Ця книжка вдарила сильно, але тихо. Не було гучних розв’язок чи драми — лише тягуче, знайоме відчуття чужої влади над тілом, тиску, якого не бачать інші, і внутрішнього бажання зберегти себе хоч у чомусь. Я читала і відчувала, ніби це моя подруга говорить мені пошепки те, що давно хотіла сказати.

Головна героїня — тендітна, але не слабка. Вона мовчить, коли кричить усе всередині. Вона терпить, бо так “треба”. І я в якийсь момент відчула, що теж так іноді мовчу.

Мені було не просто читати “Магму”, бо я ніби йшла поруч із нею — в цих холодних кімнатах, чужих руках, тісному просторі. Але водночас це дивна терапія. Коли вона нарешті вийшла — я теж ніби змогла глибше вдихнути.

Це дуже коротка книжка, але після неї хочеться довго мовчати. А потім — говорити.
Про себе. Про контроль. Про те, чому важливо вчасно вийти.

Щира, чуттєва та пряма. Дуже вражаюча книга з потужними емоційними нараторами та згадками, що стосуються теми насильства та виживання.