прозвучить дивно, але як же смачно описано деякі сцени. моя уява була задоволена.
сподобалося те, що оповідь вела людина, яка лише дотична до розслідування, через що не довелося читати мільйони допитів, різні роздуми і підозри. натомість читала про особливості організму людини і подальшу долю після смерті, що було (особисто для мене) в новинку.
все відбувалося в доволі тісній громаді, де всі пересікаються одне з одним на вулицях. тож чітко показано реакцію людей і їх дії під час таких критичних і жахливих подій. ворожнеча, підозри, необгрунтоване насилля. а цей прийом зі зміною погоди в найбільш напружений момент... одразу зрозуміло важливість і вирішальність ситуації, а також внутрішні переживання й емоції героя.
особа і минуле Девіда доволі типічні для книг такого жанру. одинокий чоловік, який колись втратив все і думає, що на цьому все закінчено. але знову зустрічає людину, яка вдихнула в нього життя і надію, а потім... о, лихо! ця людина потрапляє в небезпеку.)
я здогадувалася, хто ж виявиться вбивцею вже на середині книги (чи навіть ледь не на початку) і недовірливо читала, коли автор підкидував підозрюваних, намагаючись заплутати. знала, що варто придивитися до непримітних або тих, хто зовсім поряд. однак хочу зазначити, не думала, що все буде аж так пов’язано, тож враження не зіпсовано.
епілогом не повністю задоволена, але очікувано, що саме так має бути.

ㅤне сподобався жоден персонаж, і мені хотілося викинути книгу у вікно, коли знову відбувалися сімейні драми. хоча деяка симпатія до Ервана — той, хто вів розслідування — все ж таки була. часто не розуміла поведінку персонажів і вважала це тупим, але для мене це навпаки плюс. це робило їх живими і неідеальними.

ㅤпобачивши в книзі 720 сторінок і весь її об’єм, одразу зринула думка: «що там взагалі можна писати?». але є про що. окрім доволі повільного розслідування, була купа сімейних проблем і драми, а також справи старого Морвана, які досі не розкрито повністю...

ㅤякось так все завертілося, що зі звичайного нещасного випадку все перетворилося в жорстоку серію вбивств, манера яких була подібною до злочинів 40-а річної давнини, і відкривалося ще більше деталей, які я читала з розширеними від подиву очима.

ㅤвсе слідство йшло повільно, бо старий Морван вічно тормозив свого сина. «допоможи брату. допоможи сестрі. виріши цю проблему». але повільність також через відсутність конкретних зачіпок і підозрюваних. лиш якісь випадковості дозволяли робити припущення.

ㅤа ці всі секрети і недосказаність… хотілося залізти в книгу і все витрусити зі старого. добре, що є друга книга, бо я не заспокоюся, поки не дізнаюся, що залишилося в минулому, яке так добре приховує Ґреґуар і Меґґі.

ㅤфінал вразив, хоча почала здогадуватися, що не все так просто і треба зменшити коло пошуків. от треба ще придивитися.

ㅤспершу боялася читати, бо книга непопулярна і мало відгуків, але однозначно одна з найкращих!

знайшла любов там, де навіть не намагалася шукати. це фентезі.

ви тут не побачите цілісну історію, де всі намагаються дійти до якоїсь мети. це дійсно оповістки. по чотири історії з півночі та півдня, і в кінці додаткова. і в кожного свої історії і секрети.

північ зустріла мене холодом, битвами, темною магією і жорстокістю. я читала деякі моменти з завмиранням серця і подиху. інколи я перебувала в шоці від подій, від жорстокості, від неочікуваності. тут не було води, не було описів заради описів. послідовно, пробираючись крізь текст, я дізнавалася історії різних народів, їхні легенди і релігії, про подвиги відважних солдатів.
«багрянець на плащі». оповістка, яка залишила слід в моєму серці.
лейтенант Кеннет і десятник просто щось. обожнювала спостерігати за їхньою взаємодією.

південь зустрів мене з сонцем, спекою і трагічною історією. оповідь про долю двох людей (а точніше однієї), яка змусила мене плакати. а з розкриттям історії, законів і звичаїв, мені ставало все дедалі сумніше, хоча я не до кінця їх розуміла. після прочитання саме півдня у мене було безліч питань. але найголовніші: що ним керувало тоді? дійсно саме через це він не дозволив навіть думати про таке?
«якби я мала брата». дізнавшись майже в кінці, що означала ця фраза, на мене ніби скинули валун...
залишився якийсь дивний післясмак і дуже суперечливі думки в кінці частини про південь. досі не можу описати своє відношення до Йатеха.

я ніколи раніше не читала книги цього жанру, через що важко йшло читання, довго. але це не завадило тому, щоб ця книга стала найкращою для мене.

Тесс Ґеррітсен любить, коли я страждаю і сиджу в шоці.
Це була перша книга, над якою я сиділа декілька днів, не беручи паузи і не закидаючи. Заплутано, з’являються цікаві повороти подій, але комусь може здатися передбачуваним. Для мене воно таким не було, бо люблю додумувати щось зовсім протилежне, а потім дивуватися😁
Враховуючи, що це лише перша книга з серії, то доволі цікаво. Тут більше буде про минуле, спогади і те, як було, коли головня героїня ще була молодою, красивою і повною сил.) Але розповідь про минуле плавно підводить до подій у теперішньому.
Встигла й поплакати, бо думала про інший поворот подій в любовній лінії.
Загалом задоволена. Цікаво було починати про стареньких дідусьок і бабусьок, що згадують молодість і намагаються допомогти головній героїні.