Доволі цікава книга, дуже в стилі Жоеля Діккера, але не детектив (як я вважала спочатку), а скоріше така собі сімейна сага, написана у стилі детективу.
Читалася, як і Правда про справу Гаррі Квеберта неймовірно легко та швидко, в деяких місцях було сумно за дітей і всі ці шкільні проблеми, загалом було цікаво почитати про американський побут. Що мене трохи зачепило (не в хорошому сенсі) так це величезний драматизм історії, який, здається, властивий цьому автору. На мій суб’єктивний погляд, кінцеві повороти сюжету аж надто нереалістичні і награні. Другий такий чіпляючий момент, це головний герой - Маркус Гольдман, який був оповідачем/центральною фігурою у книзі про Гаррі Квеберта. Хоча в обох історіях він займав однакову роль - був глядачем і паралельно розповідав про своє минуле, прочитавши ці дві книжки, в мене склалося враження, що мова йде про двох різних Маркусів Гольдманів, настільки вони несхожі. Можна зробити знижку на різний вік і відповідно досвід цього персонажа у цих книжках, та найбільший дисонанс у мене викликали розповіді про його дитинство/студентство. Якісь акценти і пріоритети для мене не збігалися зовсім. Та власне, ці моменти не завадили мені насолодитися історією, тому 4/5)