця підготовка до фіналу була більш енергійною ніж він сам, не було відчуття переживань за героїв, було таке враження "та все точно буде окей, хєппі інд, щоб не сталося" і так і сталося. Сара Маас як і у першій частині, як на мене, дуже довго розписувала усе що "до кульмінації", а фінал дуже швидко згорнула. Так, вона додала деяких хвилюючих сцен, але вони не викликали в мене того, що було під фінал першої книги. Звісно перша книга є перша, і зависокі очікування від третьої були б марними, але щось не те. З усіма розібралися дуже швидко, і все було ну майже "як по маслу", тому усі відчуття такого довгого пройденого шляху, емоцій які пережили герої промайнули як туман

Загалом враження дуже позитивні, дивлячись на історію в купі з 3-х книг — це круть, супер! Дуже закарбувалася в пам'яті історія життя Різенда, його жертви. Він єдиний, хто викликає щире співчуття за його пережите. Його Сара розкрила на повну. У таборах про "бісяча/не бісяча Неста", я буду за останнє, бо трошки все ж її можливо зрозуміти, та і ті, хто хоч на краплинку бачать в ній себе теж розуміють. В мене більше гніву викликали табори іллірійців, ніж вона. Думаю ті, хто читали, або читають "Двір срібного полум'я" теж змінили думку про неї. Елейн я моментами не розумію, особливо у любовному сенсі