Це книга про важливе. Про всиновлення. І я наполегливо раджу прочитати її разом з дітьми.

Маленький хлопчик, який має маму, тата та бабусю, живе в радянському дефіцитному суспільстві. Батьки працюють, хлопчик відвідує садок, бабуся пече смачні млинці.

Часто хлопчик з мамою проходять повз дитячий будинок, з вікна якого йому постійно показує язика маленька дівчинка. І от батьки вирішують всиновити дитину.

У книзі гарно прописана і різка реакція бабусі, і соціальне осудження абсолютно незнайомих людей. Дуже гарно описані стосунки мами з сином, її пояснення усіх речей навколо.

Книжка точно корисна й повчальна.

Це книга про жінку, яка розійшлася з хлопцем, втратила роботу і в розпачі не знає, що їй робити далі зі своїм життям. Вона займається улюбленою справою - пече капкейки і пригощає усіх своїх знайомих. Аж доки одного разу не вирішує відкрити кафе.

Це тепла, затишна, ароматна історія, присмачена кулінарними рецептами, яка дасть мозку відпочити від напружених буднів. Мені дуже сподобалося

Книга чудова.

8 коротких історій розкривають діткам суть 8 емоцій та почуттів: заздрості, страху, злості, радощів, смутку, любові, спокою та вдячності.

Після кожної історії про зайчика Вухася та нові емоції, які він зустрів на своєму шляху, можна обговорити прочитане, навести приклади із життя.

А ще дітям точно сподобаються ілюстрації.

Дуже корисна книга для дітей, зважаючи на історичний період, в якому ми живемо.

Лисеня Браво разом з мамою змушені покинути рідну домівку через страшну пожежу в лісі. Але в той час, як вони разом з іншими звірами втікають світ за очі, їхній тато залишається рятувати решту.

Дорогою їм зустрічаються різні звірі, які допомагають, прихистивши у себе на ніч, нагодувавши. Одним словом, одразу не складно провести аналогію із нашим сьогоденням.

Ця книга створена з метою допомогти дітям пережити їхні емоції разом з дорослими, обговорити їх, поплакати й посумувати разом і не втратити надію на світле й радісне майбутнє.

Книга, яка мене дуже вразила. Попри те, що я багато чула про Чорнобиль, читала, бачила фільми, проводила масові заходи на цю тему. Що ж нового я могла у ній побачити?

Нетиповість оповіді. Хто хоч раз читав книги Алексієвич, той знає, що вона не описує хронологію подій, документальних даних. Вона збирає «голоси» простих людей, що стали учасниками, свідками, героями чи жертвами події.

У книзі на читача чекають спогади. На 1, 2, максимум 4 сторінки кожна. Спогади абсолютно різні. Про емоції в день евакуації, розповіді тих, хто виїхати відмовився, про запах весни, посадку городу, весняне буяння, яке аж ніяк не вʼязалося в голові із чимось, що в цей момент приносить смерть.

Але найбільше вразили мене люди! Їхня відданість державі. Їхня готовність робити те, що їм кажуть, що треба робити для порятунку інших, не думаючи в цей момент про наслідки для себе. Мені все не вкладалося в голові, як люди беззахисно йшли в обійми радіації і навіть не думали втекти, відмовитися.

Історії дружин ліквідаторів про те, як їхні молоді чоловіки за кілька місяців почали згорати на очах і ніхто не міг їм допомогти. До них навіть підходити боялися.

А ще неусвідомлення того, чим це обернеться для людства. Адже відповіді на це питання немає й досі.