«Нас завжди оточує смерть. Ти або вчишся жити із цим, або дозволяєш цьому знищити себе».

Ця історія кидає читача від щирого сміху до стану, коли очі скляніють від сліз. Місцями вона болюча, але навіть після важких моментів залишає приємний післясмак. Кожна трагічна мить врешті відкривається з нового боку, надихає на глибокі думки та дає змогу поглянути на життя під іншим кутом і нагадати, що після горя нам дана можливість рухатися далі. Іноді ми падаємо, але ж найважливіше те, що ми робимо задля того, щоб підвестися. У світі, повному жорстокості, насправді існує багато щастя, проте, час від часу, ми не бачимо й не цінуємо речі, які лежать просто перед нами.

Світ змінюється, ми змінюємося, і кожен з нас може вплинути на це. Так само щось дивно змінилося у моїх думках під час цієї подорожі сторінками. Ніби десь поруч відчинилися й полегшили мій тривожний стан ті загадкові двері, що відіграють важливу роль у історії, відкриваючи душам мертвих світ спокою. Та хто зна, може й не лише мертвим?

«Є важливіші речі, ніж замки, які височіють на кручах над океаном. Мені знадобилося багато часу, щоб зрозуміти це».

Це історія, що вчить інакше дивитися на смерть. Історія, що вчить цінувати, любити усім серцем, приймати та не втрачати надію, адже кожна піщинка у Всесвіті має своє місце та шлях. Іноді, не тікаючи від страху, а дозволяючи собі рухатися йому назустріч, ми відкриваємо для себе новий шлях до щастя. Якщо ви читаєте цей текст, це означає лише те, що у вас ще є час відчути себе щасливими. Не втрачайте його.

Зелена миля – життєвий шлях крізь людські гріхи до кінцевого пункту призначення, шлях до тортур або шлях до звільнення, шлях, що приносить страждання та полегшення. На певних етапах він здається нескінченним, на інших – занадто коротким, але жодні вигадані потвори не стануть жахливіше темної частини людської душі, що супроводжує нас цією милею. Та навіть у найтемніші часи існують промені світла, які ми не помічаємо. Часто вони прямо під носом, варто лише розгледіти та дати їм шанс на життя.

Ця книга є необхідною, щоб нагадати собі про те, наскільки цінним є життя кожної людини, незалежно від кольору її шкіри, статі, віросповідання чи сексуальної орієнтації. Це є внеском у майбутнє, де більше жодна людина не промовила б цих пʼяти слів:
«мені шкода, що я такий».

«Зелена миля» відгукнеться вам, якщо ви хочете більше усвідомити дещо про власне буття та його тимчасовість, адже серед цього правила не існує винятків. Ви побачите сильних жінок, відчуєте біль смертельно хворих та біль фізично здорових, розчаруєтеся та одночасно з цим осягнете, як серце сповнюється надією. Ви зустрінете любов серед руїн та, напроти, руйнівну силу любові. Зіштовхнетеся з підступним часом, що відносить усе геть, залишаючи по собі лише пітьму, серед якої ми іноді зустрічаємо інших, а іноді втрачаємо їх знову.

Це станеться 1932 року, коли вʼязниця штату була ще у «Холодній горі». І електричний стілець там був, звісно, теж. І хоч ця Зелена миля виявиться напрочуд довгою, вона повністю заполонила моє серце.

Якщо мене спитають про книгу, яка вселила у мою душу любов до класики, то я без вагань назву саме цей неймовірний витвір. Дійшла до роману після перегляду невеликого автобіографічного фільму про Оскара Уальда, який неабияк мене розчулив, а "Портрет Доріана Грея" ніби закріпив та довершив почуття до автора.

Історія написана дуже витончено та атмосферно, навіть найдрібніші деталі та стиль, з яким поданий цей витвір, передає всю його суть. Захоплює й те, наскільки майстерно Уальд зобразив поступове духовне падіння головного героя, при цьому в свою чергу не лишаючи жодних коментарів щодо його вчинків, а даючи читачу самостійно зробити власні висновки. І, звісно ж, говорячи про персонажів, не можна не згадати найбільш неоднозначного лорда Генрі, який, здавалося б, проголошує доволі спірні висловлення, проте змушує замислитися над ситуаціями з доволі різних, хоч і не завжди гуманних, точок зору. Найкраще те, що кожен зможе винести з цього безліч власних висновків, адже історія, особисто для мене, сприймається не лише як спостереження за тим, що стається з людиною, поглинутою всіма не найпрекраснішими проявами гедонізму. Це усвідомлення, що у кожному з нас насправді існує частинка чогось, що ми б хотіли сховати у якийсь іншій копії себе, закривши ту на горищі подалі від чужих очей.

Обов'язково рекомендую до прочитання та окреме дякую видавництву «#книголав» за таке чудове оформлення важливої моєму серцю книги.