Ш. Джексон «Привиди Дому на пагорбі»
Містичний роман (2021)
“Гадаю, всі ми боїмося лише себе…”
Атмосферно, загадково та неоднозначно…

Історія одного Дому.
Історія одного Божевілля.
Історія однієї людської Самотності.
У жахливий будинок, неподалік містечка Гіллсдейла, збирається доволі строката компанія, щоб розгадати всі секрету Дому на пагорбі. Будівлі, де за переконанням доктора Монтеґю ,«справді існують привиди». Жахливого будинку із дурною славою, якого оминають всі місцеві жителі. А чи справді?!

Доктор Монтеґю бажає здійснити дослідження та написати книгу, дівчина Теодора (хоча, «свої малюнки вона підписує «Тео»») видається, що володіє телепатією, а Люк Сандерсон - майбутній власник химерного маєтку.

І Елінор Венс. «Маленька дівчинка» у тілі тридцятидвохрічної жінки, яка ніколи не виїжджала з дому. Все життя доглядала за матір‘ю та найбільше в світі ненавиділа власну сестру. Елінор, Неллі…

Коло за колом, жахливий будинок затягує у свою безодню. Пастку. Доводить до межі.
Чи насправді обіцяє нарешті притулок?!
Хоча, можливо, хтось цього саме і прагнув?!
Адже, «усе колись буває вперше».
Навіть божевілля…
Так, що вимкни #wifi, читай книги.

Ширлі Джексон «Ми завжди жили в замку»
Неоготичний роман (2021).
«Блеквуди не любили метушні і змін»
Атмосферно, дивно та неоднозначно…

Мері Кетрін, чи пак Мерікиця, як її завше називає старша сестра, проживає у старому помісті Блеквудів та інколи виходить в місто. Вона розмовляє з власним котом Йоні, часто закопує дрібні предмети та гроші в землю, добре знається на травах та грибах (фавориткою дівчини є бліда поганка), не любить вмиватися та чужих людей, ходить босоніж і найбільше мріє про життя Місяці. Дивно, не правда ж?!

Крім сестри Констанції, у будинку проживає ще її милий дядько Джуліан, прикутий до інвалідного візка старий, що поволі втрачає розум. Він же ледь не помер ще шість років тому, разом з іншими членами сімейства Блеквудів. Батьком, матір‘ю, молодшим братом та тіткою Мері Кетрін, яких отруїли за вечерею миш’яком підсипаним у цукор. І все місто чудово знає ім’я отруйниці – Констанції, старшої сестри дівчини.

Проте, в цій химерній та заплутаній історії, яку розповідає Мері Кетрін, не все так однозначно та просто. Вона з сестрою, дядьком та котом продовжує жити у цьому зложчасному домі, якого цураються люди. А її поява в місті викликає суворі погляди, кпини та дитячі дражнилки.

Я ж попередив вас, що Мерікиця трохи дивна.
Бо навіть діти з міста знають жахливу приповідку:

«– Мерікицю, – каже Конні, – чаю не скуштуєш?
– Ні! – говорить Мерікиця. – Ти мене отруїш.»

Так що, вимкни Wi-Fi, читай книги.

Повідають, що на землях древлянських ще у часи напасті монголо-татарів люди вірили у язичницьких богів, надприродних істот та справжніх богатирів, які не перевелися на Русі, а лишень поринали в сон на деякий час чи просто ростили своїх дітей. І вони не завжди ставали героями чи чарівниками, а лишень людьми з властивими їм бажанням, амбіціями та мріями, хоча й наділені дрібкою магії. А іноді й з купців-баламутів постають справжні витязі. Буває…

Так і в цій історії, невблаганна Доля пов’яже у клубок хитросплетінь життя купця-серцеїда Андрія Гостенка, юної чародійки Ляльки Богатирівні, жінки Млади з князівською кров’ю княгині, намісника самого Бату-хана Підсокольника, галицького богатиря Бориню та старого, але ще дужого витязя Іллю Богатиря. А ще на шляху героїв постане сила-силенна нечисті, давньозабутих істот та знайомих з дитинства казкових персонажів (чого варта тільки Кобиляча голова).

Як у справжній бувальщині чи легенді: тут добрих людей переслідують зрадливі помисли, надщерблені серця шукають чужих обіймів і потрапляють у пастку хіті, а найрідніші очі покриває пелена байдужості та нерозуміння. І гострий кинжал виявиться менш смертоносним, ніж слова коханих.

Проте, як у кожній справжній казці: добро завжди переможе зло, справжні друзі дадуть руку у найбільшій скруті, а кому призначено бути назавжди разом – ніяка магія чи ворожіння не допоможуть. І справді, скажу вам, що Нерозлучники тут теж ні до чого…

Девід Мітчелл «Кістяні годинники»
Магічний реалізм, фантастичний роман (2024)
«Ми цінуємо щось лише тому, що знаємо, що воно закінчиться».
Епічно, драматично, захопливо та химерно…

Війна, яка точиться століттями може зупинитися.
Для цього потрібно досить мало: щоб юна Голлі Сайкс посварилася з матір’ю та втекла з дому. І що тут незвичного? Вона лишень ще одна вперта бунтарка, яка вірить в щирість кохання, нерозуміння батьків та підлітковий максималізм. Проте в дитинстві з нею стається щось особливе – вона чує у себе в голові голоси «Радіолюдей». І одні вихідні змінять її життя назавжди. Хоча про це вона не пам’ятатиме кілька десятиліть.

Девід Мітчелл вражаюче розповідає про химерне кількасотлітнє протистояння у нашому звичному та буденному світі. Автору вдається, на перший погляд, у «пошматованих» та розрізнених історіях, філігранно з’єднувати долі та життя всіх героїв, які розкидані у десятиліттях. Кожен герой – це неповторна особистість та його час, де Мітчелл дуже атмосферно та детально занурює читача з головою у його світ, додаючи сюди дрібку магії. І нічого випадкового тут не може бути – все пов’язано неймовірною ниткою оповіді, яка то рветься то заплутує клубок історії у химерне хитросплетіння.

Радіолюди, горологи та анахорети. Блукальці та пожирачі душ.
Хто вони? І що означають ці дивні назви, яких об’єднують прості смерті люди, або як їх називають втаємничені – «кістяні годинники». І Голлі Сайк, яка прагне розшукати давно зниклого брата. Яка намагається захистити свою сім’ю від світу, що зникає. Насамкінець вона старається вижити у моторошному лабіринті, де зійдуться у смертельній битві таємні сили, про існування яких людству невідомо.

Проте, якщо уважно придивитися, у всій цій дахозривальній історії вигадки та містифікації, Мітчелл хотів сказати одне: нас час і життя невпинно спливає. Цінуй кожну хвилину. Мить.
І якщо у «кістяного годинника» завершиться час, його життя можливо продовжити не вдаючись до кривавих жертв.

Ми завжди живемо у своїх справах, пам’яті рідних та друзів, людей з якими з’єднала нас невблаганна доля.

Девід Мітчелл «Дім на Збіччі»
Химерний роман, магічний реалізм (2024)
Атмосферно, неймовірно яскраво та вражаюче…

Кожні дев’ять років з’являється Дім.
Кожні дев’ять років зникають люди.
І ці химерні події повторюються більше століття: горить нетлінна свічка, на стіні з’являються моторошні портрети без очей, примарні металеві двері запрошують все нових гостей, а все закінчується однаково – поїданням безневинних душ.

Девід Мітчелл створює колоритну історію про вічне бажання неможливого — здобуття людиною безсмертя. Методи досягнення цієї мети та ціна, яку потрібно оплатити – надзвичайно високі та недооцінено криваві. Однак, є ті, що йдуть цим проклятим шляхом.

Автор майстерно, оповідь за оповіддю, розкриває всі таємниці химерної історії близнюків Ґреєрів. Вдало створює живих та яскравих персонажів, відтворює атмосферу Британії кожного десятиліття та нанизує, мов строкаті намистини, розкидані клаптики розв’язку секретів, що лишень в кінці розкрити цілу мозаїку калейдоскопу неймовірної історії.

А ви не побоїтеся відчинити примарні двері Дому на Збіччі?