Намагаюся зібрати всі думки до купи, щоб розповісти вам, яка це неймовірна історія про сестринство, родину (не завжди по крові) та бажання, яка зачіпає у твоїй душі кожну струну, кожну емоцію, яка змушує колупати цю рану, не даючи їй загоїтися.

Я знала, що стиль Лім мені сподобається. Я не завжди люблю її сюжетні повороти (особливо в першій дилогії), але те, як авторка вміє розповідати історії, наче казки, в яких немає суто хороших чи поганих людей – безцінно.

І «Її осяйне прокляття» саме про це: ти не раз замислишся, чий бік захищаєш, не раз піддасишся сумнівам, не раз замислишся про те, яке бажання варто загадати та чи варто воно того…

У мене досі болить душа за Чанні, за Вану, за Хокдзу, за людей, яких погубила магія, що не повинна була опинитися на землі.

Книжка дуже багатогранна. Іноді я згадувала про це, а іноді, в гонитві за щасливим фіналом, забувала читати між рядків, від чого потім стискалося серце, а в роті, здавалося, стояв присмак диму.

І ті, хто думає, що можна прочитати «Прокляття» і не читати основну дилогію про журавлів і принцесу Шіорі, – глибоко помиляються, бо саме після цієї манюні, що прочиталася в одну мить, ти вже по-іншому дивишся на історію Райками.

Дуже рекомендую взяти її саме після прочитання основної дилогії.

Історії Лім – це ті, до яких повертаєшся, коли тобі бракує магії, тепла й атмосфери казок.

При першому прочитанні «Шість багряних журавлів» безумовно вразили мене. Я вже була знайома з іншою дилогією авторки, тож отримала рівно те, що й очікувала. З дещицею «дорослої» скептичності, ніби роблячи послугу, книжка тоді отримала від мене 4 зірочки.

Під час другого прочитання історія Шиорі закохала мене в себе остаточно і невідворотно. Сторінки летіли одна за одною і, навіть знаючи головну інтригу і чим же все закінчиться, я не могла не усміхатися на моментах радості й не плакати на сценах, сповнених відчаю.

Елізабет Лім прекрасно розкриває тему сім'ї з книжки в книжку так, що щоразу ти немов читаєш і переживаєш усе це по-новому.
І прекрасна, щира любовна лінія, яка переповнена теплом, всупереч негараздам. Здебільшого саме через неї я хочу якнайшвидше взяти другу частину і повернутися до цих прекрасних почуттів, до долі, що пов'язує героїв, і до сміливого протистояння маленької, сильної принцеси.

Дуже сподіваюся, що друга частина не підведе і лише підніме планку вище.

Перечитування зробило цю книжку тільки кращою.

Неймовірна казка про легенди, про кохання, про дружбу та сім'ю, яка змушує серце болісно стискатися.

Приємний не лише стиль авторки, який справді відчувається так, наче тобі розповідають казку перед сном, а і її вміння вибудовувати зв'язки між героями – книжка невеличка, але ти встигаєш у них повірити: сміятимешся разом із ними, плакатимеш, сумуватимеш і даватимеш доленосні обіцянки, які обов'язково виконаєш.

Наскільки Міна фантастична героїня, яка поєднує в собі людські слабкості та божественну хоробрість, за якою хочеться слідувати та яку хочеться підтримувати впродовж усієї історії, навіть під час другого прочитання, викликала в мені хвилю теплих емоцій.

Я щиро рекомендую книжку всім, хто хоче приємно провести вечір і розслабитися з такою казкою на корейський манер.