Класика є класика❤️

Чому цю книгу треба мати на поличці в кожному пристойному домі?
⭐вона дуже естетична. І дуже якісна!
⭐пахне випічкою (мені пряниками)
⭐це антологія: зібрані твори класиків ХІХ-ХХ століть
⭐цікаво побачити не дуже поширені твори улюблених авторів
⭐є автори, імена яких більшість бачить вперше (от вам і наслідки столітніх заборон всього українського)

📖Сюжет. Вся антологія пов'язана лейтмотивом: Великдень — це не лише про християнство. Це набагато глибше, духовне. Й актуальне: як святкують Великдень на фронті, як у полоні, у засланні... Є й легкі твори, які можна почитати дітям.
📚12 авторів поезій та 33 автори прози — упорядники спеціально підібрали сакральні цифри. Читати можна по порядку: усі прозові твори зібрані в хронологічному порядку, тому чітко відслідковується розвиток літератури та зміна суспільних настроїв. Або ж можна читати в будь-якому довільному порядку, обираючи твір під настрій. Я так вчора відкрила для себе Юрія Косача. Задумалася, чи цей автор не з поважного роду Косачів — і так, це племінник Лесі Українки, відповідно, онук Олени Пчілки (її твір тут теж є).

❗Обов'язково прочитайте передмову. Богдан Тихолоз детально пояснив, чому в збірці мало "ванільних" творів. І це не через те, що вся українська література — то "журба й кріпацтво".

Також дякую "Рідіт" за лекцію від кураторки серії класики Ярини Цимбал. Почуте стало вирішальним аргументом за придбання книги.

Англія, середина ХІХ століття.

📝Сюжет. Ми знайомимось із юною Женев'євою (Дженні) - спіритуалісткою-шахрайкою, яка має секрети. Своїм промислом вона займається, щоб вижити: або проводиш "сеанси", або займаєшся проституцією. Дженні підставляють, і вона потрапляє до в'язниці. Аж тут з'являється чоловік із пропозицією: провести сеанс його господареві, який живе за межами Лондона в маєтку на узбережжі. І починається атмосферна оповідь: розкішний замок на березі океану, суворі слуги, родинна таємниця, прокляття, незначні, але моторошні містичні події, які змушують повірити в привида. А також кожен у маєтку щось недоговорює, бо має власний зиск.

Оповідь переривається записами зі щоденника Одри Вінвуд — колишньої господині маєтку Сомерсет Парк. Її історії поступово розкривають таємниці минулого. І що цікаво: власника маєтку Одра та Дженні описують по-різному😊

Перші 200 сторінок — некваплива розповідь, але нудно не стає. Просто насолоджуєшся читанням, поступовим знайомством з героями, можна спокійно поміркувати над фразами й знайти підказку щодо розвитку подій (а вони тут є ще з перших сторінок).
Любовна лінія легка, майже непомітна, вона тут лише як фон, бо основне у творі — таємниці. А їх безліч: Дженні справді має дар бачити потойбічне? Хто ж злочинець? Хто жертва обставин? Що за родинна таємниця? Що приховує Самерсет Парк? І що ж насправді сталося з леді Одрою напередодні весілля?

Ця книга ідеально підійде для осінніх вечорів, коли за вікном негода. Плед+горнятко з чаєм+книга Брітані Маєрс=😍
Хотілося б відзначити чудовий текст: прекрасний переклад, майже відсутність клішованих фраз та помилок.

Чим зацікавить:
🕯️ХІХ століття
🕯️океан
🕯️замок з секретними коридорами
🕯️сімейні таємниці
🕯️спіритичний сеанс
🕯️ходіння уві сні
🕯️привид
🕯️давнє пророцтво

І трішки цитат:
🖊️"Страждають живі, ті, кого ти покидаєш"
🖊️"Розраховуй на себе"
🖊️"Гадаєте, сеанс рознервує вас?" - "Не більше, ніж повернення до тюрми"
🖊️"Після опівночі Сомерсет живе власним таємничим життям"
🖊️"Сомерсет має здатність тривожити людей, навіть досвідчених спіритуалістів"
🖊️"Ви можете поїхати куди забажаєте" - "Тому що я багатий?" - "Тому що ви чоловік"

Якщо вам (як і мені) не сподобалася перша частина "Аделіни", то ось кілька агрументів, щоб прочитати продовження:
1) дізнатися ім'я головного злочинця
2) друга частина цікавіша
3) у вас психічний розлад, тому не заспокоєтеся, доки не дочитаєте до кінця ➡ мій варіант.

📖Сюжет. Аделіну викрадають і тримають в жахливому місці, готуючись продати в сексуальне рабство. Зейд весь цей час відчайдушно намагається її знайти. Описи життя жертв торгівлі людьми моторошні. Читати вкрай некомфортно, переживаєш не найкращі емоції, які довго не відпускають. Вперше задумалася про життя й адаптацію людей саме після звільнення з цього пекла. Тож перша частина книги цікава, динамічна, з порушенням важливих і болючих питань. Цю частину я "проковтнула" за пів дня, бо хвилювалася за ГГ. Але потім ці двоє зустрілися знов🤣 І почалося🤯🔞💧

Зейд ненадовго перетворюється на ЛЮДИНУ: опікується Аделіною, допомагає їй прожити всі складні етапи адаптації після життя в пеклі. Але щойно Аді почала приходити до тями - психопат повернувся. І відразу почав доводити, що він бог😉

Далі сюжет перетворюється на слешер + "поклоніння розкішниці". Пістолет (таку сцену з першої книги не забудеш) замінив ніж🤢 "Звичайного" сексу їм мало - тепер це якась первісна жага крові. У прямому сенсі.

👽А, забула найголовнішу новину — Аделіна за кілька місяців перетворюється на Термінатора🤣🤣🤣

Цікаві персонажі Сіббі (психопатка, але тут всі такі), Ріо (дяка за останній лист, бо я хвилювалася за героя). Історію Моллі в окремій книзі читати не буду, хоч і цікаво, як склалося її життя. Трешу поки достатньо.

Дякую авторці, що нарешті це завершила, та ще й завершила логічно. До речі, детективна лінія тут найслабша, зате прутнів та розкішниць предостатньо.

"Я надто схильна до того, щоб насолоджуватися страхом", або Яке їхало — таке й здибало

Схоже чтиво я читала потай від бабусі, коли приїздила в село на ціле літо. Ну тут є поправка: це був початок 90-х, робити в глухому селі було більше нічого🤣 30 років тому така проза вважалася бульварною, а тепер же розумні слова "дарк роман".

Сюжет цікавий, але все псували головні герої, які кожні 10 сторінок влаштовували "поклоніння розкішниці". Без ГГ твір був би кращим🤣🤣 До речі, анотація до твору — це найцікавіша частина. Іноді виникало відчуття, що деякі сцени писав чоловік: якісь примітивні поняття про жіночу анатомію. Головна героїня зациклена на сексі. Здавалося б, це авторське перебільшення, та згадала знайому, яка вважає, що всі її хочуть за будь-яких обставин, навіть якщо вона о 8 ранку сонна веде дитину до школи. Тому декому подібна тема зайде😂 Також насмішило, що діди під 90 років — вони ж всесильні, багаті й могутні сенатори — самі приходять на ярмарок атракціонів, щоб викрасти дівчат🤣

Окрема подяка колективу перекладачів, редакторів, коректорів: в останніх кількох книгах від "Віват" герої тільки й роблять, що гарчать і прочищають горло (щіткою для унітазу, чи що). Тут ще й прутні з розкішницями додалися😂 І можна не наголошувати щоразу, що в героїні плаский живіт.

Отже, якщо вам подобається тема "Моя тінь хоче зашкодити мені чи любить мене?" - то твір зайде. Я ж прочитала його лише з метою "бути в темі" і подружка дала книгу.

P.S. У кінці авторка використала дешевий прийом для заохочення придбати другу частину.

Давно хотіла прочитати цю антиутопію, але настав цей час лише зараз.
🌏Світ у творі: 2050 рік, Київ. Світ поділений на зони: червоні й зелені. Зрозуміло, що в червоних зонах життя жахливе, у зелених — навпаки: хороші умови життя, доступ до питної води, хороша робота й заробітки. Навіть мова інша: глінг — глобальний інгліш. Світом править комерція, закони пишуть під великі компанії. Наслідки глобальної приватизації плачевні: гори сміття, забруднені водойми, повернення забутих інфекційних хвороб, лікування дороге, відсутність водогону й каналізацій. Але в зеленій зоні все нормально: відходи викидають/виливають у червону. Хто проти подібного життя — того оголошено ворогом свободи (підприємництва). Вже саме формулювання "свобода підприємництва" цікаве.

📝Сюжет. Розповідь ведеться у двох хронологіях, що на початку трішки збиває. Головний герой вчинив злочин, тому втікає до червоної зони, щоб "пересидіти", доки родичі знайдуть адвоката. Але виявляється втягнутим у бунт проти примусового виселення (нагадаю, тут панують лише гроші, на людей пофіг). Тільки лінивий тут не побачив алюзію на Революцію гідності. "... скористалися тим, що найвойовничiшi групи... зайнятi бiйкою, i зайшли в червону зону пiд приводом наведення порядку". І, за законами антиутопій, бунт провалюється: ну неможливо порушити систему, на жаль.

💡Чим зацікавило. Страшно читати й розуміти, що ми потихеньку котимося в таке життя (забула про приватні військові формування, які чинять беззаконня). З іншого боку — цікаво побачити знайомі київські локації, тільки в сюрреалістичному світі. Мені цікаво, у якій зоні знаходився б мій будинок. І взагалі, цікаво, як відбувалося переселення людей, коли впроваджували зони.
❌ Недоліки. Вони є😅 Не вистачило логіки червоних та зелених зон, іноді автор сам собі суперечить в описах. Але норм, буває й гірше.

І трішечки цитат:
✔️"Кiлька разiв я бачив людей, які порпались бiля смiтникiв, а вiдходячи, виймали електронний гаджет i розмовляли чи гралися на ходу. Електроніка стала дешева буквально як сміття, i водночас у червонiй зонi бракує чистої води, якiсної їжi, тут кришаться стiни будинкiв, розбитi дороги, бруд, багнюка на вулицях, i люди помирають вiд хвороб, якi цiлком можна вилiкувати"
✔️"Кожен ... має право на лiкування, якщо може за нього заплатити!"
✔️"Краще витрачати чверть зарплатнi на якiсну чисту воду, нiж залiзти в борги, лiкуючись пiсля того, як вип'єш безкоштовної"
✔️"Якщо повалити стiну, то весь свiт стане одна червона зона"