З цією книгою я встановила свій рекорд по читанню, я ковтнула її за три дні, а якби не робота, то можей за два. Це не складна книжка, вона читається дуже легко, гг просто лапушка, але якщо для деяких книг це мінус, то для цієї книжки великий плюс. Ти починаєш читати її і думаєш шо зараз ця легенька історія дійде до хеппі енду і ти спокійненько відкладеш книжку і почнеш читати іншу. НІ ФІ ГА
Як почався там двіжняк, як повалив сюжет, від кінцівки я трошки афігєла, тепер прийдеться ждать другу частину. Я не поняла як так проізошло, но тепер вона одна з моїх улюблених.

Ця частина, мабуть, моя найулюбленіша (хоч я ще не прочитала останню книгу). Тут і головна героїня стає такою крутою, що я в дорослому віці заздрю її характеру, і Локвуд стає помітно кращим, як персонаж. І навіть пахне підлітковим коханням, ех. Разом з усім цим сюжет розгортається нічошний, ще й кінець книжки підігріває цікавість.

Я не можу сказати, що книга мені не сподобалась, але я точно не можу сказати, що сподобалась. Я очікувала пристрасті, адже він полює на відьм, а вона відьма. Але сталось не так як гадалось і я навіть не знаю, чи хочу читати продовження. Кінець мене зовсім порвав, я цього не зовсім очікувала і задум авторки мені незрозумілий. Наступні книжки я б прочитала тільки для того, щоб дізнатись більше про відьм крові, але точно не для того, щоб дізнатись що там буде з персонажами.

Перед тим як нахвалити цю книгу, хочу сказати, що вона дійсно не для всіх. Якщо тобі подобаються дорами і вид книг, коли ти пищиш від того, що вони нарешті доторкнулись один до одного, то вона точно для вас.
Історія дуже легенька, але ж яка красива. Цей Лондон в тумані і дощ, 1890 роки і все це авторка так гарно описала, що я насолоджувалась коооожним описом бібліотеки, крамниць, хатинки, вулички і всееее буквально настільки гарно і атмосферно, що я читала майже до ночі, не могла заснути, поки не дочитаю ще одну главу, а поки намагалась заснути в голові було тільки "а шо ж дальшеееее".
Звісно, для тих хто дуже любить ромфентезі і велику кількість сцен 18+ це книга — червоний прапорець, тут нічогісінько такого нема і навіть зблизька. Тут ти насолоджуєшся кожним разом, коли вони просто дивляться один на одного, а коли торкаються хочеться просто кричати.

В цій частині Маас вирішила ультанути і зразу увірватись з Війнами, взаємовідносинами, життям і смертю. Коооожна сторіночка тримає в очікуванні і не відпускає до останнього.
Думаю, що ця частина мені сподобалась менше за інші, але не тому, що вона погана, а, тому що мені просто не подобаються війни, а війна там жорстока, така як і в житті. Але якщо відкинути мою нелюбов до війн в книгах і в житті, то книжка тримає в напрузі і хочеться читати ще ще ще ще і кожна нова деталь, і кожна смерть, і кожне народження настільки доводить мене до "ваааау", що я готова, мабуть, перечитувати ці книжки знов і знов.
Це точно мій найулюбленіший цикл (поки що, бо кажуть, що інші Маас ще кращі).