Зізнаюсь, я мала завищені очікування від «Білого попелу», бо мені в цілому сподобалась «Пітьма», але вони, на жаль, не виправдались. Все читання мене переслідувала думка, що я читаю альтернативну версію про Буськів сад. Сюжетна схожість значна і для мене це був мінус, хоча сюжет в цілому цікавий, атмосфера також передана відмінно. Проте вбивця вгадується одразу, історія з іменем та минулим героя також, але хіба так має бути в детективі? Вся книга - це посилання на «Вія» Миколи Гоголя, я не здивована, адже автор полюбляє нашпигувати текст алюзіями. І знову як і в «Пітьмі» мені було занадто прямо, забагато експлуатації чужої творчості. Хоча, звісно, текст можна вважати новою адаптацією «Вія», але чи дійсно можна якщо сам Ілларіон каже що як прибрати з книжки імʼя Хома Брут, то від Гоголя нічого не залишиться? О, невже?

Отже, маємо мішанину «Я бачу вас цікавить пітьма» та «Вій» з детективним компонентом, який судячи з відгуків розгадала більшість читачів. Окей, в «Пітьмі» вбивця теж дуже рано вгадується, проте, на мій погляд, там детективна лінія є зумисно другорядною. А в нашому «Попелі» дещо інша ситуація, тут мав би бути детектив в жанрі нуар, а вдалось тільки «нуар» на мій погляд.

Можливо, дещо різко написала і треба було писати відгук пізніше, коли емоції вщухнуть, але вже як є.

Я чула про цей текст, уявляла собі любовний роман (чим в цілому він і є), але поки не дізналась хто його переклав українською, не мала планів його читати. Перекладачкою виявилась Соломія Павличко. І ось тут в мене спалахнув червоний ліхтарик в мозку і я пішла читати. Маю до пані Павличко однозначно позитивне ставлення та була заздалегідь впевнена, що книга справить враження на мене. ( Есей Оксани Забужко про Соломію Павличко теж дуже-дуже раджу для ознайомлення)

Так і сталось.

Звісно, тогочасна причина сенсації роману полягала в еротичних сценах. Адже 28 рік минулого століття і така кількість фалосів на кожен розділ точно справляли ефект. Але як на 21 століття, то нормально. Тож увагу сучасного читача привертають вже інші питання в книзі.



Філософія. Соціальні проблеми. Рівноправʼя. Інтелектуальне життя та тілесне життя. НІЖНІСТЬ. Насамперед роман про ніжність. «Будь до неї ніжним і це стане її майбутнім».


Сюжет тут не другорядний, роман все ж мав на меті зацікавити маси, прикликали до роздумів широке коло читачів. Або ж хоча б розважити. Але в той же час сюжетна лінія, як на мене, банальна. Вона - заможна жінка, а він - бідний лісник, вона втомилась від нудного асексуального чоловіка (не без причин), а він саме тут на неї чекає з голим торсом. Але це лише фон для глибоких роздумів автора про саму систему координат в якій існувало тогочасне суспільство, він її підважує і дає змогу зробити це його сучасникам. Навіщо це зараз нам в 2025-му? Бо цікаво що було викликом суспільству 100 років тому, бо цікаво що змінилось, бо цікаво чи виправдались уявлення героїв про майбутнє, бо цікаво подивитись на світ очима всіх цих людей та на себе в контексті питань які підіймає книга. Звісно, завжди на себе.

Я рекомендую до читання всім кому виповнилось 18. Приємних вражень!