Збірка різдвяних історій (2024)
«Їм більше не треба було лишатись у Вифлеємі, адже тепер вони знову знали, куди прямувати. ДОДОМУ, ДОДОМУ, ДОДОМУ»
Зимово, атмосферно та казково…

Щороку світ готується до Дива.
До народження царя-немовляти у бідній стаєнці, який своєю безмежною любовʼю врятує людство від зла та погибелі. Мабуть, ця новина не нова: з року в рік ми з нетерпінням очікуємо Різдва – світлого свята, яке дарує нам відчуття надії, радості та збирає цілу родину.

Історій про різдвяні свята безліч. Від біблійних сюжетів, розповідей про примар скнари Скруджа та «викрадача Різдва» Ґрінча, до сучасних українських зимових казок. Проте нова збірка оповідань Галини Пагутяк додає щось своє у добре знайому нам з дитинства канву оповідок про Різдво.

А хто з вас задумався: що могло статися з трьома короля, які відвідавши маленького Ісуса, поверталися додому? А чи памʼятаєте, що на Святу вечерю «звірі розмовляють» та теж отримують гостину з святкового столу. І ніхто при Вифлеємській зірці не має залишатися без даху над головою.

І чи загадували ви бажання у цю незвичайну ніч?
І чи снилися вам «віщі сни»? Бо деякі з них – здійснюються.
А мужі з шаблями у козацьких шатах на Летючому кораблі можуть розшукати та повернути всіх рідних до святкового столу (обіцяють).

Сьогодні, у «найтемніші часи» для нашої країни, кожна українська родина потребує хоч крихти відчуття свята, затишку та віри у щось світле. Теплої різдвяної історії, де невинне немовля знову переможе злого царя Ірода. І королі зі Сходу, як і всі наші захисники – обовʼязково повернуться ДОДОМУ✨.

Галина Пагутяк «Се твоя доля»
Збірка магічних повістей (2024)
«Нема такого зілля, щоб забути Лебедин, нема такої печаті, щоб перестати говорити про Лебедин»
Атмосферно, готично та милозвучно…

«Кривенька качечка». Доба Руїни принесла нашому народові смерть, ріки крові та суцільну розруху. Проте навіть і в ці темні часи можна віднайти крихту світла. «Рідну пір’їнку» у знищеному гнізді, що дарує надію. І саме цією надією для юного козака Михайла стане дівчина, що має дивне ім’я – Кривенька качечка.

«Лебедин». Таємниці, які скроплені кров’ю, чужим горем та ціною людських життів важко приховати. І справа тут навіть не в нездоланних присягах і таємних записах у церковних книгах. У підлих людях, які готові надалі приховувати закляту істину. Проте ніщо не вічно, а кара рано чи пізно наздожене винуватців.

І все це станеться коли у невеличку корчму Микола завітає незнайомий шляхтич, що шукає рідний дім. Тоді німого слугу Миколи нахлине безкрайній гнів, староста і безграмотний священик божитимуться, що немає ніякого Лебедина, а малі діти будуть покарані за гріхи батьків «перекинувши день на ніч».

Галина Пагутяк знову водить магічними шляхами знайомих та вигаданих куточків Галичини. Соковита та легка, мов шовк, мова, тонка, ледь вловима, грань між історію та містифікацією, та неймовірна атмосфера оповіді назавжи закарбує у пам’яті ці чудові історії, які неможливо забути. Як і про Лебедин…

Галина Пагутяк «Слуга з Добромиля»
Химерний роман-панорама (2024)
«І вони вийшли, двоє слуг, один темний, другий світлий, а куди – ніхто не знає»
Атмосферно, містично та захопливо…

Повідають, що з союзу опиря та відьми виходять дхампіри.
Дивні істоти, відмінні від роду людського, яким призначено бачити розквіт та занепад свого краю, бо живуть вони вічно.
Їх покликання – це подорож, що з’єднує минуле та майбутнє. Вони бачать людські народження, життя та смерті цілих поколінь.

Спорудження нових міст, піднесення монастирських обителів та плюндрування селищ. Лихо, хвороби та війни послані Всевишнім за людські гріхи, страшні діла та темні помисли. І кожен з них має свій край, де народився та прислуговує. Наш Слуга обрав чарівну місцину у Східній Галичині – містечко Добромиль, де освячена земля та монастир за декілька століть перетвориться на прихисток для душевнохворих, а монахів замінять божевільні. І в один осінній вечір, Слуга з Добромиля повідатиме свою тужливу історію.

Магічний та неповторний світ створений Галиною Пагутяк знову водитиме читача давніми галицькими куточками. Тут історія тісно сплелася з вигадкою, реальні люди з химерами авторської уяви, добро стоїть на противагу злу, вади та прогрішення притулилися поряд з людськими чеснотами, а майбутнє не існує без минулого. Галицькі князі та монахи, Слуги, мерці та опирі, Купці та безголосі жителі міста, радянські військові, лікарі та божевільні стають шматочками дивовижної мозаїки історії, яка доповнена невимушеною та надзвичайно милозвучною мовою авторки.

Видається, що оповідь Слуги з Добромиля немає кінця (а то він побіжно з’являється в інших книгах авторки) і її хочеться перечитувати знову і знову у пошуках щось нового. Ми мандруємо знаними нам куточками з невичерпними джерелами історії. Також тут згадуватиметься знайомий нам Ян Щасний Гербут («Маґнат»). І опирі тут не криваві монстри, на відмінну від Слуг комуністичного «Раю»(мене досі жахає слово – «Саліна»).

Роман «Слуга з Добромиля» — це бездонна історична панорама з химерним світом у яку віриш з першого рядка. Неймовірна оповідь, яка через десяток років не втрачає барв.

Ш. Джексон «Привиди Дому на пагорбі»
Містичний роман (2021)
“Гадаю, всі ми боїмося лише себе…”
Атмосферно, загадково та неоднозначно…

Історія одного Дому.
Історія одного Божевілля.
Історія однієї людської Самотності.
У жахливий будинок, неподалік містечка Гіллсдейла, збирається доволі строката компанія, щоб розгадати всі секрету Дому на пагорбі. Будівлі, де за переконанням доктора Монтеґю ,«справді існують привиди». Жахливого будинку із дурною славою, якого оминають всі місцеві жителі. А чи справді?!

Доктор Монтеґю бажає здійснити дослідження та написати книгу, дівчина Теодора (хоча, «свої малюнки вона підписує «Тео»») видається, що володіє телепатією, а Люк Сандерсон - майбутній власник химерного маєтку.

І Елінор Венс. «Маленька дівчинка» у тілі тридцятидвохрічної жінки, яка ніколи не виїжджала з дому. Все життя доглядала за матір‘ю та найбільше в світі ненавиділа власну сестру. Елінор, Неллі…

Коло за колом, жахливий будинок затягує у свою безодню. Пастку. Доводить до межі.
Чи насправді обіцяє нарешті притулок?!
Хоча, можливо, хтось цього саме і прагнув?!
Адже, «усе колись буває вперше».
Навіть божевілля…
Так, що вимкни #wifi, читай книги.

Ширлі Джексон «Ми завжди жили в замку»
Неоготичний роман (2021).
«Блеквуди не любили метушні і змін»
Атмосферно, дивно та неоднозначно…

Мері Кетрін, чи пак Мерікиця, як її завше називає старша сестра, проживає у старому помісті Блеквудів та інколи виходить в місто. Вона розмовляє з власним котом Йоні, часто закопує дрібні предмети та гроші в землю, добре знається на травах та грибах (фавориткою дівчини є бліда поганка), не любить вмиватися та чужих людей, ходить босоніж і найбільше мріє про життя Місяці. Дивно, не правда ж?!

Крім сестри Констанції, у будинку проживає ще її милий дядько Джуліан, прикутий до інвалідного візка старий, що поволі втрачає розум. Він же ледь не помер ще шість років тому, разом з іншими членами сімейства Блеквудів. Батьком, матір‘ю, молодшим братом та тіткою Мері Кетрін, яких отруїли за вечерею миш’яком підсипаним у цукор. І все місто чудово знає ім’я отруйниці – Констанції, старшої сестри дівчини.

Проте, в цій химерній та заплутаній історії, яку розповідає Мері Кетрін, не все так однозначно та просто. Вона з сестрою, дядьком та котом продовжує жити у цьому зложчасному домі, якого цураються люди. А її поява в місті викликає суворі погляди, кпини та дитячі дражнилки.

Я ж попередив вас, що Мерікиця трохи дивна.
Бо навіть діти з міста знають жахливу приповідку:

«– Мерікицю, – каже Конні, – чаю не скуштуєш?
– Ні! – говорить Мерікиця. – Ти мене отруїш.»

Так що, вимкни Wi-Fi, читай книги.