Не люблю зимовий відпочинок. А після "Одне за одним" - тим паче.
Це мій другий трилер від Рут Веа, і мені подобається.
Як на мене, схожість із "Санаторієм" тут лише в декораціях. А декорації вкрай чудові й моторошні водночас: безкрайні засніжені Альпи, снігові бурі, лавини, фешенебельні готелі.

📖Сюжет. Початок нуднуватий. Забагато персонажів, доводилося періодично повертатися до перших сторінок, щоб розібратися, хто є хто. Та поступово події прискорюються, непомітно захоплюєшся. Розповідь ведеться від двох героїнь: Ерін (працівниця готелю) та Ліз (акціонерка й колишня працівниця компанії "Снуп"). З приїздом на курорт керівників та співвласників "Снупу" історія й почалася. Потихеньку авторка нас знайомить з героями, їхніми посадами в компанії, стосунками. Аж тут з гір сходить лавина — і наші герої залишаються відрізані від цивілізації. Й один за одним гості починають зникати... Щодо головного злодія: я замислилася про цього персонажа, але потім відкинула цього претендента з думкою "Та ну, дурня якась". І почала підозрювати всіх🤣
Трилер ближче до кінця перетворюється в гру на виживання, але читати було цікаво. Кінцівка ж - філософська психологія з одвічним питанням: жертва чи злодій?

💊Недоліки були. Як і в багатьох трилерах, куди ж без тупих дій і відсутності логіки, а особливо за екстремальних умов.

⭐ окрема зірочка за прекрасне оформлення книги

❄️ читати взимку в теплій кімнаті
❄ заваріть запашний чай
❄ книга для відпочинку, коли хочеться читати, але лінь напружувати мозок

Поставила високу оцінку, але нікому не раджу цю книгу 🤯
Враження під час читання були різновекторні: від "що за дичина" до "геніально". Уже 2 дні ця історія мене не відпускає, подумки повертаюсь до прочитаного. Стільки алюзій, сатири. І чи є межа між божевіллям та бурхливою уявою/геніальністю?

Книга складається з трьох частин. І від кожної офігіваєш по-різному. Перша - це щось про шкільних королев і відлюдницю. Друга - горор. Третя - сюрреалізм. Абсурд. Такого ви точно не читали.

📖Сюжет. У нас є головна героїня - Саманта, студентка Ворренського університету. Геніальна письменниця, яка зараз переживає творчу кризу. І яка дуже закомплексована та самотня: ні родичів, ні друзів, тільки гламурні й багаті одногрупниці-зайчики, які її не приймають. І саме через цю самотність починається ТАКЕ... Якось одногрупниці запрошують Саманту на вечірку. І після цього наша героїня потрапляє в світ "зайчиків", віддаляється від єдиної подруги. Що ж, життєва історія. Та Саманта настільки зближується з дівчатами, що просто зникає. Тобто фізично вона існує, але такою мірою зливається з Зайчиками, що втрачає особистість, тому ми не можемо її ідентифікувати. Тепер Зайчик - це єдиний організм (звучить як абсурд, знаю, далі буде гірше). Сюжет розвивається не надто квапливо, хоча бувають дуже неочікувані повороти. А ще розповідь часто переривається роздумами, спогадами, фантазіями героїні. Зачитавшись, ловила себе на думці, що я під наркотиками😶‍🌫️ Мозок якийсь ніби зламаний. Та все ж текст затягує. Якось настільки заглибилася в цей потік свідомості, що, схаменувшись, зрозуміла, що читала 2 години. Тож будьте уважними 😅

Кілька зірочок забрала через Зайчиків та надто шаблонні картинки. Цих героїнь авторка нащось описала як з журналів ранніх 2000-х. Але, може, це так задумано, бо й обкладинка гламурна, а за нею ховається.. сама не знаю, що. Суміш драми, горору, слешеру, та й не тільки. Ну ви точно не залишитесь байдужими, буде про що задуматись.
❓Також лишилося багато питань, головне з яких: що і хто тут був реальним? Додала "Зайчика" в список книг, які треба перечитати через якийсь час.

📺Хотілося б побачити екранізацію, але не кожному режисерові буде до снаги втілити цю історію на екрані.

📝Цитати
🐇"Можливо, Саманто, ти заблукала не лише в одному розумінні?"
🐇"Ти не єдина в цьому човні, Саманто"
🐇"Ти хоч розумієш, що втрапила в культ? Ти в бл.дському культі!"
🐇"Бо не можна просто сидіти склавши руки й дозволити, щоб твоя найкраща подруга зустрічалася з твариночоловіком, якого ти сама створила"
🐇"Якщо ти не бачиш межі між реальністю й ілюзією, ми нічим тобі не допоможемо"

Класика є класика❤️

Чому цю книгу треба мати на поличці в кожному пристойному домі?
⭐вона дуже естетична. І дуже якісна!
⭐пахне випічкою (мені пряниками)
⭐це антологія: зібрані твори класиків ХІХ-ХХ століть
⭐цікаво побачити не дуже поширені твори улюблених авторів
⭐є автори, імена яких більшість бачить вперше (от вам і наслідки столітніх заборон всього українського)

📖Сюжет. Вся антологія пов'язана лейтмотивом: Великдень — це не лише про християнство. Це набагато глибше, духовне. Й актуальне: як святкують Великдень на фронті, як у полоні, у засланні... Є й легкі твори, які можна почитати дітям.
📚12 авторів поезій та 33 автори прози — упорядники спеціально підібрали сакральні цифри. Читати можна по порядку: усі прозові твори зібрані в хронологічному порядку, тому чітко відслідковується розвиток літератури та зміна суспільних настроїв. Або ж можна читати в будь-якому довільному порядку, обираючи твір під настрій. Я так вчора відкрила для себе Юрія Косача. Задумалася, чи цей автор не з поважного роду Косачів — і так, це племінник Лесі Українки, відповідно, онук Олени Пчілки (її твір тут теж є).

❗Обов'язково прочитайте передмову. Богдан Тихолоз детально пояснив, чому в збірці мало "ванільних" творів. І це не через те, що вся українська література — то "журба й кріпацтво".

Також дякую "Рідіт" за лекцію від кураторки серії класики Ярини Цимбал. Почуте стало вирішальним аргументом за придбання книги.

Англія, середина ХІХ століття.

📝Сюжет. Ми знайомимось із юною Женев'євою (Дженні) - спіритуалісткою-шахрайкою, яка має секрети. Своїм промислом вона займається, щоб вижити: або проводиш "сеанси", або займаєшся проституцією. Дженні підставляють, і вона потрапляє до в'язниці. Аж тут з'являється чоловік із пропозицією: провести сеанс його господареві, який живе за межами Лондона в маєтку на узбережжі. І починається атмосферна оповідь: розкішний замок на березі океану, суворі слуги, родинна таємниця, прокляття, незначні, але моторошні містичні події, які змушують повірити в привида. А також кожен у маєтку щось недоговорює, бо має власний зиск.

Оповідь переривається записами зі щоденника Одри Вінвуд — колишньої господині маєтку Сомерсет Парк. Її історії поступово розкривають таємниці минулого. І що цікаво: власника маєтку Одра та Дженні описують по-різному😊

Перші 200 сторінок — некваплива розповідь, але нудно не стає. Просто насолоджуєшся читанням, поступовим знайомством з героями, можна спокійно поміркувати над фразами й знайти підказку щодо розвитку подій (а вони тут є ще з перших сторінок).
Любовна лінія легка, майже непомітна, вона тут лише як фон, бо основне у творі — таємниці. А їх безліч: Дженні справді має дар бачити потойбічне? Хто ж злочинець? Хто жертва обставин? Що за родинна таємниця? Що приховує Самерсет Парк? І що ж насправді сталося з леді Одрою напередодні весілля?

Ця книга ідеально підійде для осінніх вечорів, коли за вікном негода. Плед+горнятко з чаєм+книга Брітані Маєрс=😍
Хотілося б відзначити чудовий текст: прекрасний переклад, майже відсутність клішованих фраз та помилок.

Чим зацікавить:
🕯️ХІХ століття
🕯️океан
🕯️замок з секретними коридорами
🕯️сімейні таємниці
🕯️спіритичний сеанс
🕯️ходіння уві сні
🕯️привид
🕯️давнє пророцтво

І трішки цитат:
🖊️"Страждають живі, ті, кого ти покидаєш"
🖊️"Розраховуй на себе"
🖊️"Гадаєте, сеанс рознервує вас?" - "Не більше, ніж повернення до тюрми"
🖊️"Після опівночі Сомерсет живе власним таємничим життям"
🖊️"Сомерсет має здатність тривожити людей, навіть досвідчених спіритуалістів"
🖊️"Ви можете поїхати куди забажаєте" - "Тому що я багатий?" - "Тому що ви чоловік"

Якщо вам (як і мені) не сподобалася перша частина "Аделіни", то ось кілька агрументів, щоб прочитати продовження:
1) дізнатися ім'я головного злочинця
2) друга частина цікавіша
3) у вас психічний розлад, тому не заспокоєтеся, доки не дочитаєте до кінця ➡ мій варіант.

📖Сюжет. Аделіну викрадають і тримають в жахливому місці, готуючись продати в сексуальне рабство. Зейд весь цей час відчайдушно намагається її знайти. Описи життя жертв торгівлі людьми моторошні. Читати вкрай некомфортно, переживаєш не найкращі емоції, які довго не відпускають. Вперше задумалася про життя й адаптацію людей саме після звільнення з цього пекла. Тож перша частина книги цікава, динамічна, з порушенням важливих і болючих питань. Цю частину я "проковтнула" за пів дня, бо хвилювалася за ГГ. Але потім ці двоє зустрілися знов🤣 І почалося🤯🔞💧

Зейд ненадовго перетворюється на ЛЮДИНУ: опікується Аделіною, допомагає їй прожити всі складні етапи адаптації після життя в пеклі. Але щойно Аді почала приходити до тями - психопат повернувся. І відразу почав доводити, що він бог😉

Далі сюжет перетворюється на слешер + "поклоніння розкішниці". Пістолет (таку сцену з першої книги не забудеш) замінив ніж🤢 "Звичайного" сексу їм мало - тепер це якась первісна жага крові. У прямому сенсі.

👽А, забула найголовнішу новину — Аделіна за кілька місяців перетворюється на Термінатора🤣🤣🤣

Цікаві персонажі Сіббі (психопатка, але тут всі такі), Ріо (дяка за останній лист, бо я хвилювалася за героя). Історію Моллі в окремій книзі читати не буду, хоч і цікаво, як склалося її життя. Трешу поки достатньо.

Дякую авторці, що нарешті це завершила, та ще й завершила логічно. До речі, детективна лінія тут найслабша, зате прутнів та розкішниць предостатньо.